Проблеми та перспективи розвитку кредитного ринку

Важливим напрямом розміщення ресурсів комерційного банку є вкладення в цінні папери – акції та облігації державних позик і казначейські векселі. Придбання акцій характеризує участь банків не тільки у фінансовому забезпеченні діяльності підприємств, а й у прямому управлінні їх діяльністю. Злиття промислового і фінансового капіталу веде до утворення фінансово-промислових груп. Придбання облігацій і казначейських векселів за своєю сутністю є кредитними операціями, які тільки організаційно відрізняються від звичайного кредитування.

Одним з напрямів вкладання ресурсів комерційного банку є валютний ділинг і факторинг. Валютний ділинг – це операції купівлі-продажу валют, метою яких є отримання прибутку від різниці у валютних курсах на різних валютних ринках. Ці операції можуть бути досить прибутковими. Однак для їх проведення необхідна значна сума ресурсів, яка б давала змогу на незначних курсових різницях отримувати достатні доходи. Факторингові операції являють собою перевідступлення за певну плату підприємством банку своєї дебіторської заборгованості.

Певна частина ресурсів комерційного банку спрямовується на формування резервних фондів. Це звужує кредитний потенціал банку, але водночас забезпечує високі гарантії відшкодування втрат при невиконанні зобов’язань клієнтами банку і виконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами. Неплатоспроможність підприємства відбивається тільки на його партнерах, неплатоспроможність банку зачіпає всіх його клієнтів, а неплатоспроможність банківської системи паралізує всю економічну систему. Тому так важливо встановити оптимальний рівень банківських резервів, який надавав би достатні гарантії і не підривав ресурсного потенціалу банку. Концентрація фінансових ресурсів у банках здійснюється з метою забезпечення їх постійного кругообігу, а не вилучення з обороту.

 

 

Надання кредитів банками набуває широкого характеру. Щоб уникнути помилок, банки повинні діяти відповідно до вимог: кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від їх розмірів, приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом, кредитною комісією тощо) і оформляється протоколом.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків капіталу банків, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати його восьмикратного розміру.

Кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України і Положенням Національного банку “Про кредитуванням” і відповідного внутрішнього Положення.

Основну частину доходів банки одержують від кредитних операцій, у здійсненні яких велику роль відіграє кредитний персонал.

Кредитування позичальників має здійснюватися додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів. Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50% номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку із кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо). У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо.

Дуже важливим в кредитній діяльності банку є планування і прогнозування. Важливість прогнозу важко переоцінити, ураховуючи, що саме він є основою для складання перспективних планів кредитної діяльності банку. Добір методу прогнозування залежить від кількох важливих факторів:

- мети та завдань прогнозу;

- ступеня деталізації інформації про кредитну діяльність;

- обсягів прогнозу;

- періоду прогнозу (місяць, квартал, півріччя, рік і т. ін.).

За термінами планування кредитної діяльності розрізняють такі прогнози:

- оперативний (до 6 місяців) ;

- короткостроковий (на один рік) ;

- середньостроковий (до 5 років) ;

- довгостроковий, або перспективний (понад 10 років).

За видом подання прогнозних показників розрізняють такі прогнози:

- точковий, коли прогнозне значення подається у вигляді окремого числового значення прогнозованого параметра;

- інтервальний, коли прогнозне значення подається у вигляді інтервалу, до якого належить значення прогнозованого параметра;

- багатоваріантний, коли прогнозне значення подається у вигляді множини можливих числових значень прогнозованого параметра.

Для вдосконалення діяльності банківської системи необхідні сприятливіші умови кредитування. Доцільно розробити законопроект про кредитування, в якому передбачити ефективний захист прав та інтересів кредиторів, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання ними зобов'язань; удосконалити порядок реалізації заставленого манна з метою захисту інтересів кредиторів, стимулювати зростання обсягів грошових вкладів населення для створення міцної клієнтської бази.

Необхідно також удосконалювати банківський менеджмент, підвищувати рівень професіоналізму кадрів, перепідготовки кадрів, використовуючи на це асигнування комерційних банків і міжнародну технічну допомогу.

Дуже корисним для роботи банків може бути створення загальної системи інформації щодо клієнтської бази, якою міг би користуватися будь-який банк.

Слід також зауважити: для забезпечення успішної діяльності банку необхідні політичні і інституційні реформи, які б зменшували негативний вплив зовнішніх факторів на кредитну діяльність банків.

Останнім часом все більш важливого значення набуває споживче кредитування населення, особливо іпотека. В розвинутих країнах схеми надання кредитів населенню є, звичайно більш досконалими, орієнтовані на довші терміни кредитування.

Потрібно створити механізм довіри клієнта банкові і навпаки. Фізичні особи, маючи розрив між їхніми можливостями і бажанням купити, з радістю беруть кредит в банках і особливо на довгі терміни. Банки, хоча і з радістю отримують проценти за надані кредити, все ж ризикують. Отож, схема надання кредитів потребує вдосконалення.

 

 

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

2. Антонов Н. Г., Пессель М. А. Грошовий обіг, кредит та банк. – М. : Фінстатінформ, – 1995.

3. Вступ до банківської справи: Навч. Посібник. / Відп. ред. М. І. Савлу. – К. : Лібра, – 1998.

4. Гроші, банки та кредит: у схемах та коментарях: Навч. посібник / За ред. Б. Л. Луці ва. – Тернопіль: Вид-во “Карт-блант”, – 2000.

5. Шевченко Р. І. Кредитування і контроль: Навч. – метод. посіб. – К. : КНЕІ, – 2002.

6. Головач А. В. Та ін. Статистика банківської діяльності: Навч. посіб. – К. : МАУП, – 2001.

7. Чайка О. Шляхи зниження процентних ставок за банківськими кредитами в Україні // Вісник НБУ. – 2002 – № 8.

8. Орел Д. В. Проблемні кредити комерційних банків. / Актуальні проблеми економіки. – 2002. – № 12.

9. Туник Г. М. Регулювання кредитної діяльності банку // Фінанси НБУ, – 2002 – № 4.

10. Стельник К. Підвищення ефективності кредитування // Вісник НБУ, – 2002.

11. Матвієнко, Ковальчук. Застава як засіб забезпечення банківських кредитів // Банківська справа, – 2000, – № 5.

12. Кириченко. Іпотечне кредитування // Вісник НБУ. – 2002. – № 1.