Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

(V-ІХ ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези) : земля концентруваласяв руках найвищих верств, формувалося залежне селянство, встановлювалися васально-сеньйоріальні відносини. X-XІІІ ст. – період зрілості феодального господарства: панування доменіального господарства, сформувалася феодальна ієрархія, внутрішня колонізація, розвиток міст і товарного виробництва, ремесла. У пізньому Середньовіччі (XІV-XV ст.) зароджувалися ринкові форми виробництва, з'явилися ознаки індустріальної цивілізації, відбувався процес особистого звільнення селян, розмивалася феодальна ієрархія. 3. 2. Землеволодіння і сеньйоріально-селянські відносини (на прикладі Франкської держави) Становлення феодального господарства яскраво простежується на прикладі Франкського королівства (V-IX ст.), що було створено германськими племенами франків на території Північної Галлії (сучасної Франції), а з VIII ст. запанувало над більшою частиною Західної Європи. У V – на початку VI ст. за «Салічною Правдою» -збірником звичаєвого права (північних франків) : – у Франкському королівстві відбувався процес перетворення землеробської громади, що складалася з великих сімей, на сусідську, де переважало індивідуальне господарство малих сімей. Громаді належали територіальне верховенство, колективна власність на всі землі. У спадковому користуванні великих сімей, члени яких вели спільне господарство, були наділи (парцели) землі. – Право приватної власності поширювалося на будинок з присадибною ділянкою та рухоме майно. Неподільні угіддя були спільною власністю членів громади. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франки не знали. Вона успадковувалася синами або братами померлого, а за їхньої відсутності переходила до громади. – франки були вільними членами громади з визначеними правами і обов'язками, але соціальні та майнові відмінності в їхньому середовищі були значними. – у франкському суспільстві панувало натуральне господарство. До соціальної структури франкського суспільства належали знатні, вільні, напіввільні літи-землероби і раби. У процесі колонізації Галлії частину земель, переважно імперських, привласнили королі, дружинники, знать. У громаді неминуче виникав дуалізм між колективною власністю і парцелярними господарствами, розпочалася майнова диференціація. Отже, в аграрних відносинах Франкського королівства доби «Салічної Правди» співіснували римська система приватної власності, землеволодіння франкських громад, королів і знатних осіб. Протягом VI-VII ст. у франків еволюціонував порядок успадкування землі. Право на неї визнавалося за дочками, братами, онуками померлого. Спадковий наділ перетворювався на алод – приватну власність невеликої сім'ї або її членів. Ця власність вільно відчужувалася – заповідалася, дарувалася, продавалася, купувалася, обмінювалася без дозволу громади. Остання з землеробської трансформувалася на сусідську громаду – марку, господарські підвалини якої визначалися приватною власністю на орні землі та колективною на угіддя, власною працею її вільних членів. Король зі свого земельного фонду надавав церкві, своїм намісникам (графам), знатним особам з германо-галло-римських родин землі з селянами, право на збирання державних доходів. Уже в кінці VI ст. сформувалося землеволодіння франкської службової знаті. Процес становлення залежного селянства в VII – на початку XIII ст. охопив рабів, колонів, вільновідпущених. Посилилося їхнє особисте підпорядкування приватній владі галло-римських землевласників. Зросла чисельність рабів-сервів, наділених землею. Невеликі земельні власники поступово перетворюються на залежних. З VI ст. нового розвитку набула рентна форма експлуатації селян. Грамоти Меровінгів надавали церкві, світським землевласникам імунітет – привілей здійснювати у своїх володіннях функції державної клади: фіскальні та судово- адміністративні. У VIII-IX ст. у франкському суспільстві відбувся переворот в аграрних відносинах, що прискорив процес створення феодального господарства. Його каталізатором стали війни з арабами, германськими та слов'янськими племенами. Війни вимагали великої кількості воїнів. Оскільки військова служба заважала селянам займатися сільськогосподарською працею і розорювала їх, всенародне ополчення втратило своє значення. Головну роль почали відігравати важкоозброєні кінні воїни-рицарі. В умовах панування натурального господарства основою матеріального забезпечення їх могла бути лише земля. Карл Мартелл провів військово-аграрну реформу. – припинення роздавання землі у спадкову власність. – воїни-рицарі отримували пожиттєві земельні дарування – бенефіції – за умови виконання військової служби і васальної присяги на вірність королеві- сеньйорові. – частину цих земель бенефіціарії надавали своїм васалам. – склалося бенефіціальне – умовно-службове, тимчасове землеволодіння, що грунтувалося на сеньйоріальновасальних відносинах. Право власності на землю зберігалося за сеньйором, який надавав її. Відмова від служби або зрада призводили до конфіскації бенефіція. – реформа обмежувала права і обов'язки вільних членів громади: звільняла їх від військової служби, участі в суді, місцевому управлінні. – зміцніли дрібні і середні феодали, які стали основою військової організації. – збільшилася залежність селян від феодалів, бо земля надавалася разом з селянами, які на ній проживали. В імперії Каролінгів (династія утвердилася в 751 p.) надання бенефіціїв стало системою. В IX ст. васальна служба була визнана спадковою. Бенефіцій перетворився на феод (лен) – феодальну систему – розвинену форму землеволодіння доби Середньовіччя. Важливим джерелом з економічної історії Франкського королівства є капітулярії – інструкції з управління феодальним маєтком. Капітулярій про вілли («Закон про маєтки») – виданий Карлом Великим в ІХ ст. : – фіксує перемогу класичних феодальних відносин в державі, – визнається монопольне право феодалів на землю, общинне землеволодіння не згадується; – населення зобов’язується нести феодальні повинності та платити натуральний податок власнику землі; – натуральне господарство проголошується ідеальною формою організації економічного життя; – визначаються права та обов’язки феодального маєтку. Одночасно з зростанням великого землеволодіння формувалося феодальне залежне селянство. Цьому сприяли економічні і політичні фактори: – великі податки та примуси, – борги; – насильне захоплення громадських земель і алодів; – натуральне господарство, що ставило селян у залежність від