Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Практикум з філософії

Предмет: 
Тип роботи: 
Практична робота
К-сть сторінок: 
159
Мова: 
Українська
Оцінка: 

спілкування наставляє нас персоналізм? Чи можна вважати такий тип спілкування гуманістичним?

Завдання 7. Ідеї культурології у філософії ХХ ст.
Перечитайте деякі принципові положення засновника культурології ХХ ст. О. Шпенглера:
“… Історики забувають про те, що видима історія постає лише виразом, знаком той душевної стихії, яка набула форми. Я ще не зустрічав нікого, хто би всерйоз займався вивченням цих проявів морфологічної спорідненості (усіх виявлень певної культури) …” (О. Шпенглер).
“Існують культури, що розквітають та старіють… У кожної культури існують свої власні можливості, вирази, які виникають, визрівають, в’януть та більше ніколи не повторюються… У кожної культури є своя цивілізація; це є неминуча доля культури. Цивілізація – це крайні та штучні стани; вони є завершенням, вони приходять як те, що сталося, після процесу становлення так само, як смерть після життя. Вони – неминучий кінець усякої культури… Енергія людини культури спрямована всередину, енергія людини цивілізації – назовні… Душа – це те, що підлягає здійсненню в культурі; “світ” – здійснене, “життя” – здійснення” (О. Шпенглер).
Що постає поштовхом для створення культури? Чому між формами певної культури існує спорідненість? В якому відношенні до культури перебуває цивілізація? – Прокоментуйте положення про те, що людина культури спрямовує свою енергію всередину, а людина цивілізації – назовні.
Ознайомтесь із деякими твердженнями прихильників структуралізму – напряму, який відіграв суттєву роль в розвитку культурології ХХ ст.
“Із усіх суспільних явищ, напевне, лише мова може бути підданою справді науковому дослідженню, що пояснює спосіб її формування та подальшого розвитку… Застосувавши цей метод до інших соціальних явищ, ми… зможемо визнати, що різні форми соціального життя являють собою за суттю дещо спільне: всі вони – структури поведінки, кожна з яких є проекцією на площину… дії законів, що керують несвідомою діяльністю духу… Так, будь-який міф володіє структурою із різних шарів, і ця структура на поверхні міфу проявляє себе у прийомі повторення…” (К. Леві-Стросс).
“Мною опанувало смутне відчуття, що слід шукати той же самий вид процесів в усіх сферах природних феноменів, що можна виявити роботу того ж самого виду законів і для структури кристалів, і для структури суспільства…Сьогодні я скоріше скажу, що типи ментальних операцій, корисні в аналізі однієї області, можуть бути рівною мірою корисними і в аналізі іншої. Скоріше структура науки, ніж структура природи, постає ідентичною в усіх областях” (Г. Бейтсон).
Зверніть увагу на те, структури власне чого постають для наведених авторів вихідними щодо пояснення різних сфер дійсності. В чому проявляється єдність їх позицій, у чому – відмінність? В чому ви можете виявити певні методологічні переваги структуралізму у дослідженні явищ культури?
Із “Словника термінів французького структуралізму”:
“Оскільки кожна система складається із одиниць, що взаємно обумовлюють одна одну, вона відрізняється від якихось інших систем відношеннями між цими одиницями, що й складає структуру” (Е. Бенвеніст).
Зверніть увагу на універсальність терміну “структура” та на можливість за його допомогою вивчати явища дійсності відсторонено, об’єктивно. Спробуйте назвати ті сфери дійсності та явища, в дослідженні яких було би доцільно скористатись методологією структуралізма.
Завдання 8. Релігійна філософія ХХ ст.
Головними тенденціями розвитку сучасної релігійної філософії є: по-перше, актуалізація і оновлення середньовічної філософії (неотомізм) ; по-друге, виникнення нових течій як спроби синтезувати ідеї філософії, релігії і науки (персоналізм, тейярдизм) ; по-третє, об’єднання з іншими філософськими течіями (теологічний екзистенціалізм, теологічний позитивізм тощо).
Зверніться до вихідних тез неотомізму – офіційної філософії католицької церкви та однієї з найбільш авторитетних форм сучасної релігійної філософії.
“Заради чого вартує філософствувати, як не заради наших сучасників? І якщо ми не знаходимо якогось рішення їхнім сумнівам, то для чого це філософствування? Томізм не кунсткамера мертвих думок. Він цінний своєю вітальною енергією, в нездатності реформуватися – його загибель” (Кардінал Мерс’є).
Як тут проявляється основна риса релігійних вчень – явний чи прихований доказ необхідності існування релігії?
“Чому слід звертатися скоріше до Св. Фоми, ніж до інших мислителів? Перш за все тому, що його вчення не лише не виключає усі інші, а, навпаки, включає в себе усе істинне, що є в кожному з них… Християнство не увійшло би в сучасну епоху, якщо б не мало зв'язків із прогресом науки та філософії…” (Е. Жільсон).
Прокоментуйте ці твердження одного із найбільших авторитетів неотомізму. Яка позиція щодо відношення між наукою та релігією тут проголошена?
