Предметне поле сільської історії як складової руралістики

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

new roman', times;">Формування руралістики як міждисциплінарної наукової галузі значною мірою пов’язане з генезисом простору як універсальної наукової категорії. Із введенням у науковий обіг у 1970-х роках понятійного конструкту “просторовий розвиток” актуалізувалися дослідження секторних, сферних, функціональних, інформаційних зв’язків між територіальними утвореннями, розташованими у просторі. Це, у свою чергу, сприяло активізації наукового пошуку у напрямі інтеграції різних видів простору – географічного, економічного, природного, соціального, культурного, етнічного, політичного, ментального. Суміщення різних видів простору надало поштовху налагодженню міждисциплінарних зв’язків, імплементації в географічну науку методів економічної, історичної, соціологічної та інших наук й, навпаки, використанню суміжними науками пізнавального інструментарію географії. За таких умов рухомим став не тільки простір як фізичний феномен, а й відбувся процес універсалізації самої наукової категорії “простір”. Поряд з географією та філософією про свої “права” на нього заявила історична наука, оскільки подієва історія розгортається не тільки у часі, але й у просторі.

Саме сегментованість простору (просторова мозаїчність), як відмічає Я. Верменич, створює можливість для здійснення територіально обмежених і водночас внутрішньо самодостатніх наукових досліджень, що охоплюються системою понять “місцева історія”, “локальна історія”, “регіональна історія”1. Таке переосмислення ролі простору та просторових чинників історичною наукою сприяло створенню у 2002 році на базі Ставропольського державного університету Регіонального науково-освітнього центру “Нова локальна історія” за участю вчених Історико-архівного інституту Російського державного гуманітарного університету. Пізніше до цього проекту приєдналися Російський державний аграрний університет – МСГА ім. К. А. Ткмиря- зєва, Інститут загальної історії РАН та інші установи. Значну роботу в цьому напрямі проводить й відділ історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України. За ці роки з’явилися публікації, в яких предметом наукової дискусії стали питання про правомірність існування сільської історії, її співвідношення з регіональною історією, місцевою історією та “новою локальною історією” . Поки що, як зазначається у вітчизняній та російській історіографії, предметне поле просторової історії ще не набуло сталих форм на відміну від дослідницьких практик західних країн. Наприклад, у Великій Британії з 1990 року видається журнал “Сільська історія: економіка, суспільство, культура”, в якому публікуються матеріали, присвячені проблематиці минулого сільських спільнот та сільської місцевості . Час від часу у зарубіжній історіографії відбувається оновлення семантики базових категорій наукових досліджень зі зміщенням акцентів на дихотомію “місто-село”. Водночас змінюється й масштаб дослідження: історики все більше вдаються до мікроаналізу. Вони, за висловом Дж. Леві, не проводять досліджень сіл, а досліджують у селах . Загальним для вітчизняної та зарубіжної історіографії щодо визначення дослідницького поля сільської історії є історична реконструкція та інтерпретації певного локального простору, межі якого визначаються відповідним типом поселення. Проте, на наше переконання, сільський простір є полімасштабним й далеко не обмежується селом. Отже, об’єктом історичних досліджень як складової руралістики – междисциплінарної наукової галузі – є сільський простір.

Різним аспектам простору та просторовості, обґрунтуванню положення про належність історії до просторових наук за останні роки приділено значну увагу на сторінках даного видання . Теоретико-методо- логічні засади дослідження сільських територій як об’єкта сільського розвитку, що має певні просторові координати, було висвітлено нами в одному з випусків “Регіональної історії України” . Враховуючи це, є доцільним при характеристиці сільського простору як об’єкта історичних досліджень зосередити основну увагу на взаємозв’язку наукових категорій “місця”, “простору” та “території”, за якими сільські території ідентифікуються як природні та соціально-просторові утворення.

Сільський простір набуває певних ознак та властивостей як просторовий сегмент, певне вмістилище, де розміщені сільські території, кожний з елементів яких входить до їх певних складових: соціальної (населення, поселення, соціальна сфера і відповідна інфраструктура), економічної (виробничий комплекс і відповідна інфраструктура, землі) та екологічної (природне середовище). Деякі з перелічених елементів, а саме населення та землі, є універсальними й входять до кількох складових. Займаючи певну частину простору, сільські території тим самим уречевлюють його, наділяючи природними та суспільними характеристиками. До перших з них відносяться природні ресурси та природні умови. Суспільні характеристики визначаються здатністю території виступати просторовим базисом для розміщення населення, виробничих, соціальних та інших об’єктів. Звідси ідентифікація сільських територій як природних та соціально-просторових утворень, а також як фізичної території, географічного простору, антропогенного ландшафту або природного ландшафту, зміненого людською діяльністю через господарське освоєння простору.

Таке просторово опосередковане тлумачення сільських територій підкреслює нерозривний зв’язок простору та території: простір виступає як порядок розміщення речей, а територія являє собою місце їх розміщення. В цьому сенсі сільські території займають певне місце у просторі. На відміну від простору, який є показником розміру, масштабу сільських територій, місце як елемент просторової системи визначає їхнє розміщення у просторі відносно інших матеріальних об’єктів. Зв’язок місця з територією знаходить свій прояв у тому, що воно є конкретною точкою (адресою) території.

Науковий аналіз категорії “місце” в соціальній теорії пройшов еволюційний шлях від географічного детермінізму до оцінки соціально- економічного, екологічного, психологічного, етнологічного та соціо- культурного значення місця. В цьому світлі місце сприймається не просто як частина фізичного простору, а асоціюється з певними соціальними статусними групами, їх ментальністю, моделями поведінки. На підставі сприйняття індивідом себе як представника певної “уявної спільноти” (за Б. Андерсоном) визначається