Предмет та метод історії економіки та економічної думки

Предмет:

Економіка

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

112

Мова:

Українська

Оцінка:

В. Мишкіс, М. Кривицький, П. Штерн, В. Дубровін, О, Александров, О. Адріянов, О. Шліхтер, В. Целларіус, Є. Терлецький, О. Лозовий, Т. Білані та ін. Офіційна література всіляко пропагувалася в Україні ленінські положення щодо організації так званої продовольчої справи. У виступах, статтях, брошурах С. Косіора, О. Шліхтера, Д. Мануїльського та ін. методи продрозкладки розглядалися не лише як зумовлені поточними завданнями (забезпечення армії, виробничих центрів тощо), а й як пов'язані із програмними настановами радянської влади у сфері соціалістичного будівництва. Однак ще напередодні жовтневих подій у серпні 1917 р. М. Туган-Барановський пропонує у завершеній ним у листопаді того ж року праці «Социализм как положительное учение» свій варіант глибокого аналізу нейтралістської системи соціалізму і попереджає про небезпечність її негайного запровадження. Туган-Барановський доходить висновку: «У непідготовленому соціальному середовищі соціалізм замість стати царством свободи і загального багатства, має стати царством рабства і загальних злиднів». Украй негативно ставилися до економічної програми більшовиків В. Косинський, В. Левитський, К. Воблий та інші провідні українські вчені-економісти. Вони попереджали, що націоналізація чи соціалізація землі може спричинити, як писав В. Косинський, «небувалі потрясіння, позбавить країну останніх продуктів... послабить інтенсивність праці в селі, бо відіб'є у селян бажання працювати».М. Волобуєв усе ж чітко висловив думку: автаркістський колоніальний характер економічної політики щодо України, який за умов Російської імперії призвів до нераціонального розвитку економіки республіки, перетворюючи її на сировинний придаток центральної Росії, не тільки зберігся за умов СРСР, а Й запроектований на далеку перспективу. Глибоко проаналізувавши стан російської дореволюційної економіки й роль України в ній, він наголошує, що ця економіка була єдиною, на антагоністичній, імперіалістичній основі, але з погляду відцентрових сил пригнічених нею колоній (при цьому Україну він розглядає як високо розвинену країну, «колонію європейського типу») всеодно була комплексом національних економік.

2.Основні етапи розвитку радянської господарської системи (1917-1991 рр.)

Прийшовши до влади, революційний уряд здійснив низку радикальних заходів, спрямованих на посилення державного управління економікою. Практично це означало відмову від ринкових відносин і перехід до централізованої економічної системи. Економічна політика, що її проводили на цьому етапі, дістала назву політики воєнного комунізму. Економічна політика воєнного комунізму означала воєнну диктатуру із широким застосуванням примусових заходів у господарстві й мала такі складові:1)націоналізація всіх підприємств;2)запровадження (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо); 3)централізація розподілу сировини і готової продукції;4)запровадження (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші сільськогосподарські продукти; 5)заборона свободи торгівлі (листопад 1918р.),згортання грошового обігу; 6)запровадження карткової системи розподілу продуктів;7)запровадження загальної трудової повинності; 8)мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом.

Важливим заходом «воєнного комунізму» була продрозкладка (офіційно запроваджена декретом РНК у січні 1919 р.), за якою селяни мусили здавати всі «надлишки» продовольства. У промисловості «воєнний комунізм» означав суцільну націоналізацію із жорсткою централізацією управління через Вищу раду народного господарства (ВРНГ). В Україні послідовний перехід до політики «воєнного комунізму» розпочався із відновлення радянської влади на початку

1919р. Тут одразу ж розгорнулося одержавлення фінансів, транспорту, зв'язку, промисловості, передусім видобувної, металургійної, машинобудівної, цукрової. Упродовж 1920 р. в Україні було націоналізовано понад 11 тис. підприємств, на які припадало 82 % зайнятих у промисловості робітників. При цьому слід зауважити, що найчастіше націоналізація відбувалася без належної підготовки й економічного обґрунтування, здебільшого націоналізовані підприємства не діяли, а робітники, що залишалися без роботи, переїжджали до села.

Ситуація в промисловості й транспорті ставала загрозливого. Діючи згідно з принципами «воєнного комунізму», відповідні державні й господарські органи запроваджували в республіці загальну трудову повинність і трудові мобілізації, па власний розсуд перекидаючи на великі підприємства, що працювали па війну, робітників із дрібних фабрик та заводів. 21 січня 1920 р. створено Українську трудову армію, що мала забезпечити виробництво необхідною робочою силою: у 1920 р. бійці Трудармії відпрацювали майже 3 млн. людино-днів па різних промислових об'єктах. Але ці заходи замість позитивних результатів лише пришвидшували процес господарського занепаду: виробництво основної продукції скоротилося до мінімуму (так, наприкінці

1920р. виробництво чавуну становила близько 6%, а цукру - менш як 3 % від рівня 1913 р.).

Націоналізація (а, точніше, конфіскація), що проходила під гаслами переходу від капіталістичного до соціалістичного способу виробництва, остаточно підірвала розхитаний війною господарський механізм, знищила підприємницьку ініціативу, максимально обмежила товарно-грошові відносини. Економічні закони, що перестали діяти, намагалися замінити посиленням централізації управління, за прикладом Росії в Україні створюється Українська Рада Народного Господарства (УРНГ), яка діяла під безпосереднім контролем ВРНГ, а також мережа вертикальних управлінських структур. Посиленій централізації відповідали адміністративні методи керівництва господарством, сувора регламентація діяльності господарських органів. У цей період тривав процес обмеження, а згодом -- майже цілковитого витіснення економічних методів управління і переходу до адміністративних методів. Таким чином, у період воєнного комунізму відбувся перехід до нової системи управління промисловим виробництвом і розподілом — главкізму, який передбачав централізацію управління і безпосереднє підпорядкування підприємств галузевим головним або центральним управлінням ВРНГ.

В українській економічній літературі з'являлися праці, в яких критикувалися економісти, що обстоювали необхідність розроблення плану на основі врахування ринкових закономірностей. Так, на сторінках часопису «Господарство України» були піддані критиці погляди Л. Н. Юровського на проблему плану