Право стародавніх Афін

Основне місце в афінській торгівлі займала морська, за допомогою кораблів. Така торгівля була практично неможлива (за найрідшими виключеннями) для одноособових підприємців. Тому досить рано виникли специфічні форми правової організації морської комерції. Для введення її укладалося спеціальне корабельне товариство терміном не більше ніж на рік. Товариство укладали купець як основний організатор торгового підприємства, власник корабля – арматор (як правило, він же шкіпер), а також інші товариші-учасники. Арматору в будь-якому випадку покладалося не менш 30% прибутку. Договір корабельного товариства був дуже своєрідним: він включав обов'язки і по схоронності вантажу, і по його доставці, і навіть елементи як би страхування можливих втрат арматора у випадку втрати судна (можливі збитки інших товаришів були байдужні).

Речове право також значне стримувалося у своїх формах регулюючою роллю держави. Передбачалося, що не усі взагалі речі можуть бути в приватному володінні: вулиці, площі, гавані, суспільні ріки, священні речі могли бути тільки в загальнодержавних володіннях. Право власності на землю було нерозривно з політичними правами: воно могло бути тільки в членів поліса; більш м'якими були вимоги у відношенні власності на нових землях – у складі так званих клерухий. Поліс міг і позбавити цього права. Окремо від земельної власності розглядалося в праві володіння садами і виноградниками – вони могли належати і негромадянам Афін. Право на забудову землі в поселеннях представляло предмет самостійного регулювання; і могло бути так, що земля належала одному, а право використання поверхні фактично в іншого. Власність узагалі розумілося переважно як право на чи доходи продукти, принесені річчю, і як можливість довільно робити з річчю угоди по розсуду.

В афінському праві вперше оформився особливий інститут, зв'язаний із заставою землі чи іншої нерухомості, – іпотека. Кредитор надавав власнику землі позику під умовою переходу до нього надалі, при неповерненні позики, цієї землі; при тім, що до витіканні терміну зобов'язання земля залишалася у володінні і користуванні боржника. Цей вид угоди був максимально розповсюджений в Афінах і навіть породжував соціально-політичні проблеми відношенні багатих кредиторів і боржників у загальнодержавному масштабі. За кредитором залишалися великі права: він міг без участі державних органів при неповерненні боргу прямо вступити у володіння закладеною землею. Ця угода, як і більшість інших, повинна була оформлятися письмово. В Афінах раніше багатьох інших правових систем склалася вимога складати спеціальні документи про угоди, що не просто свідчили факт угоди, а були обов'язковою формою їхнього висновку: розписки – сінграфи і спеціальні записи в книгах – хеірографи. Угода узагалі вважалася дійсної з моменту досягнення її учасниками згоди про основні (не обов'язково у всіх деталях) положеннях угоди, хоча б ніяких реальних дій сторони ще не зробили.

 

 

Місто Спарта було засноване в Х ст. до н. е. на лівому березі р. Еврот. Сусіди називали його Лакедемон. В архаїчну епоху, до початку VII ст. до н. е., спартанська община перебувала в стадії військової демократії й розвивалась, як й інші дорійські племенні утворення. В кожній із трьох її філ були свій базилей, народні збори, рада старійшин.

Держава Спарта займала територію, що знаходилася на півдні півострова Пелопоннес, але поступово спартанці захопили всю Ла-коніку. Корінне населення, ахейці, опинилися під владою спартанців. Верхівка місцевих жителів злилася з родовою знаттю спартанців, увійшла до общини переможців. Завоювання Лаконії супроводжувалося масовим пограбуванням корінного населення.

Поява приватної власності на землю і рабів сприяла процесу класоутворення. Поділ жителів за родами, філами поступово замінявся на територіальний. Утворилося п'ять областей. Спартанські села із центрів родових общин перетворювалися на дрібні адміністративні центри. Розбагатіла знать із спартанців і ахейців, здобуваючи все нове майно у вигляді землі, худоби, грошей, перетворювалась у панівний стан. Розвиток товарно-грошових відносин створив грунт для закабалення й експлуатації общинників. Процес класоутворення і формування держави тут протікав так само, як і в Афінах до реформ Солона. Однак ситуація ускладнювалась аграрним перенаселенням. У VII ст. до н. е. нестача родючих земель стала відчуватися особливо помітно.

Почалися війни з метою захоплення Мессенії, розташованої в центрі півострова. В результаті першої та другої мессенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з багаточисельним населенням: 200 тис. рабів-ілотів; 32 тис. періеків (особисто вільних, але позбавлених політичних прав) ; 10 тис. спартитів (чоловіків-воїнів).

Розбагатіла спартанська знать стала ігнорувати колишні звичаї й традиції, її самоправність набула широких масштабів. Демос та аристократія відокремились і протистояли один одному. Спартанська община була на межі розвалу, легендарний Лікург охарактеризував її як «хворе тіло, вражене всілякими хворобами».

Спартанці в Мессенії уярмили населення, більшість якого належало до дорійців. Переможці й переможені