Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Держава намагалася регулювати ціни, але торгівля здебільшого була вільною. Грошовий обмін провадили лихварі, які мали обмінні магазини – трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки і міст-полісів. Це ускладнювало обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували багатоготівкові розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкірів, які приймали вклади і видавали їх на товари, які купував вкладник. Банкіри були також посередниками при торгових операціях. Подібні банківські операції здійснювали і храми, куди надходили багатства у вигляді пожертвувань. Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя країни – сільське господарство, ремесла, торгівлю. У 338 p. до н. е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. е. Балканський півострів завоювала Римська держава. 2. 2. Економіка Стародавнього Риму Історія Риму – яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі. Його еволюція відповідала трьом етапам розвитку Римської держави: І (VIII-VI ст. до н. е.) -ранній Рим, царський – період розкладу родового ладу; ІІ (509-31 pp. до н. е.) – республіканський; ІІІ (31 p. до н. е. -476 p. н. е.) – імператорський. VI ст. до н. е. -ІІ ст. н. е. період розквіту Риму, ІІІ-V ст. криза та розпад античної економічної системи. Перший період – це епоха переходу племен від родової общини до рабовласництва. Першими цей процес здійснили етруски (IX-IV ст. до н. е.). Для ліквідації родового ладу велике значення мали реформи Сервія Тулія (VI ст. до н. е.) : 1. Вся територія поділялася на 21 трибу (округ) – 4 міських і 17 сільських. 2. Населення поділялося не за родами, а за майновим цензом. 3. Реформа використовувалася для розподілу військових повинностей і для збирання податків. 4. Розгорнулася боротьба за землю, в ході якої сформувалося велике землеволодіння. В економічному житті стародавньої Італії вирішальна роль належала землеробству. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливки, льон, відгодовували стада свиней. Високого рівня розвитку досягли ремесла, особливо керамічне, залізоробне, а також будівництво з каменю. Торгували з Південною Італією, Сицилією, Афінами, Карфагеном. З середини V ст. до н. е. карбували монети. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями, походження останніх досі ще не з'ясовано. Вони не мали політичних і громадянських прав, але володіли землею на правах приватної власності. Майнова диференціація серед римлян зумовила появу інших залежних людей – клієнтів. В V ст. до н. е. плебеї добилися часткового задоволення своїх вимог, які були закріплені в «Законах ХІІ таблиць»: – захищали приватну власність, економічні та політичні права рабовласників, – знизили позичковий процент до 8% на рік; – пом’якшувалося боргове право: заборонялося морити голодом боржника, нормувалася вага кайданів, надавалася можливість викупити боржника. Становленню і утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська Республіка. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся територія сучасної Італії. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Період розквіту римського господарства припав на II-І ст. до н. е. Економічне піднесення тривало перші два століття н. е. Причини піднесення сільського господарства: 1) широке застосування рабської праці, 2) встановлення ринкових зв’язків між селом і містом: пануючим став рабовласницький маєток з виходом на ринок; 3) перехід від дрібного до великого землеволодіння Рабам належала роль основної виробничої сили, їхня праця використовувалася в усіх галузях господарства. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. Перші – слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики – використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювали в ремісничих майстернях, копальнях, каменоломнях, але переважна частина -в сільському господарстві. Переважало приватне рабовласництво, державне було незначним. Римська держава вважалася юридичним власником землі. Роздавання її у приватну власність здійснювалося поступово. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів (нобілів), прибутки яких йшли переважно від землі. Землю намагалися придбати також вершники – багатії, які займалися торгівлею, відкупами, лихварством. Вони купували і орендували ділянки землі у держави. Головною формою рабовласницького господарства була вілла – маєток площею 25-100 га (100 – 250 югерів) землі, яку обробляли 50-60 рабів. Внаслідок концентрації землі, дешевої рабської сили сформувалися латифундії з десятками тисяч гектарів землі та великою кількістю рабів. Типи латифундій: 1) централізована, де працювали раби, 2) децентралізована – парцели (колони), 3) змішана. Латифундії були малорентабельними, погано оброблялися. Існували імператорські земельні володіння, які складалися з кількох латифундій – сальтуси. Боротьба за землю була важливою ознакою економічного розвитку Риму. З'явилися аграрні проекти, які обмежували захоплення державних земель, але вони були безрезультатними. Реформи братів Тиберія і Гая Гракхів: – обмеження великого землеволодіння (1 тис. югерів=25 га), – наділення землею малоземельних з державного фонду (30 юг=7, 5 га) ; – одержання в особі дрібного землевласника боєздатних воїнів; Реформи Тиберія продовжив Гай: – продовжив аграрну реформу брата, – держава постачала солдатів зброєю і одягом; – затверджено план великого будівництва шляхів. Населення залучалося до громадських робіт; – міське населення щомісяця одержувало дешевий хліб; – засновувалися нові колонії, а їхнім жителям надавалося громадянство. Крім дрібної оренди поширилися велика оренда на емфітевтичному праві (довго- і вічнострокова), прекарій – умовне