Предмет і метод економічної теорії

—       високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

—      оптимальним  поєднанням  ринкового  механізму  з  державними  методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

— орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.

Місце і роль людини в економічній системі. Людина — надзвичайно складна істота, вона поєднує в собі біологічне і соціальне.

Як біологічна істота людина—унікальний продукт природи, мисляча істота, наділена сукупністю фізичних і розумових здібностей, здатністю взаємодіяти з природою і жити за її законами.

Людина як соціальна істота є частиною суспільства, тобто живе у соціумі, має багатогранні стосунки з іншими людьми (економічні, політичні, національні, сімейні), виконує і підкоряється юридичним законам, додержується певних моральних норм і правил соціальної поведінки, прийнятих в суспільстві, тобто є людина розумна (Homo sapiens).

У діалектичній взаємодії біологічної і соціальної сторін людини, можливості використовувати у своїй діяльності природні й економічні закони і полягає глибинна сутність людини як біосоціальної істоти.

Людину вивчають багато наук, у тому числі економічна наука, яка досліджує економічну сутність людини, її місце і роль в економічній системі, потреби, інтереси, господарську поведінку, тобто людину економічну (Homo economicus).

Людина економічна — головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів.

На всіх етапах розвитку суспільства людина перебувала в центрі всіх економічних процесів і явищ. В економічній системі людина виступає як працівник, як суб’єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва.

Людина-працівник в економічній системі виступає робочою силою, особистим фактором виробництва, головним елементом продуктивних сил. Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Успіх виробництва на всіх рівнях визначається насамперед людьми, зайнятими у виробничому процесі. Усі інші фактори виробництва діють не самі по собі, їх приводить у рух людина. Людині, її праці належить центральне місце у виробництві не тільки як найактивнішому факторові виробництва, а й як джерелу, творцю інших факторів виробництва — матеріально-

 

речових, науково-дослідних і організаційно-управлінських.

В історичному плані людина-виробник пройшла у своєму розвитку стадію індивідуального

(одноосібного) працівника і стадію сукупного працівника.

На ранніх етапах розвитку суспільства, коли ще недостатньо були розвинуті суспільний поділ праці й господарські зв’язки (натуральне господарство і дрібнотоварне виробництво), коли речі        виготовлялись        від        початку        до        кінця        одним        робітником,        то останній виступав як працівник-індивід.

У подальшому, в міру поглиблення суспільного поділу праці, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, праця кожного виробника все менше виступає як індивідуальна праця незалежного, економічно відокремленого товаровиробника, а виступає частиною сукупної праці, а окремий працівник — частиною сукупного працівника. Сукупний працівник — це сукупність працівників різних спеціальностей, які є учасниками спільного виробництва певного товару на основі розподілу праці між ними.

У сучасних умовах головною фігурою господарського життя є не індивідуальний, а сукупний працівник, який залучається до суспільного виробничого процесу завдяки кооперації праці. Нині практично будь-який товар є результатом праці не одного, а десятків, сотень і тисяч працівників, зайнятих у різних галузях виробництва. Сучасний автомобіль складається в середньому з 15 тис. деталей, у виробництві яких зайняті тисячі працівників величезної кількості великих і дрібних підприємств-постачальників. Американський літак «Боїнг-748» складається з

4,5 млн. різноманітних частин, що їх виробляють робітники 16 тисяч компаній.

Сукупний працівник є новою продуктивною силою кооперованої праці, здатної вирішувати завдання, які не під силу сумі відокремлених індивідуальних працівників.

В умовах розвитку науково-технічного прогресу вимоги до рівня підготовки працівників зростають. Без постійного підвищення рівня освіти, кваліфікації, культури, зміцнення здоров’я, вироблення психологічної сталості працівники не здатні ефективно взаємодіяти з іншими прогресуючими елементами продуктивних сил — новою технікою, передовими технологіями, системами управління й організації виробництва. Тому в сучасному розвинутому суспільстві інвестиції в “людський капітал”, тобто в розвиток знань, здібностей, у зміцнення здоров’я людини, вважаються найефективнішими і гуманними вкладеннями.

Людина   як   суб’єкт   економічних   відносин.   Людина   економічна   реалізує   себе   в економічній системі завдяки певним господарським відносинам, у які вона вступає з іншими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ.

Суб’єктами економічних відносин є окремий індивід, сім’я, колектив, держава. Основою економічних відносин є відносини власності, які характеризують спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Органічне поєднання двох характеристик людини: людини-працівника та людини-власника утворює економічну сутність людини, сучасну економічну людину.

Природно людині найбільшою мірою відповідає індивідуальна (приватна) трудова власність, яка формує як єдине ціле людину-робітника і людину-власника. Вона є основою його економічної незалежності й свободи. Інші форми власності (колективна, кооперативна, корпоративна  тощо)  більшою  мірою  відображають  соціально-суспільну  суть  людини, розкривають її місце і роль