Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

господарстві та ремеслі дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани – вільних громадян і невільників. У VIII-VI ст. до н. е. формувалися грецькі рабовласницькі міста-держави, або поліси. Центром такого полісу було місто, оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови. Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона здійснювалась у VIII-VI ст. до н. е. Економічні причини Великої грецької колонізації: 1) обезземелення, захоплення землі аристократією, 2) розвиток торгівлі і ремесел та пошук ринків збуту; 3) потреба в привізному хлібі. Наслідки колонізації: – Колонізація призвела до утворення багатьох колоній на островах архіпелагу в Егейському м., на пд. узбережжі Італії, в Сицилії, Пн. Африці, на берегах Мармурового та Чорного морів, – Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ремісничі вироби, з варварських країн – хліб, худоба, раби; – Прискорилися темпи економічного розвитку Греції, – Утворюється клас професійних купців, кораблевласників, лихварів, в VII cт. до н. е. з’являється монета. Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта – наймогутніший у військовому відношенні поліс Ст. Греції. В Спарті діяли Закони Лікурга, які заклали основи державного устрою, захищали натуральний та общинний лад. Населення Спарти поділялося на: 1) спартіатів – зосереджували владу, займалися військовою справою, 2) періеків – займалися ремеслом, торгівлею, землеробством, допомагали спартіатам у війні; 3) ілотів – державні раби, мали засоби виробництва. Господарство Спарти було відсталим, свідченням чого можуть бути гроші – залізні пластини, які ніде, крім Пелопонесу, ніхто не приймав, зовнішня торгівля була заборонена. В Спарті не було приватної власності на землю. Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттиці, в прибережних районах Греції та в острівній частині Еллади. Високого розвитку досягли тут ремесло і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. Особливо виявили себе ті рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслом (власники майстерень, купці). Найяскравішим прикладом такого полісу стала Афіни. На території Аттики відбувалася боротьба евпатридів (благородних), геоморів (дрібних землеробів) і деміургів (ремісників). Однією з основних вимог демосу у боротьбі з евпатридами було складання писаних і загальнообов’язкових законів, які б регулювали правові норми суспільства. Драконтові закони (621 р. до н. е.) : – оформили право приватної власності, – обмежували вплив родової знаті. Реформи Солона (595 p. до н. е.) 1) анулювалися селянські борги (сисахфія), заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, які були продані, викуповувала держав, 2) проведено грошову реформу. Стару егінську монетну систему замінили евбейською: 100 нових драхм = 73 старим (борги зменшилися на 27%) ; 3) певні пільги отримали купці і ремісники, запрошувалися іноземні майстри, сина звільняли від утримання престарілого батька, якщо останній не навчив його жодному ремеслу; 4) заборонено спекуляції аристократії земельними ділянками, обмежено їхні розміри; 5) заборона вивезення с/г продуктів (крім вина і олії) ; 6) запроваджено свободу відписування і відчуження майна для бездітних; 7) встановлювався майновий ценз: участь громадян у державному житті ставилася в залежність від розмірів їх власності і доходів (генократія замінялася на тимократію). Населення поділялося на пентакосіомедимнів, вершників, зевгітів і фетів; 8) судова реформа: складали колегії судових присяжних засідателів в судах у кримінальних та цивільних справах; 9) сформувалися 3 соціально-політичні і територіальні угруповання: педіеї (жителі родючих долин, землевласники), паралії (жителі узбережжя, торговці, ремісники), діакрії (жителі гірських районів, малоземельні). Реформи Пісістрата (560 р. до н. е.) – був представником партії діакріїв. 1) розгром родової аристократії, 2) зміцнення селянських господарств і посилення гоплітського ополчення; 3) переділ землі з конфіскованих матків; 4) запровадження системи дешевого державного с/г кредиту; 5) встановлення 10% прибуткового податку; 6) містобудівна діяльність. Реформи Перікла (444-429 р. до н. е.) 1) запровадження винагороди за перебування на виборних державних посадах, 2) встановлено платню солдатам, матросам і командирам; 3) проводилася колонізація нових земель; 5) відбувалися великі громадські роботи. У V-IV ст. до н. е. праця рабів стала продуктивною, особливо у ремеслі. При класичному рабстві виробництво направлене на створення прибутку. Розвиток рабства йшов поряд з такими процесами, як поділ праці, ріст товарно-грошових відносин, зміцнення приватної власності. В Афінах налічувалося приблизно 365 тис. рабів і дише 90 тис. вільних. Рабів захоплювали в основному з негрецьких територій під час війн, купували на ринках. Раб коштував 167, рабиня – 1352-20 драхм. Ремісники коштували дорожче. Були раби й державні. Наприклад, в Афінах з них складалася поліція (скіфи), їх використовували на будівництві портів, доріг, храмів. Джерела рабства: війни, піратство, природний приріст, боргове рабство. У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж територій переважали сільське господарство, землеробство і тваринництво. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкову олію використовували у харчуванні, парфумерії, для світильників. Олія була головною статтею грецького експорту. В Єгипет, Італію та Причорномор'я вивозилось вино. Ремісники працювали у невеликих майстернях по 3-12 чол. У великих майстернях кількість працюючих досягала 30-100 чол. Окремі професії – скульптори, архітектори – користувалися особливою популярністю. Значне місце в господарстві Греції займало виплавлення металів. Там працювали тільки раби. Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яким керувала держава. Широкого розвитку набули в