Правочин. Представництво

До окремих видів правочинів слід віднести: правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певної обставини (умовою), строкові, фідуціарні та біржові правочини.

Можливість укладення правочинів, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини (умовою), передбачена ст. 212 ЦК. Вони йменуються ще умовними. Умовами у таких правочинах можуть бути як дії, так і події, але вони повинні відповідати наступним вимогам. Правочини можуть вчинятися під відкладальними або скасувальними умовами.

Правочин вважається вчиненим під відкладальною умовою у разі, коли особи, що вчинюють його, обумовили нею настання прав та обов'язків. За таким правочином права і обов'язки у сторін виникають не з моменту його вчинення, а відкладаються на майбутнє і пов'язуються з моментом настання обумовленої обставини.

Правочин вважається вчиненим під скасувальною умовою у випадку, коли особи, що вчинюють його, обумовили нею припинення прав та обов'язків. При цьому права і обов'язки у сторін правочину виникають з моменту його вчинення, але підлягають припиненню (скасуванню) у майбутньому з моменту настання обумовленої умови.

Від умови у правочині необхідно відрізняти строк. Строк – певний проміжок часу, який на відміну від умови завжди настане у майбутньому і сплине. Саме тому строк не може визначатися як умова в умовному правочині. Строк у правочинах має самостійне значення і зумовлює строковість чи безстроковість правочинів.

Строкові правочини – це правочини, у яких обумовлюється або момент, з якого він набуває чинності, або момент, з котрого він втрачає чинність. Дані строки можуть бути відкладальнимн (якщо сторони обумовили строк виникнення у них прав та обов'язків) або скасувальними (коли сторони обумовили строк припинення у них прав та обов'язків). Безстроковими є правочини, у яких не вказується момент, з якого вони втрачають дію.

Фідуціарні (від лат. – довіра) правочини – це ті, що базуються на особливо довірчих відносинах між суб'єктами, які їх вчиняють. Йдеться, зокрема, про такий правочин як доручення. Хоча за загальним правилом, закріпленим у ст. 525 ЦК, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, фідуціарний правочин надає таку можливість кожній із сторін. Так, відповідно до ст. 1008 ЦК довіритель або повірений мають право відмовитися від договору в будь-який час. Причому в законі спеціально підкреслюється, що відмова сторін від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

 

 

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Форма правочину – спосіб фіксування волевиявлення осіб, що вчинили правочин. Вони можуть вчинятися, перш за все, усно або у письмовій формі. Крім того, законом може встановляюватися необхідність нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочинів. Причому, якщо інше не встановлено законом, сторони самі мають право обирати форму правочину (ч. 1 ст. 205 ЦК). Крім того, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, може вчинятися шляхом здійснення копклюдентних (від лат. concludere – укладати) дій. Такий правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 ЦК). Прикладом вчинення правочину шляхом здійснення конклюдентної дії є купівля-продаж товарів, розміщених у автоматах. Нарешті, у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ч, 3 ст. 205 ЦК). Наприклад, якщо наймач продовжує користуватися річчю після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень най-модавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК).

Суть усної форми правочину полягає у тому, що його сторони спілкуються між собою на словах (за допомогою усної мови) і тому їх воля сприймається ними безпосередньо.

За загальним правилом, викладеним у ч. 1 ст, 206 ЦК, в усній формі можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення. Йдеться, наприклад, про правочин купівлі-продажу, за яким здійснюється одночасна сплата у повному обсязі покупної ціни продавцеві та передача останнім покупцю придбаного товару. Слід підкреслити, що юридичній особі, яка сплатила за товари і послуги на підставі усного правочину, іншою стороною має бути виданий документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦК).

Із загального правила про усну форму правочину є й винятки. Не можуть вчинятися в усній формі правочини, які хоча й повністю виконуються у момент їх вчинення, але потребують нотаріального посвідчення (ст. 209 ЦК), державної реєстрації (ст. 210 ЦК) або ті, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст, 218 ЦК).

Суть письмової форми правочину та вимоги, що ставляться до неї, закріплені у ст. 207 ЦК. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований у одному чи декількох документах, листах або телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін