Процеси одержавлення території Русі середини ІХ ст. у науковій спадщині Михайла Максимовича

В українській історіографії погляди М. Максимовича неодноразово були предметом досліджень – наукову спадщину українського вченого вивчали історики ХІХ-ХХ ст. В. Антонович [5], В. Іконников [6], М. Драгоманов [7], М. Грушевський [8]. Історичну концепцію М. Максимовича висвітлювали в історіографічних студіях Д. Дорошенко [9], М. Марченко [10], Л. Коваленко [І1], П. Марков [І2], В. Короткий [13], В. Коцур [14], А. Коцур [15]. У різні історичні періоди, залежно від впливу політичної й ідеологічної кон’юнктури, у працях цих дослідників аналізувалися історичні погляди М. Максимовича крізь призму української національної ідеї. В той же час праці науковців лише побіжно торкаються вивчення його поглядів на проблему витоків та ранньої історії Русі, політичної і міжнародної діяльності князів Аскольда та Діра, зокрема й питання поширення християнства в роки їх правління, а тому не дають змоги визначити внесок українського вченого в розробку зазначеної проблеми.

Актуальність обраної нами теми на сьогодні є беззаперечною, попри те, що проблема витоків Русі й її розвитку до приходу варягів 882 р. у науковій літературі порушувалась неодноразово, а навколо неї точилися не лише приватні суперечки в Росії та Україні, але й наукові дискусії. Незважаючи на вивчення проблеми протягом кількох століть, у сучасній історичній науці постаті Аскольда і Діра залишаються дискусійними. В українських істориків немає єдності щодо ряду важливих питань, які стосуються різних аспектів життя та діяльності перших київських правителів. Зокрема гострі наукові полеміки викликають імена князів, їхнє походження та кровна спорідненість, початок, роки, особливості їх правління на Русі тощо. Більше того історичне значення діяльності Аскольда і Діра було незаслужено забуте, а часто й навмисно принижувалося російськими вченими ХІХ ст. на догоду імперським традиціям. Тому дослідження зазначеної проблеми М. Максимовичем було покликане відновити історичну справедливість, підняти завісу міфів і пропагандистських нашарувань навколо діяльності та значення перших київських князів. Крім того, наукові розвідки М. Максимовича видаються надзвичайно важливими для осмислення ролі Аскольда і Діра у сучасній українській історичній науці.

Пропонована стаття має на меті систематизувати та проаналізувати погляди видатного українського історика на роль князів Аскольда і Діра у формуванні і становленні державності на теренах України у середині ІХ ст. Безперечну важливість даного питання неодноразово підкреслював і сам М. Максимович, оскільки йшлося про перше державне утворення на Київських землях, існування якого тривалий час фактично заперечувалося російською імперською традицією.

Слід зазначити, що друга половина ІХ – початок Х ст. була переломною віхою в історії східних слов’ян, що стали на шлях формування державного об’єднання. Утвердження в Києві Аскольда і Діра в середині ІХ ст. поклало початок зародженню тут князівської династії Рюриковичів й формуванню досконалішої суспільно-політичної структури організації місцевих спільнот. З цього часу Середня Наддніпрянщина поступово перетворювалася на головний територіально- політичний осередок Русі. Так, М. Максимович вважав Аскольда і Діра київськими князями, які заснували перше східнослов’янське державне утворення у Наддніпрянщині. Вчений наголошував, що вони почали разом князювати в Києві орієнтовно в 864 р. і правили на Русі вісімнадцять років, до приходу князя Олега 882 р. Появу князів на землях давньої Русі М. Максимович пояснював так: «Русские витязи Аскольд и Дир, плывшие по Днепру в Царьгород, спрашивали у киевлян: “Чий се градок? ”. А тамтешні жителі відповідали: “Було троє братів – Кий, Щек і Хо- рив, які збудували місто Київ і загинули. А ми сидимо в їхньому місті і сплачуємо данину хозарам”« [16, 3132]. Проаналізувавши повідомлення Нестора в «Повісті минулих літ», М. Максимович зазначив, що Аскольд і Дір залишились у місті Києві, а згодом, за допомогою варягів, відвоювали його у хозар і, таким чином, стали правителями на Полянській землі [16, 32]. Тобто, на переконання історика, Аскольд і Дір потрапили на терени українських земель по суті випадково, прямуючи в ІХ ст. до столиці Візантійської імперії – Константинополя.

Як бачимо, М. Максимович в питанні про період правління на Русі Аскольда і Діра підтримував гіпотезу тогочасних дослідників, що брати були співправителями ранньої Русі. Зокрема польський хроніст XV ст. Я. Длугош писав у зв’язку з цим: «Після смерті Кия, Щека і Хорива, їх діти і нащадки по прямій лінії панували над Руссю на протязі багатьох літ. Нарешті, спадщина перейшла до двох рідних братів – Аскольда і Діра» [17, 48]. У цей час до складу Русі Київської (Куявії) входили землі полян, древлян, дреговичів і частково сіверян (з Черніговом) [17, 49]. І хоча джерела, які використовував Я. Длугош при підготовці своєї праці нам до сьогоднішнього дня залишаються невідомими, версія, що Аскольд і Дір походили від роду князя Кия набула в подальшому значної популярності серед українських і російських науковців.

У цьому контексті необхідно відмітити, що в сучасній українській і зарубіжній історіографії Аскольд і Дір не вважаються співправителями ранньої Русі. Більшість істориків вважають, що князь Дір правив між 838 і 859 рр., а князь Аскольд – між 860 і 883 рр. З іншого боку, як би не трактувалися ці події у сучасній науці, аксіомою для М. Максимовича було те, що саме в часи правління Аскольда і Діра відбувалися процеси одержавлення