Право інтелектуальної власності

Міністерство освіти та науки України в особі Департаменту інноваційної діяльності веде роботу по розвитку державних механізмів регулювання ринку технологій в Україні по декількох напрямках, які можна формально об’єднати у два основних:

• розробка законодавчої бази в області трансферу технологій і розробка державної політики в сфері комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності за рахунок коштів державного бюджету України.
• розвиток інфраструктури українського ринку технологій шляхом формування основних ринкових механізмів і залучення підприємств до роботи над існуючою інтелектуальною власністю, створеною в результаті виконання державних науково-технічних програм.

Приріст обсягів збуту і прибутків має місце на тих підприємствах, які впроваджують технологічні та організаційні новації, тобто в теперішніх умовах актуальним є бажання підприємств своєчасно виявляти тенденції розвитку ринку і просувати на ньому нові високоякісні товари, орієнтовані на задоволення сучасних і майбутніх потреб та бажань споживачів.

Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об’єкти інтелектуальної власності чи використати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-1... МСО-4) розрахунки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:

• оподатковуваної бази майна підприємств;
• вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного договору чи договору про їхню переуступку;
• вартості об’єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;
• розміру компенсації що необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об’єкт інтелектуальної власності.

Необхідність оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності виникає також при постановці їх на бухгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підприємства тощо.

Прийоми, що застосовуються для визначення вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності, Можна розділити на три групи: підходи, методи і методики. Підходи дають принципи визначення вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об’єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей розрахунку.

Оцінка вартості прав на конкретний об’єкт інтелектуальної власності у конкретному випадку їхнього використання є досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різноманітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи до оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

Витратний підхід (підхід на основі активів) заснований на припущенні, що вартість об’єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об’єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об’єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності припускає використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об’єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об’єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану «справедливу ціну», тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об’єктів, готовий продати об’єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об’єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об’єктів, готовий купити даний об’єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і покупця.

Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкладати свій капітал у придбання того чи іншого об’єкта інтелектуальної власності, якщо такий же доход можна одержати будь-яким іншим способом.

Суть підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести використання даного ОІВ у майбутньому.

Для розрахунку поточної вартості об’єкта оцінки застосовують два основних прийоми – дисконтування і капіталізації доходу.

У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв’язок між підходами і методами оцінки представлений у таблиці на наступній сторінці. Перелік наведених методів не є вичерпним.

Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, комплектуючих виробах, інформації, а також на середньогалузевій вартості робочої сили певної кваліфікації. Метод прямого відновлення є переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними можливостями і варіантами його використання, але не обов’язково подібного об’єкта інтелектуальної власності, що заміщується.

Метод вихідних витрат базується на фактично наведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Особливо треба звернути увагу на дві