Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави

Розділ 3 “Теоретичні проблеми визначення функцій прокуратури та шляхи їх розвитку в перехідний період” складається із двох підрозділів. У підрозділі 3. 1. “Багатофункціональність – основа правового статусу прокуратури України” дається визначення функції як виду діяльності прокуратури, спрямованої на досягнення поставлених цілей і виконання завдань у межах її компетенції.

Аналізуючи еволюцію законодавства про прокуратуру Радянського Союзу й України, законодавчі акти інших держав, дисертант дійшов висновку, що прокурорський нагляд в узагальнюючому вигляді не може розглядатись як єдина й основна функція прокуратури, тим більше, що за чинною Конституцєю його поділено на три самостійні функції. Тому автор вважає, що з майбутнього Закону про прокуратуру необхідно вилучити нинішню ст. 1, поставивши на її місце статтю, присвячену завданням прокуратури. Окремі функції прокуратури, у свою чергу, можна поділити на структурні елементи – підфункції, або ланки її діяльності. Крім того, є підстави для поділу функції прокуратури на ті, що реалізуються всередині країни й у відносинах прокуратури України з компетентними органами інших держав у сфері боротьби зі злочинністю. Як комплексний інститут у системі галузі законодавства, присвяченій діяльності прокуратури, слід розглядати функцію кримінального переслідування, яка реалізується і в межах нагляду за розслідуванням злочинів, і при підтриманні державного обвинувачення в суді.

Реформування прокуратури України пов’язано передусім з реформуванням її функцій шляхом або їх перегляду й ліквідації окремих з них, або уточнення їх змісту. Вирішення питання про те, які саме з них зараз потрібні прокуратурі, залежить від стану правопорядку в Україні та її національних інтересів і відповідних традицій. Твердження, яке міститься в резолюції ПАРЄ від 27. 09. 2001р., що існування прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів загрожує незалежності судової системи, є бездоказовим і не відповідає реаліям взаємовідносин між судовою та прокурорською владами. У дисертації відзначається, що потреба у вказаній функції прокурора до створення сприятливих умов для її ліквідації обумовлена такими обставинами, як поширеність правопорушень в економічній та інших сферах, великий обсяг правозахисної діяльності прокуратури, особлива роль прокуратури в забезпеченні однакового розуміння і застосування законів. Є передчасним і позбавлення прокуратури функції розслідування злочинів, особливо якщо це пов’язано з концентрацією досудового слідства в межах якоїсь однієї державної системи. У розслідуванні злочинів не повинно бути монополії.

Поділяючи думку В. Я. Тація про те, що розділ VІІ Конституції України не можна розглядати як такий, що вимагає негайної зміни чинного законодавства про прокуратуру, автор висловлює переконання в тому, що багатофункціональний характер прокуратури України слід зберегти впродовж перехідного періоду.

Підрозділ 3. 2. “Основні напрямки вдосконалення правового регулювання і реалізації функцій прокуратури” присвячено окремим функціям.

Стосовно нагляду за додержанням і застосуванням законів пропонується конкретизувати перелік видів органів, на яких поширюється компетенція прокуратури, сформулювавши його так: “Прокуратура здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів усіма державними органами, за винятком Верховної Ради України, Президента України та безпосередньо підпорядкованих або підконтрольних їм структур, судів України, а також органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадськими об’єднаннями, посадовими особами і громадянами”. Враховуючи те, що цей нагляд охоплює досить широкий спектр суспільних відносин, можна було б або не визначати в законі перелік правових сфер, у межах яких він здійснюється, або ж обмежитись їх примірним переліком, сформулювавши відповідну норму таким чином: “Предметом нагляду є додержання і застосування законів, які регулюють питання національної безпеки, економічні, соціальні, політичні, екологічні, міжнаціональні та інші відносини, які перебувають у сфері законодавчого регулювання (або які врегульовані законами) ”. Сконцентрувати ж зусилля прокурорської системи на вирішенні пріоритетних проблем забезпечення правопорядку можна шляхом здійснення організаційних заходів по лінії Генеральної прокуратури. Прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів повинен мати випереджувальний характер, а систематичне відстеження (моніторинг) стану законності дозволить своєчасно вжити заходів до запобігання злочинам. Безпосередньо в Законі про прокуратуру потрібно передбачити, що “перевірки законності актів державних та інших органів і посадових осіб можуть провадитися систематично й незалежно від повідомлень про порушення закону”.

У науковому дослідженні з посиланням на зарубіжний досвід (Росії, Бєларусі, Угорщини тощо) наведено додаткові аргументи на користь відновлення такого повноваження прокурора, як оголошення застережень про неприпустимість порушень закону. Стверджується, що покладення на прокурора обов’язку складати протоколи про корупційні діяння не відповідає його статусу й завданням у сфері боротьби з корупцією. Прокуратурі насамперед належить забезпечити нагляд за додержанням законодавства про боротьбу з корупцією іншими державними органами, а в тих випадках, якщо факти корупції встановлюються безпосередньо прокурором, він повинен використовувати постанову про порушення провадження про адміністративне правопорушення. Запропоновано надати безпосередньо прокурору право відкривати провадження про адміністративні правопорушення в разі нерозгляду чи неналежного розгляду актів прокурорського реагування, увільнивши від цього обов’язку секретаря прокуратури як непосадову особу.

Що стосується нагляду за додержанням і