Предмет та метод історії економіки та економічної думки

Нездатність уряду Веймарської республіки ефективно протидіяти економічній кризі, намагання монополій відновити втрачені позиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головними чинниками встановлення фашистського режиму в Німеччині 1933 року й приходу до влади НСДАП.

Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичний характер.  Антикризові заходи набули рис надзвичайних, оскільки переслідували не так тактичні цілі виведення господарства у режим зростання, як стратегічні військово-політичні: повернення втрачених територій і ринків збуту, подальше розширення кордонів Німеччини, зрештою — світове панування.

На відміну від «Нового курсу» Рузвельта, Велика Британія в боротьбі з наслідками «Великої депресії» не пішла шляхом порятунку промисловості, фермерських господарств і проведення реформ у соціальній сфері.

Головним у діяльності уряду лейбористів було:

3)виправлення дисбалансу бюджету;

4)поліпшення становища у внутрішній і зовнішній торгівлі.

Англійці залишалися консерваторами стосовно переходу до дефіцитного бюджету, хоча така політика США згодом цілком виправдала себе. Велика Британія використовувала у боротьбі із наслідками світової кризи власний величезний історичний досвід головного «банкіра світу». Тому в 1931—І934 роках уряд Великої Британії головним економічним завданням вважав забезпечення сприятливих фінансових умов для розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі.

Аналіз економічних концепцій лейбористських теоретиків 1930—1940-х років Дж. Коула, X. Ласкі, Є. Дурбіна та ін. доводить тісний зв'язок їх із поглядами тих економістів, котрі вважали, що під час проведення реформ за умов активного втручання держави в економічні процеси можливе нормальне функціонування капіталістичного виробництва. Але якщо західні економісти, обґрунтовуючи необхідність втручання держави в економіку, вважали, що це веде до вдосконалення механізму функціонування капіталізму, то лейбористи оцінювали економічну діяльність держави як захід, що веде до соціалізму.

У традиції фабіанських ідей (поступовий перехід від капіталізму до соціалізму) лейбористи вважали, що перехід від індивідуальної форми власності спершу до акціонерної, а потім — державної— це докорінна трансформація капіталістичної власності взагалі й перетворення її на колективну, суспільну. У цей період лейбористи розробляли модель організації й управління державним сектором економіки у формі публічної корпорації, яку вважали соціалістичною формою організації націоналізованих галузей народного господарства, Разом з тим лейбористська модель соціалізму зводила планування і ринок до такого сполучення, за умов дії якого вирішальна роль залишалася за ринковим механізмом. Ця модель передбачала вільне встановлення цін, функціонування ринку засобів виробництва і предметів споживання.

На думку лейбориста X. Дальтона, публічній корпорації бракувало надмірної централізації керівництва, «дрібної опіки» з боку держави над належними їй підприємствами. Контроль над націоналізованими галузями передбачалося здійснювати не через міністерства, а через парламент шляхом періодичних обговорень загальної політики підприємств і досягнутих результатів. Визнаючи необхідність дотримання принципу самофінансування націоналізованих підприємств, лейбористи вважали, що зможуть одержувати від держави субсидії та позики.

Попри важкі соціально-економічні наслідки, економічна криза 1930-33 років дала змогу суттєво поліпшити загальний стан народного господарства Франції.

Реформування економіки зазнавало сильного впливу теорії кейнсіанства. Фінансову підтримку з боку держави мали підприємства «захищеного сектору», насамперед військово-промисловий комплекс, які безпосередньо залежали від державних замовлень і підтримувалися податковими і митними пільгами. Суттєвий вплив держава справляла й на сільське господарство. Щоб утримувати стабільний рівень цін на сільськогосподарську продукцію, селянам виплачували державні премії за скорочення посівних площ і знищення частини зібраного врожаю. У цей період уряд Франції проводив соціальну програму, спрямовану па зниження рівня безробіття, організацію громадських робіт. Ця політика передусім стосувалася державного сектору і певним чином забезпечувала вихід економіки з кризи із найменшими втратами.

Французькі дослідники П. Ренодаль, М. Деа та ін. у своїх економічних концепціях стверджували, що боротьба за раціоналізацію (по-американському) приведе не лише до усунення промислових криз, а й до ліквідації конкурентної боротьби у Західній Європі. Знаряддям ліквідації конкуренції, на думку М Деа, є картелі та синдикати. Він зазначав, що К. Маркс відкрив лише американські трести з їхнім прагненням панування й знищення своїх конкурентів. Інша річ — європейський картель. Це союз, мирний договір, перемир'я, що передбачає укладання серії державних угод з колишнім конкурентом.

«Велика депресія» 1929-—1933 років далася взнаки й на господарському житті Німеччини через «прив'язку» економіки до іноземних кредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припинення допомоги з боку провідних країн, які теж переживали важку кризу, погіршило становище Німеччини (збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількість безробітних сягнула 8 млн. осіб).

Нездатність уряду Веймарської республіки ефективно протидіяти економічній кризі, намагання монополій відновити втрачені позиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головними чинниками встановлення фашистського режиму в Німеччині 1933 року й приходу до влади НСДАП.

Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичний характер.  Антикризові заходи набули рис надзвичайних, оскільки переслідували не так тактичні цілі виведення господарства у режим зростання, як стратегічні військово-політичні: повернення втрачених територій і ринків збуту, подальше розширення кордонів Німеччини, зрештою — світове панування.

Така стратегія визначила форми і методи виведення країни з кризи, суттю яких стає тотальна мілітаризація народного господарства. Прихід до влади уряду на чолі з Гітлером спонукав швидке й рішуче проведення політики