Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави

розкривається правова сутність відносин прокуратури з органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, і показано специфіку прокуратури у сфері координації діяльності інших правоохоронних органів;

стосовно проблеми правовідносин між прокуратурою, судами загальної юрисдикції та господарськими судами обґрунтовується висновок про те, що вони мають базуватися на основі системи стримувань і противаг; підтримується висловлена в юридичній літературі думка (В. Т. Маляренко, П. Ф. Пилипчук, В. В. Долежан) щодо неможливості поширення судової юрисдикції на всі процесуальні рішення і дії прокурора;

уперше визначено співвідношення між діяльністю прокуратури й Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та основні організаційні форми їх взаємодії;

наведено вагомі аргументи на користь ідеї про те, що системоутворюючим елементом функцій прокуратури є види її нормативної діяльності, спрямованої на досягнення цілей і виконання завдань у межах її компетенції, що стосується як постійних, так і тимчасових (перехідних) функцій, а прокурорський нагляд розглядається як одна з форм реалізації функцій держави, спрямована на виявлення, усунення й попередження порушень закону в правовідносинах, на які поширюється компетенція прокуратури;

обґрунтовується фактична наявність в органів прокуратури України функції кримінального переслідування, яка має комплексний характер і реалізується шляхом порушення кримінальних справ, особистої участі прокурора в досудовому провадженні, підтримання державного обвинувачення в суді, а також вперше – зовнішньої функції прокуратури в сфері міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, тобто правовідносини, що виникають у процесі реалізації міждержавних угод про надання правової допомоги у кримінальних справах;

наведено додаткові аргументи на користь збереження багатофункціонального характеру прокуратури України на перехідний період і в цьому зв’язку висловлюється критичне ставлення до позиції структур Ради Європи про прискорення ліквідації прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів; спростовується твердження Резолюції ПАРЄ від 27. 09. 2001р., ніби існування цього нагляду загрожує підривом незалежності судової системи; визначено обставини, з якими пов’язується потреба збереження цієї функції прокуратури;

аналізується характер внесення змін і доповнень до законодавства про прокуратуру Законом України від 12 липня 2001 р., обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання окремих функцій прокуратури в майбутньому Законі про прокуратуру, пропонуються авторські формулювання відповідних норм цього Закону та нормативних актів Генерального прокурора України;

обґрунтовується положення про те, що до предмета прокурорського нагляду входять не лише закони, а й акти Конституційного Суду України, зокрема, при ініціюванні перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами (п. 5 ч. 2 і ч. 3 ст. 3472 ЦПК) ; висловлено думку, що це правило необхідно поширити й на кримінально-процесуальні відносини;

окреслено систему принципів організації й діяльності прокуратури з урахуванням сучасного законодавства та перспектив його розвитку;

розкрито зміст принципу незалежності прокуратури і прокурорів у відносинах з органами і представниками публічної влади та приватними особами, аргументуються пропозиції щодо посилення її гарантій, запровадження елементів особистої недоторканності прокурорських працівників при притягненні їх до юридичної відповідальності й підвищення рівня особистої безпеки;

уперше з теоретичних і практичних позицій комплексно досліджено проблему забезпечення законності в діяльності прокуратури з урахуванням ознак законності, зазначених у ч. 2 ст. 19 Конституції України; дано класифікацію порушень законності, названо причини й умови, які їм сприяють, і шляхи їх подолання;

сформульовано основні напрямки реалізації принципу гласності в діяльності прокуратури, запропоновано видати нормативний акт Генерального прокурора України, присвячений реалізації цього принципу, конкретизуються умови одержання й використання відомостей про діяльність прокуратури, запропоновано нову редакцію відповідної статті Закону про прокуратуру.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані:

у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних питань діяльності прокуратури й вирішення пов’язаних із цим прикладних проблем;

у правотворчості – для вдосконалення правового регулювання у цій сфері, оптимізації змісту майбутнього Закону України “Про прокуратуру”, нормативних актів Генерального прокурора України;

у правозастосуванні – для забезпеченні єдності застосування законодавства про прокуратуру її органами й посадовими особами, вдосконалення методики й тактики реалізації прокурорських функцій;

у навчальній роботі Інституту Генеральної прокуратури України і вузів України – для викладання курсів конституційного права, кримінального процесу, цивільного процесу, прокурорського нагляду.

Автор був членом робочої групи Верховної Ради України з опрацювання проекту Закону “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про прокуратуру”, створеної відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України № 351 від 25. 04. 2000 р., як член Науково-методичної ради Генеральної прокуратури України вносив пропозиції до проектів законодавчих актів і нормативних актів Генерального прокурора України, брав безпосередню участь у їх обговоренні.

Висновки й рекомендації дисертації використовуються в роботі органів прокуратури України, зокрема, з питань організації прокурорського нагляду, підтримання державного обвинувачення, представництва інтересів громадянина або держави в суді, виховання кадрів прокуратури в дусі суворого дотримання ними принципу законності.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, винесені на захист, оприлюднені на міжнародних, загальноукраїнських і регіональних конференціях і семінарах, що відбулися