Предмет та метод історії економіки та економічної думки

Починаючи від 1970-х років темпи економічного зростання почали знижуватися. Однією з найголовніших причин цього була амбітна політика керівництва СРСР, яка потребувала надпотужного військового потенціалу. До середини 1970-х років далися взнаки помилки радянського керівництва в соціально-економічній політиці. В легкій, харчовій промисловості було зосереджено лише 10% основних виробничих фондів, економіка не орієнтувалася на задоволення першочергових потреб людини. Основна частина промислового потенціалу припадала па важку індустрію, що призвело до вичерпання природних ресурсів. До того ж, у зв'язку з падінням народжуваності кількість зайнятих у народному господарстві не збільшувалася, а відтак зник головний екстенсивний фактор зростання виробництва. Отже, темпи зростання промисловості почали падати зі скороченням екстенсивних факторів — виснаженням природних ресурсів і зменшенням народжуваності. Ці питання розглядали передусім, як необхідність розв'язання теоретичних проблем політичної економії соціалізму та практичне застосування їх у господарській практиці, наголошуючи нагальність посилення прикладного характеру політичної економії соціалізму (І. Ястремський, О. Рубан, В. Ємченко, В. Черняк та ін.). У працях цього періоду стверджувалося, що роль економічної теорії не обмежується лише дослідженнями сутності економічних законів, вона має обґрунтовувати й «виробляти форми і методи їх використання» У межах дискусії щодо вдосконалення господарського механізму сформувалися певні точки зору, які базувалися на теоретичних узагальненнях місця та ролі товарно-грошових відносин за соціалізму. Але такий підхід мав чимало обмежень, певне подолання яких у теоретичному плані відбулося лише наприкінці 1980-х років. Вважалося, що економічні перетворення ринкового типу можливі за умов повного (або майже повного) одержавления економіки. Адже всі теоретичні дискусії 1960-х -- першої половини 1980-х років щодо проблем соціалістичної власності залишалися на позиціях визнання державної (загальнонародної) власності на засоби виробництва як основи соціалістичної економіки, розглядаючи її як «фундаментальну економічну сутність соціалізму». Тому генеральним напрямом удосконалення господарського механізму в цей період став пошук шляхів створення такої господарської системи, яка б забезпечувала зростання ефективності планової економіки за збереження її основи — загальнонародної (державної) власності. В 1970-ті роки з'явилися й інші моделі вдосконалення господарського механізму, ґрунтовані на принципах збереження і навіть посилення директивних методів господарювання. Прихильники такого підходу орієнтувалися на активне використання економіко-математичних методів оптимізації економічних процесів та ЕВМ, запровадження у практику різноманітних автоматизованих систем управління (АСУ), зокрема автоматизованої системи планових розрахунків (АСПР), галузевих автоматизованих систем (ГАСУ), територіальних систем управління тощо. В Україні в цьому напрямі працювали В. Голіков, М. Міхно, О. Оніщенко та ін.

Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС, на якому нове керівництво країни, очолюване М. Горбачовим, проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, що мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарства на базі новітніх досягнень науки та техніки, модернізації машинобудування, а на цій основі — й усього народного господарства, а також активізації «людського фактору». Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення», виправлення певних «деформацій»; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на витратний шлях, тож принести кардинальних позитивних змін був неспроможний. Проте вжиті на цьому етапі заходи (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової й технологічної дисципліни, широка заміна керівників тощо) дали певний позитивний ефект: дещо зросла продуктивність праці, збільшилися капіталовкладення в соціальну сферу. На цьому тлі було розв'язано антиалкогольну кампанію, яка завдала колосального удару по державних фінансах (за деякими даними, збитки сягали 10 млрд. крб. щорічно).

Поступово у керівництва країни формувалося розуміння щодо необхідності серйозних перетворень, власне, зміни наявної в СРСР економічної моделі, які були підготовлені багаторічними економічними дискусіями, зокрема малопомітним у 1970-х роках напрямом удосконалення господарського механізму, що орієнтувався на перехід до ринкової економіки, із конкуренцією та вільним ціноутворенням за відсутності централізованого управління економікою та мінімальним втручанням держави в економічні процеси. Власне, у другій половині 1980-х років цей підхід ще не став підґрунтям реформування радянської економіки, але перші кроки на цьому шляху — прийняття законів «Про індивідуальну трудову діяльність» (1986 р.) та «Про кооперацію» (1988 р.), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне підприємництво, означали відхід від традиційного тлумачення соціалістичної економіки. Певні перетворення відбуваються й в