Проблеми та перспективи розвитку кредитного ринку

 

 

В Україні політика мінімальних резервних вимог застосовується Національним банком з 1992 р. За цей період норматив резервування змінювався досить часто. До того ж, часто змінювалися види залучених коштів, які підлягали обов'язковому резервуванню, що вкрай негативно позначалося на діяльності комерційних банків.

Протягом 1992-1993 р. норма резервних вимог була встановлена для банків України на рівні 10-15% від суми залучених коштів у національній валюті, і зберігалися резерви на окремих рахунках комерційних банків у Національному банку. Диференціація норми передбачалася залежно від строків вкладів:

- за депозитами до запитання – 15%;

- за депозитами, залученими строком до одного року, – 12%;

- за депозитами, залученими на строк від одного до трьох років, – 10%;

- за депозитами строком вищим від трьох років – норма не встановлювалася взагалі.

Диференціація норми резервних вимог була спрямована на те, щоб стимулювати підвищення якості банківських пасивів, зокрема залучення коштів банками на триваліші строки. Проте в умовах гіперінфляції (в 1992 р. індекс цін споживчого ринку становив 2100%, у 1993 р. – 10256%) і від'ємних процентних ставок (процентні ставки комерційних банків на кінець 1992 р. становили за кредитами – 76%, за депозитами – 68% річних, на кінець 1993 р. – 295, 1% і 215, 8% відповідно) така диференціація не могла сприяти одержанню очікуваного ефекту.

Восени 1993 р. темпи інфляції підвищуються. Так, за середньомісячного індексу цін споживчого ринку 147, 1% індекс цін у вересні становив 180, 3%, у жовтні – 166, 1%. Національний банк у грудні 1993 р. із метою уповільнення темпів інфляції приймає рішення про різке підвищення рівня обов'язкових резервних вимог до 20-60% від суми залучених банками коштів. Жорстка рестрикційна політика центрального банку призвела до стрімкого скорочення резервів на коррахунках комерційних банків, до погіршення їхньої ліквідності. Міжбанківські розрахунки виявилися заблокованими, що унеможливило виконання банками розрахункової функції.

З метою пом'якшення кризової ситуації Національний банк на початку 1994 р. вніс зміни в механізм обов'язкових резервних вимог. Норма резервних вимог була знижена до 15% від суми залучених банками коштів. До складу обов'язкових резервів були зараховані залишки готівки в касах комерційних банків, тобто такі самі високоліквідні бездохідні активи, як і кошти на коррахунках банків. Обов'язкові резерви комерційних банків були переведені з окремих рахунків, відкритих комерційним банкам у Національному банку, на їхні кореспондентські рахунки, що дало банкам можливість маневрувати коштами на коррахунку в межах декади, гнучкіше управляти своєю ліквідністю.

Кінець 1994 р. знову був позначений інфляційним сплеском. За середньомісячного індексу цін споживчого ринку в 1994 р. 114, 7% індекс цін становив у жовтні 122, 6%, у листопаді – 172, 3%. З метою уповільнення темпів інфляції Національний банк вживає низку рестрикційних заходів: установлює найвищу за весь час свого існування офіційну облікову процентну ставку – 300% річних, уводить для комерційних банків «кредитні стелі», які обмежують їхню кредитну діяльність на рівні заборгованості за позичками станом на 25 жовтня, й одночасно зобов'язує комерційні банки сформувати додаткові обов'язкові резерви у розмірі 20% від суми пролонгованих та прострочених позичок. Отже, НБУ одночасно намагається через механізм резервних вимог ще й стимулювати підвищення якості кредитного портфеля банків.

Жорстка монетарна політика НБУ дала змогу вже на початку 1995 р. знизити індекс цін споживчого ринку у січні до 121, 2%, у березні – до 111, 4%, а також відмовитися від використання надзвичайних заходів монетарної політики, зокрема від додаткових резервних вимог.

У 1995 р. до механізму обов'язкових резервних вимог вносяться деякі зміни. З метою розвитку ринку державних цінних паперів Національний банк дозволяє комерційним банкам, які на той час були єдиними покупцями на цьому ринку, скорочувати суму обов'язкових резервів на суму придбаних облігацій внутрішньої державної позики. В Україні швидкими темпами розвивається ринок державних цінних паперів. Ураховуючи високий рівень дохідності облігацій, своєчасне погашення емітентом боргових зобов'язань, державні цінні папери перетворюються в один із найпривабливіших банківських активів. Усе це дало змогу Національному банку поступово відмовитися від пільг, пов'язаних з облігаціями, у формуванні резервних вимог. Одночасно Національний банк, намагаючись стимулювати інвестиційну активність банків, дозволяє їм зменшувати обов'язкові резерви на суму довгострокових інвестиційних кредитів, наданих за рахунок само­стійно мобілізованих ресурсів. Проте, як показала практика, для активізації інвестиційної діяльності банків такої пільги недостатньо.

Індекс цін споживчого ринку у 1995 р. становить 286, 6%, що визначає і відповідний рівень процентних ставок, і структуру залучених банками коштів за строками, і тривалість строків залучення коштів. Середньозважені процентні ставки комерційних банків на кінець 1995 р. становили за кредитами 105%, а за депозитами – 49, 5%, частка строкових депозитів у національній валюті у сукупній грошовій масі дорівнювала 8, 5%, а довгострокових кредитів, наданих ко­мерційними банками суб'єктам господарювання, – 10, 5%.