Предмет та метод історії економіки та економічної думки

Досліджуючи  кардинальні  зміни  в  пореформеній  еволюції економіки України, вітчизняні науковці цілком слушно зауважували про зміни в розвитку продуктивних сил суспільства, відносин власності, у динаміці процесів усуспільнення виробництва та поділу праці. Представники дореволюційної школи політичної економії дійшли висновку, що країна, хоч і з певним відставанням, поступово входила до системи світового капіталістичного ринку. Ринковий тип розвитку передбачав функціонування економіки, що базується на приватній власності на засоби виробництва,  активізацію товарно-грошових відносин,  вільне ціноутворення, розвиток інститутів приватного підприємництва, діяльність яких забезпечується законодавчими актами.

Більшість українських учених зазначеного періоду були певні, що національна модель ринку повинна передбачати відведення ролі держави в регулюванні господарських процесів і водночас мати певну цілісність і субординацію всіх економічних відносин на базі приватної власності та розвитку ринкових відносин.

Вплив монополізму на процеси ціноутворення аналізувався в працях професора Новоросійського університету Л. В. Федоровича, який схилявся до негативної його оцінки. Оскільки «монополія обмежує постачання», то ціпа предметів такого ринку завжди перевищує витрати їх виробництва, і цю різницю змушений сплачувати споживач. Особливості розглядуваного процесу вивчали М.В. Вернацький, М.І. Туган-Барановський, В. Я. Желєзнов, Д. І. Піхно, П. І. Фомін.

Таким чином, посилення монополістичних тенденцій в економіці України стимулювало розробки українських учених щодо дії цінового механізму в умовах недосконалої конкуренції. Навіть для звуженого ринку, на їхню думку, закон цінності діє, хоч і по-різному— залежно від того, як складаються обставини, за яких реалізуються товари.

Українські економісти розглянули процес ринкової еволюції, пов'язаний з переходом від вільної конкуренції до переважно монополістичних тенденцій, визначивши характерці риси й особливості трьох типів ринків: вільно конкурентного, монополізованого та регульованого, а також специфіку процесів ціноутворення для кожного з них.

 

 

 

ЛЕКЦІЯ 12. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

 

1.Вплив Першої світової війни на розвиток господарства європейських країн та США. 

2.Криза світового господарства (1929 – 1933 рр.) та шляхи виходу з неї. 

3.Світове господарство в роки стабілізації.

 

1.Вплив Першої світової війни на розвиток господарства європейських країн та США

 

У період Першої світової війни вирішального значення для економік країн, які брали в ній участь, набули потреби фронту. Держава не обмежувалася функціями замовника і покупця військової продукції. Масштабність воєнних дій і загострення економічних проблем змусили уряди країн, що воювали, перебрати на себе частину організаційних функцій та забезпечення взаємодії між приватними підприємствами, що обслуговували потреби фронту. Управління економікою з боку держави набуло форм контролю й розподілу стратегічних ресурсів, продовольства, засобів транспорту і робочої сили.

Так, у США в 1917—1918 рр. створюється низка комітетів, відповідальних за розміщення державних замовлень та розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових державних інститутів координувалася військово-промисловою радою. Аналогічна централізація була характерною і для Німеччини («військово-сировинні союзи»), Англії (міністерство військового постачання).  

Завершення війни спричинило неминучий процес повоєнної реконверсії економіки США, Великої Британії та Франції. Наприклад, Велика Британія розформувала майже всі створені під час війни органи контролю. Та попри те, що уряд організував розпродаж багатьох військових заводів, під контролем держави залишалося вчетверо більше підприємств, ніж до війни. Це було свідченням того, що до планів уряду не входила остаточна відмова від державного регулювання економіки.

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

Видатний економіст XX ст. Дж. М. Кейнс у праці «Економічні наслідки Версальського мирного договору» (1919) писав, що прийняті рішення не залишають надії на відновлення мирного господарства, адже репарації з Німеччини (132 млрд. золотих марок) нечувано великі. Кейнс пропонував надати американські позики Німеччині, бо вважав, що лише в такому разі Німеччина зможе виплачувати помірні репарації.

Разом із територіями (скорочувалася на 70 тис. км2) Німеччина втратила 75 % видобутку залізної руди, 25 % кам'яного вугілля; 35 % виплавки сталі. Німеччина була позбавлена колоній площею 3 млн. км2 із населенням 13 мли осіб. Розв'язання військових питань передбачало:

1)заборону мати ВМФ;

2)обмеження збройних сил до 100 тис. осіб;

3)скорочення військового виробництва;

4)заборону мати підводний флот;

5)руйнування значної частини військових укріплень.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд. дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд. марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць.

 

2.Криза світового господарства (1929 – 1933 рр.) та шляхи виходу з неї

 

Виникнення у 1920-ті роки у США диспропорції між темпами зростання прибутків підприємств і виробництва (прибутки збільшувалися вдвічі швидше) свідчило, що приріст виробництва не супроводжувався відповідним зниженням цін