“Суб’єктивність як така висковзує зі сфери того, що ми знаємо про себе через ідеї… Суб’єктивність непізнавана; вона відчувається як благотворна та всеохоплююча ніч… Непереборювана перешкода, на яку наштовхується філософія, полягає в тому, що вона, звичайно, пізнає суб’єкти, але вона пояснює їх як об’єкти. В той час як релігія входить у відношення суб’єкта до суб’єкта” (Ж. Маритен)
“На яку більш істинну науку міг би претендувати філософ? Він міг би досягнути бажаного, коли б одного разу не через дискурсивні засоби розуму, а за допомогою інтимного та простого досвіду… відчує, що єства при всій їхній красі більшою мірою відрізняються від нескінченного Буття, ніж схожі на нього, та пізнає, якою величезною є закинутість тих, хто задля того, щоби розглянути створене, піднялись на льодовик порожнечі і побачили в усьому порожнечу” (Ж. Маритен).
Проаналізуйте, в яких аспектах Ж. Маритен протиставляє філософію та релігію. Якою мірою ви згідні із даними міркуваннями? Як би ви могли, спираючись на наведені положення неотомістів, пояснити причини існування релігії та релігійної філософії у епоху широкого розповсюдження науки?
Ознайомтесь також із досить типовою аргументацією неотомістів відносно союзу розуму та віри:
“Принципи, на які спирається розум, дані Богом, оскільки він створив такі раціональні істоти, як ми. Якщо ці принципи містяться в нас, то містяться вони і в Божественній премудрості. Значить, сказати, що розум може протистояти тому, що відкривається, все одно, що сказати, ніби Божественна премудрість може суперечити самій собі. Там, де має місце єдине джерело, там ті істини, що із нього витікають, також повинні бути гармонійними” (Г. Клокер).
Поясніть особливості наведеної аргументації: вона розвивається від Бога до людини, чи від людини до Бога, чи виходить із єдності Бога та людини?
“Виключно не у нашій владі… бути із Богом… Без прояву із нашого боку якої-небудь можливості в справу вступає могутня можливість Бога і робить можливим те, що ми самі по собі зробити не в змозі… Я користуюсь дарунком, в якому Бог дав мені самого себе. “Вірую, що ні своїм розумом, ні своєю силою не можу вірити у Господа мого Ісуса або прийти до нього”, – говорить Лютер” (К. Барт).
Порівняйте наведені положення протестантського теолога К. Барта із попередніми твердженнями представників неотомізму, зафіксуйте їх докорінну відмінність у питанні про роль розуму у людському відношенні до Бога. Поясніть свою оцінку їх позицій.
“Христос допомагає не в силу всемогутності, а завдяки Своїй слабкості і стражданню – в цьому полягає головна відмінність християнства від будь-якої релігії ” (Д. Бонхоффер).
Як в протестанській теології відстоюється принцип індивідуалізму, можливість особистісного зв’язку людини з Богом, “виправдання вірою”?
П. Тейяр де Шарден приходить до ідеї всезагального одухотворення матерії, яка в своїй еволюції проходить чотири етапи: неорганічної природи (“переджиття) ”, органічної матерії (“життя”), духовного світу (“ноосфери”, думки), Бога (“наджиття”, “точка Омега”). Прочитайте уривок з праці П. Тейяра де Шардена:
“В своїх головних рисах християнство містить в собі просте і надзвичайно сміливе рішення світу. В центрі постало ствердження Бога як Особистості... Як змогли поєднатися в теології персоналізм і всезагальність? Як Бог об’єднує світ, органічно поєднує з Собою? Частково занурюючись в речі, входячи в світові стихії, а потім, завдяки цьому опорному пункту, знайденому всередині, в серці матерії, прийнявши керування і очоливши те, що ми зараз називаємо еволюцією. Христос – це вселенське животворне Начало, бо Він з’явився Людиною посеред людей, і з того часу завжди здійснює справу зосередження в Собі, очищення, скерування і одухотворення процесу піднесення свідомостей, в який Він увійшов Сам. Завдяки неперервній дії причетності і піднесення, Він з’єднує Себе з цілісним психізмом Землі. І коли в підсумку Він збере і перетворить усе, Він останнім актом уведе все в той Божественний Осередок, з якого Він Сам ніколи не виходив, і тим самим Він завершить все в Собі і в Своїй перемозі. І тоді, каже ап. Павло, “хай буде Бог все у всьому ”. Дійсно, це вища форма пантеізму. Всесвіт завершується інтеграцією особистісних центрів у досконалій відповідності до законів єдності, і тут являє Себе Бог – Центр центрів. Без сумніву, я б ніколи не наважився звернутися до точки Омега, якби не побачив її очима віри як живу реальність” (П. Тейяр де Шарден).
Які важливі аспекти сучасного розуміння світобудови намагається пояснити філософ? Чи дають його твердження пояснення феномену еволюції, появі на Землі людини, її розуму? Які сильні та слабкі сторони “тейярдизму” ви би змогли підкреслити?
Перечитайте визначення завдань теософії одним із її талановитих пропагандистів:
“Найвище, до чого людина може звернути свій погляд, вона іменує словом “божественне”. І вона повинна своє вище призначення мислити у деякому зв’язку з цим божественним. Тому й та мудрість, що виходить за межі чуттєвого, мудрість, що розкриває їй її єство та тим самим – призначення, може бути названа “божественною мудрістю” або Теософією” (Р. Штайнер).
 
Фото Капча