Правова культура та правове виховання

Проблеми філософії й соціології права в радянський час вважалися другорядними, не пов’язані з юридичною практикою. Тому домінувала позитивістська концепція, зорієнтована на розв’язання проблем правозастосовчої практики. У центрі уваги такої концепції була не людина з її природними правами й свободами, не гарантії її правової захищеності від всесилля державної влади, а система юридичних норм, встановлених державою.

Філософський аналіз сутності права вміщує й соціологічні методи, які відображають елементи політології, економіки та культурології права. Цього вимагає політичний і економічний стан суспільства, який є основою державної політики. Зрозуміти сутність політики й економіки дозволяє філософія, а також культурологія. Але політологія, економіка, культурологія покликані формувати право, його норми. Тобто, зрозумівши суть явища, треба переходити до збереження цілісності його врегулювання. В цьому - головний зміст здобутків людини у процесі опанування права, які назвемо правовою культурою людини, яка є частиною професійної культури юриста.

Більшість дослідників вважають, що правову культуру доцільно розглядати окремо - для суспільства, професійної групи, індивіда, між якими існує тісний зв’язок. При цьому вони наголошують на суттєвій відмінності між поняттями “юридична культура” та “правова культура”.

Розглянемо правову культуру юриста як суб’єкта права у двох полях - вищому й елементарному. Вище правове поле - суто індивідуальне для кожного правника. Воно є духовним орієнтиром формування правової культури юриста в елементарному полі, де діють норми позитивного права. Нехтування вищим правовим полем призводить до неправильного формування правової культури у сфері позитивного права. Саме тому найчастіше відбуваються правові деформації у юридичній практиці.

Правову культуру юрист не повинен використовувати як інструмент маніпулювання правовими нормами. Це може завдати шкоди розвитку державної системи. Правова культура юриста відображає як позитивне, так і природне право, співвідношення між цими феноменами культури, стиль і культуру праці, ставлення до громадян, захист їхніх законних інтересів тощо. Його правова культура діє синергетичне (співдружньо), відображаючи рівень, умови існування тих чи інших суспільств, етапи розвитку цивілізації. При цьому сліпе імпортування чужої культури ні в якому разі недопустиме.

Оскільки право виступає культурним феноменом, будучи частиною загальнолюдської культури, то правова культура становить цілісний правовий космос, що охоплює усі правові сфери суспільного життя. Суть культури саме і полягає у сприянні впорядкованості суспільного розвитку. Виходячи з цього, правову культуру називають “другою природою”, підкреслюючи, що остання не є механічною добудовою до основної, “першої природи”, а становить культурну трансформацію, культуризацію і культивацію всієї (єдиної) природи окремих людей і народів. Отже, право - це не культурний плід на дикому дереві, а плід окультуреного дерева [3, 43].

Правова культура юриста — це ступінь духовно-філософського осмислення духу природного і змісту позитивного права, коеволюції всіх його джерел у співвідношенні частини й цілого, раціональної власної професійної діяльності та уміле утримання (регулювання) фахової гармонії у правовому полі.

Аналіз компонентів правової культури сучасного правника потребує поєднання традицій філософії права й герменевтики. Йдеться не про тексти юридичних законів, а дефініції, визначення принципів, функцій та їхньої ролі у формуванні професійної культури юриста. Не менш важливо здійснювати аналіз правової культури у контексті онтології, гносеології, аксіології, логіки, феноменології права, що є також основою філософії права.

У даному випадку критеріями компонентів правової культури є:

- за змістом - правова коеволюція, знання джерел позитивного права і правової культури;

- за суб’єктивною стороною - почуттєве і раціональне;

- за об’єктивною стороною - гармонійність юридичної практики.

Коеволюція - це зв’язок з природою, космосом, без чого існування людини неможливе. По суті людина - лише мікрочастинка природи, а не її володар. Юристові важливо правильно налагодити свій коеволюційний зв’язок, уміти бачити правові явища у природі, розуміти й оцінювати їх. Професія юриста своєрідно виявляє погляд на світ крізь призму права. Це породжує так звану правову коеволюцію, яка суттєво впливає на формування правової свідомості.

Однак, згідно з філософською антропологією від юриста вимагаються певні зусилля, напрацювання та здобутки в організації професійного буття. Тобто, закономірно актуалізується культура його правової коеволюції.

Заглиблюючись у суть правової коеволюції, індивід має змогу сильніше відчути логічну природу права, хоча синергетика доводить, що категорія хаосу у суспільних відносинах є закономірною й необхідною. Це своєрідний вияв принципу плюралізму у суспільному розвитку. І якщо насильно втручатись у цей “впорядкований хаос”, то позитивного результату не чекати. Тому намагання держави створити досконале позитивне право - це проблема безперспективна. Дослідники права вважають, що існуюче природне право само потребує адекватного державного узаконення.

Зміст правової культури сучасного юриста, полягає саме в культурі правової коеволюції, розуміння природності права. Така правова культура характеризується природною (а не позитивною) правосвідомістю, що виявляє вищу цінність професійної діяльності юриста.

Складовим елементом культури правника є знання джерел позитивного права і правової культури, що пояснюється онтологією права. Право існує не тільки у