Процеси отримання соціологічної інформації та соціологічного прогнозу

 

Конкретні дослідження починаються або з вивчення теоретичних результатів, або самі включаються ув попередній етап, завданням якого є розкриття закономірних зв'язків об'єкту. Конкретні соціологічні дослідження ніби надбудовуються над теоретичними і пропонують застосування емпіричних методів пізнання, збір та обробку фактів і даних. Специфіка конкретних соціологічних досліджень проявляється і у сфері наукового управління. Спільна реалізація соціальних проблем на початку виводиться з теорії на основі знань необхідних зв'язків суспільних явищ. Звичайно, такий висновок ще не дає готового рішення, на основі спеціальних соціологічних теорій розкриваються лише найсуттєвіші властивості соціальних систем.

Конкретно-соціологічні дослідження викликані потребами соціальної практики, тому що без них неможливо перебудувати суспільство у новому ключі. Починаючи з 90-х років ХХ ст., відповідно зі змінами умов, посилено розроблялися методологія, методика і техніка конкретно-соціологічних досліджень. Для використання їх у практиці управління створюється ряд переваг. Тоді, мабуть, сучасну форму конкретних соціологічних досліджень, де чітко виділяються етапи програмування, збору інформації, неправильно розглядати як єдино можливу. Необхідно враховувати досвід їх попереднього історичного розвитку. Конкретно-соціологічні дослідження за специфікою суттєво відрізняються від емпіричних, які істотно обмежуються пізнанням зовнішніх, поверхових зв'язків соціальних явищ.

На відміну від емпіричних досліджень конкретні дозволяють одержати повні і всебічні знання, у яких зовнішні характеристики соціальних процесів розуміються як прояв глибинних закономірних зв'язків. Конкретні дослідження не тотожні теоретичним. Завданням теоретичних досліджень є пізнання об'єктивних соціальних законів в їх «чистому вигляді». Конкретні емпіричні дослідження відрізняються від засобів і методів збирання, відбору та опрацювання інформації, які застосовуються у практиці наукового і соціального управління. Аналіз показує, що якщо в управлінні соціальними процесами домінують емпіричні методи і способи одержання і перетворення інформації, то у системі наукового управління суспільством основним засобом вироблення управлінських рішень виступають конкретні соціологічні дослідження. У науковому управлінні соціальними процесами конкретно-соціологічні дослідження виконують дві функції: пізнавальну і управлінську.

Виступаючи єдиним за своєю суттю, суспільне життя водночас вкрай різноманітне в формах прояву. На відміну від конкретних емпіричні знання відтворюють в систематизованій формі зовнішню, поверхневу сторону соціальних об'єктів, при цьому залишається нерозкритою суть об’єктів, що перешкоджає розумінню емпіричних характеристик суспільних явищ як форм прояву закономірних зв'язків. Саме таке розуміння дозволяє досягти конкретних соціологічних досліджень, їх підсумком виступає знання не лише законів, а й форм їх прояву в певних умовах.

 

 

Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень так як і соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, яка реалізується у процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. У процесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, які в емпіричному пізнанні відображені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими.

Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, яка правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від ступеня, якого досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків. Специфіка конкретного знання полягає у тому, що в ньому неповторнма своєрідність суспільних явищ пов'язана зі специфічними умовами місця і часу, у яких вони перебувають, детально відтворюються і пізнаються як особлива форма їх суті, що відображається в чистому вигляді в теорії. Об'єктивною основою, яка обумовлює відмінність теоретичних і конкретних знань, є єдність і багатоманітність суспільного життя.

Суть пізнавальної функції полягає в описі, поясненні, прогнозуванні, а суть управлінської – у формуванні конкретної мети, визначенні програм, а також вироблення рекомендацій по коригуванню прийнятих рішень в процесі її реалізації. Аналогічні функції виконуються з допомогою емпіричних способів одержання інформації.

Однак суб'єкт пропонованих заходів в межах певного соціального контексту не знає їх віддалених наслідків. Лише конкретні соціологічні дослідження через гносеологічну специфіку дозволяють суб'єкту соціального управління встановлювати зв'язок конкретної соціальної політики з загальною перспективою історичного процесу, з найвіддаленішою метою перетворюючої діяльності людини. Конкретні соціологічні дослідження і є найефективнішим методом формування, вироблення управлінських рішень в науковому управлінні соціальними процесами.

Однак така інформація має і ряд суттєвих недоліків. По-перше, інформація не відображає сукупності соціальних факторів, які стосуються життєдіяльності колективу, адже до неї належать не тільки реальні акти поведінки працівників, керівників, а й, зокрема, думки, оцінки, міркування членів колективу. По-друге, інформація може відображати, наприклад, лише думку керівників на ту чи іншу проблему, але це не спільна, «середня» думка всіх працівників. По-третє, не