Конституції України. Статті 3, 21, 23, 24 Конституції закріплюють рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Частина третя ст. 24 Конституції України, безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок i чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї i так далi. Йдеться також про те, що створюються умови, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством. Мова йде про правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям.
Пошук
Предмет політології
Предмет:
Тип роботи:
Інше
К-сть сторінок:
63
Мова:
Українська
Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Саме такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципу гендерної рівності.
Окрім цього Україною ратифікована ціла низка міжнародних документів, зокрема базова з цих питань – Конвенція про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок. Наскільки ці нормативні акти вплинули на розвиток гендерної рівності в нашій країні? По-перше, вони носять виключно декларативний характер та не забезпечені механізмами реалізації, тобто фінансовими та організаційними ресурсами для забезпечення даних зобов'язань, по-друге, громадянське суспільство в Україні на сьогоднішній день, нажаль, не є силою, яка здатна вплинути на гендерну ситуацію в країні. Отож, законодавче закріплення гендерної рівності не допомогло жінкам добитися реального рівноправ’я. Та найбільш відчутна гендерна нерівність у декількох сферах – праці та зайнятості, в сфері політики, у сімейному та повсякденному житті.
З розвитком в країні ринкових відносин жінки, як i всі громадяни отримали можливість для відкриття власної справи. Доля жінок в загальній кількості підприємців складає близько 30%. В основному вони зайняті в малому та середньому бізнесі. У великому бізнесі жінки – рідкість. Становлення жіночого бізнесу в основному відбувається за рахунок iнiцiативи жінок, а не як результат дії спеціальних державних програм. Жіночий бізнес орієнтований в основному на роздрібну торгівлю, медицину, культуру та науку. Соціологи стверджують, що жінки у бізнесі демонструють більшу схильність до компромісів у взаємодії з партнерами, більше враховують моральні та етичні принципи. Але жiнки-пiдприємцi – лише незначна частка працюючих жінок. Серед найманих працівників показником дискримінації є рівень заробітної плати. В цілому рівень жіночої заробітної плати складає 2/3 чоловічої. Гендерна нерівність в оплаті праці є прямим порушенням принципу рівної оплати за рівну працю. Майже в усіх галузях народного господарства жінки займають низькооплачувані посади. Всі ці роки на ринку праці простежується ще одна закономірність: чоловіки витісняють жінок з перспективних і добре оплачуваних посад. Традиційні стереотипи масової свідомості суттєво обмежують можливості кар'єрного росту для жінок та негативно впливають на їх сімейні відносини як тільки вони добиваються перших успіхів. При працевлаштуванні у жінок менше шансів, ніж у чоловіків, отримати вакантне місце. До того ж нерідко роботодавець зазначає, що конкурс оголошується виключно для чоловіків. Чи є така позиція роботодавців виправданою? Так, дійсно, жінка може раптом піти у декретну відпустку, у відпустку по догляду за дитиною, але чоловіки частіше вживають спиртне, що відбивається на виконанні їх службових обов’язків. Така очевидна нерівність позицій жінок та чоловіків на ринку праці призвела до фемiнiзацiї бідності. Сьогодні кожна третя жінка має рівень доходів, що дорівнює прожитковому мінімуму. Жінки складають більшість у найбільш соціально незахищених категоріях громадян: пенсіонери, безробітні, працюючих у бюджетній сфері. Скрутне матеріальне становище нерідко штовхає жінок на заробітчанство, вони їдуть в основному нелегально, залишаючи малолітніх дітей на своїх родичів, що нерідко означає на призволяще. Окрім того, як правило, наші спiввiтчизницi змушені перебувати за кордоном у нелегальному статусі, що нерідко призводить до негативних наслідків, часто такі жінки стають об'єктом продажу та подальшої сексуальної експлуатації.
Ще однією з латентних проблем нашого суспільства є домашнє насильство. За неофіційними даними (офiцiйнi данi з цієї проблеми відсутні) кожна 5 жінка в Україні була жертвою домашнього насильства. Фактично, в Україні до сьогоднішнього дня немає реабiлiтацiйних центрів для жертв домашнього насильства, якi стали нормою для цивілізованих країн. Кваліфікована правова допомога є недоступною для більшості жінок, якi потрапили в скрутну ситуацію. Органи внутрішніх справ обирають у подібних ситуаціях тактику „невтручання у внутрішньо сімейні конфлікти”. Отже, виникає замкнене коло. Куди звернутися жертві? Було б доцільним посилити вiдповiдальнiсть за домашнє насильство та привернути увагу органів внутрішніх справ на необхідність вжиття виховних та запобіжних заходів проти домашнього насильства.
Ще однією проблемою є сфера політики. Прекрасна стать складає 53% населення країни, кількість жіночих організацій зростає, а кількість жінок в органах влади зменшується. Успішних і відомих жінок-політиків чи державних діячів в Україні дуже мало, їх можна перерахувати по пальцях: Тимошенко, Богатирьова, Супрун, Семенюк, Вітренко, Богословська, ще декілька менш відомих прізвищ і практично все. Узагальнюючи, можна сказати, що на шляху до встановлення гендерної рівності у нашому суспільстві стоять наступні чинники:
- Стереотипи масової свідомості, якi й досі розглядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком істоту, яка є другорядною в суспільному, політичному та економічному житті, чоловіча ідеологія є породженням тоталітарної системи, але виховання спроможне змінити гендерну ментальність.
- Кризова економічна ситуація (i особливо безробіття, яке часто штовхає жінок на заробітчанство, що нерідко