Проблеми музичного виховання школярів у діяльності західноукраїнських композиторів (друга половина ХІХ – початок ХХ сторіччя)

Вивчення джерельної бази дало можливість відзначити і той факт‚ що в останні десятиріччя ХІХ ст. ‚ крім питань мистецького навчання і виховання в початкових і середніх школах‚ композитори щораз частіше звертають увагу на створення вищого музичного закладу з українською мовою навчання. В розділі показано еволюцію його створення. Відзначено‚ що виникнення Вищого музичного інституту не було якимось відокремленим явищем‚ а стало результатом важливих досягнень на політичному‚ економічному‚ культурному полі загального процесу національного відродження. 

Зроблено висновок‚ що Вищий музичний інститут‚ постійно удосконалюючи систему навчально-виховного процесу‚ став одним із провідних закладів Західної України‚ в якому продовжувало і розпочинало свою діяльність чимало західноукраїнських композиторів‚ і що саме в ньому формувався новий тип композитора-професіонала‚ який згодом‚ ставши педагогом‚ значно розширив сфери музичного шкільництва. 

Другий розділ – «Зміст‚ форми і методи музичного виховання у спадщині західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя» – дає оцінку внеску композиторів у теорію і практику музично-естетичного виховання‚ а також обгрунтовує можливості використання їх педагогічних ідей у навчально-виховному процесі сучасної української школи. 

У розділі здійснено аналіз педагогічної спадщини таких композиторів: В. Матюка‚ М. Копка‚ А. Вахнянина‚ І. Кипріяна‚ Д. Січинського. На основі різних джерел виявлено їх практичний внесок у педагогічну науку та загальний процес національно-культурного відродження. 

Зокрема‚ в процесі дослідження педагогічної спадщини В. Матюка значна увага приділяється аналізу таким його виданням: «Руський співаник для шкіл народних»‚ «Малий катехиз музики»‚ «Боян»‚ «Короткий начерк науки гармонії і композиції»‚ «Пісні до пресвятої Богородиці»‚ «Пісні церковні різних авторів‚ переложені на жіночий хор»‚ «Коляди»‚ «Церковно-народний співаник»‚ «Співаник церковно-народний для шкіл народних». В розділі відзначені також підручники і збірники композитора‚ які залишились у рукописах. Це – «6 пісень для дитячого голосу в супроводі фортепіано»‚ «Вправи в музиці теоретичній»‚ «Наука музикальної композиції» і «Школа співу». 

Встановлено‚ що в історії музичного виховання підручники композитора займають вагоме місце завдяки їх тісному зв’язку з народно-пісенною творчістю і строгим збереженням основних дидактичних принципів доступності і послідовності у викладі матеріалу. В спадщині композитора виявлено також педагогічні основи релігійно-морального‚ патріотичного‚ естетичного виховання. 

Педагогічна спадщина М. Копка представлена такими виданнями: «Самоучка»‚ а також 14 випусками «Бібліотеки музикальної»‚ яку видавав композитор. Обгрунтовано педагогічну цінність публікацій‚ а також доведено вагомий внесок композитора в теорію і практику музично-естетичного виховання. 

Педагогічні основи музичного виховання досліджені і в спадщині А. Вахнянина. В розділі вони висвітлені через аналіз таких підручників і збірників: «Співанки шкільні»‚ «Співаник церковний для шкіл народних»‚ «Кобзар»‚ а також праці «Наука гармонії»‚ рукопис якої зберігається в Центральному історичному архіві Львова. 

Дисертант дійшов висновку‚ що педагогічна спадщина А. Вахнянина‚ повністю підпорядкована цілям національного виховання‚ значною мірою компенсувала відсутність музичного навчального матеріалу для дітей і була вагомим внеском у теорію і практику музичного виховання школярів. 

Педагогічна спадщина І. Кипріяна також орієнтована на реалізацію національної ідеї. Такі його видання як «Учебник початкових відомостей музики і співу»‚ «Наука співу по слуху в перших двох роках народних шкіл»‚ «До руководства при закладанню хору»‚ «Співи набожні для вжитку молодіжи для сопрано і альта» та ін. є вагомим джерелом музично-педагогічної теорії і практики в Західній Україні. І хоча в дисертації відзначено той факт‚ що деякі праці композитора не досягали високого наукового рівня‚ проте виявлено‚ що його «Учебник початкових відомостей музики і співу»‚ як і ряд інших робіт‚ справив помітний вплив на розвиток змісту навчання‚ а також відіграв важливу роль у становленні рідної школи і спонукав до створення більш досконалих за формою і змістом видань з музично-естетичного виховання. 

Педагогічний доробок Д. Січинського у розділі представлений «Збірником народних і патріотичних пісень на голоси дитячі в супроводі фортепіано»‚ співаником «Ще не вмерла Україна»‚ а також збіркою коляд «Христос Родився». 

Визначено вагомий внесок композитора не тільки у музично-естетичне виховання‚ а й у фортепіанну педагогіку. Як показав аналіз збірок «Ще не вмерла Україна» і «Христос Родився»‚ фортепіанний виклад може бути з успіхом використаний як музично-педагогічний репертуар для підготовки майбутніх піаністів. Відзначено‚ що саме через відсутність у шкільній фортепіанній літературі високохудожніх зразків національної музики‚ Д. Січинський‚ продовжуючи традиції М. Лисенка та інших українських композиторів‚ створив повноцінний репертуар для дітей‚ педагогічна вартість якого цінна і сьогодні. 

В розділі зроблено висновок‚ що педагогічна спадщина західноукраїнських композиторів‚ будучи національно спрямованою‚ відіграла важливу роль у становленні основ рідної школи і розвитку музично-естетичного виховання. Їх підручники й збірники з музики сприяли духовному оздоровленню нації та формуванню свідомого молодого покоління‚ активних борців за державну самостійність України. 

Особливе місце в розділі відводиться висвітленню музично-педагогічних ідей композиторів і обгрунтовуються можливості їх використання в сучасній українській школі. 

Здійснений аналіз наявних матеріалів дав підставу для висновку про те‚ що великий вплив на формування педагогічних ідей західноукраїнських митців‚ зокрема композиторів‚ мала українська педагогічна наука‚ яка у другій половині ХІХ сторіччя