Право стародавніх Афін

 

1. Право стародавніх Афін

2. Суспільний і державний лад Спарти

3. Реформи Лікурга

Список використаної літератури

 

 

Афінське право склалося в значній мірі на підставі традицій, правових звичаїв і тільки потім уже законодавства. Закони далеко не охоплювали всі області майнових і міжособистісних відносин. Тому спеціально передбачалося, що «питання, щодо яких немає законів, варто вирішувати по розуміннях найбільшої справедливості».

Найдавнішим джерелом афінського права був природний звичай. Звичаєве право вперше було записано в 621 р. до н. е. при архонті Драконте.

У V-VI ст. до н. е. закони стають головним джерелом права.

На початку VI ст. до н. е. і пізніше одним з основних джерел цивільного права було законодавство Солона. У V-IV ст. до н. е. усе більшого значення набуває закон, тобто постанова народних зборів.

Відомостей про найдавніші афінські закони не збереглося. Знаменитий судовий оратор IV ст. до н. е. Демосфен в одній з промов згадав про закони легендарного правителя Тесея, що нібито були вибиті на камені. Однак якщо якісь усні постанови в архаїчний і навіть ще додорійський період і існували, вони стосувалися тільки релігійних питань: свят, обрядів і т. п.

Першим історичним законодавцем Афін був тиран Драконт. Закони Драконта (близько 621 року до н. е.) були присвячені головним чином новій організації суду, покаранням за різні порушення священного і суспільного укладу; у соціально-правовому змісті вони прагнули стримати поширення майнової нерівності – і в цьому відношенні цілком походили на закони перших древньосхідних правителів.

Закони ці скасували будь-як привілеї, у тому числі родової знаті, у сфері кримінального покарання. Практично за будь-який злочин, за кожну зокрема крадіжку, навіть крадіжку овочів з городу, Драконт наказував страчувати смертю. Передбачалося покарання за убивство раба. «Коли Драконта запитали, чому він за велику частину злочинів призначив страту, він, як говорять, відповідав, що дрібні злочини, на його думку, заслуговують цього покарання, а для великих він не знайшов більшого» (Плутарх. Солоний. 6). Тільки за зазіхання на недоторканість особи міг бути призначений штраф. Злочин був нанесенням образи не тільки самому потерпілому, але і всьому його роду – тому скарги в суд могли подавати як потерпілі, так і їх родичі.

Закони передбачали можливість примирення злочинця з рідними убитого чи з тим, кому був заподіяний збиток; з цієї можливості з'являється компенсація, установлювана за згодою сторін (в худобі чи в грошах), – дуже своєрідний інститут додержавного афінського права.

По переказах, закони Драконта (за винятком тих, що були присвячені покаранням за убивства і тяжкі злочини) були скасовані Солоном на початку VI ст. до н. е., який сам, у свою чергу, склав нове велике законодавство, присвячене вже дуже багатьом питанням життя афінського суспільства.

Закони Солона (після 594 року до н. е.), очевидно, були записом не тільки звичайного права і релігійних постанов, але і перенесенням в Афіни деяких законів інших грецьких полісів і навіть Єгипту. Закони були вибиті на дерев'яних дошках (числом не менш 16-ти) і виставлені на загальний огляд. За вказівкою законодавця, дотримуватися їх афіняни повинні були не менше ста років (до IV ст. до н. е. принаймні поважне відношення до цих законів ще зберігалося).

Предметом особливої уваги законодавства Солона була охорона родини, і в зв'язку з цим істотно виправилося положення жінок у полісі. Заборонялося продавати з родини дочок і сестер, якщо тільки вони не робили порушень проти моралі і сімейних підвалин. Шлюб повинний служити продовженню роду, дітородінню, а не задоволенню корисливих чи інших невартих прагнень. Тому уводилися вікові обмеження, особливо в тих випадках, коли жінки, скориставшись умовним шлюбом, прагнули вийти з-під влади своїх синів. Заборонялося приносити чоловіку велике придане (крім особистих речей). Щоб не укладалися мнимі і фіктивні шлюби з дочками багатих пологів тільки заради збагачення (у спадщину), уводилася вимога, що зобов'язує чоловіка «багатої сироти» до співжиття з нею. Причому якщо формальний чоловік відмовлявся це чи робити був не здатний до співжиття, те і жінці дозволялося взяти офіційного співмешканця з числа родичів дружина.

Збереження суспільної моралі і спокою було, мабуть, другим по важливості предметом законів Солона. Заборонялося погано говорити про померлих, так само як і ганьбити живого – надалі це розглядалася як образа особистої честі і каралося штрафами (на користь як родини потерпілого, так і скарбниці). Вводилися обмеження на зайві розкоші і взагалі прояву всякої нарочитості, нескромності (наприклад, зайві голосіння жінок на похорон – звичай, видимо, що перейшов з Єгипту і крито-мікенської культури). Перелюбство в родині розглядався як злочин: чоловіку дозволялося убити захопленого коханця дружини. Однак як суспільний інститут гетеризм не переслідувався, заборонялося тільки професійне звідництво. Важкий штраф покладався за зґвалтування жінки, що розглядався також як замах не на особистість, а на суспільну мораль.

Закони містили постанови, що регулювали майнові відносини в рамках сусідського права. Були установлені взаємні зобов'язання саджати дерева на визначеній відстані, щоб вони не заважали один одному. При копанні ям, канав випливало відступати від сусіднього володіння на достатню відстань. Щоб запобігти взаємним обманам і суперечкам