Продуктивність праці та шляхи її підвищення (на прикладі ВАТ «ТОДАК»)

Основними аспектами впливу людського фактора на підвищення ефективності роботи підприємства є:

• відбір і просування кадрів;
• підготовка кадрів і їх безперервне навчання;
• стабільність і гнучкість складу працівників;
• вдосконалення матеріальної і моральної оцінки праці працівників.

Якщо оцінювати людський капітал не як витрати, а як актив підприємства, який треба грамотно використовувати, то рішення про прийняття працівника на роботу коштує великих грошей. При традиційних принципах відбору занадто багато уваги приділяється спеціалізованим знанням, які швидко застарівають. Тому так мало уваги приділяється тим співробітникам або кандидатам у співробітники, хто здатний постійно вчитися.

Існують два головні критерії відбору і просування працівників: по-перше, висока професійна кваліфікація і здатність до навчання, по-друге, досвід спілкування і готовність до співпраці.

Гарантія зайнятості і зниження плинності кадрів забезпечують значний економічний ефект і формують у працівників бажання підвищувати ефективність роботи, не побоюючись звільнення.

Система оплати праці повинна бути гнучкою, стимулювати підвищення продуктивності праці, володіти достатнім мотиваційним ефектом. Зростання оплати праці не повинен випереджати темпів зростання продуктивності, ефективності. Гнучкість системи оплати праці в тому, що певна частина заробітку ставиться в залежність від загальної ефективності роботи підприємства, і якщо робочий допустив помилку,  він повинен розплачуватися за неї [3, 37].

У сучасних умовах для стимулювання підвищення ефективності та продуктивності необхідно міняти не тільки систему оплати праці, але і сам підхід до її формування, потрібні інші психологічні установки, мислення і шкала оцінок. Необхідні нові підходи до формування трудового колективу підприємства.

Організація праці і керування колективом підприємства включає:

• наймання співробітників в умовах неповної зайнятості;
• розстановку працівників у відповідності зі сформованою системою виробництва;
• розподіл серед них обов'язків;
• підготовку і перепідготовку кадрів;
• стимулювання праці;
• вдосконалення організації праці;
• турботу про працівників, які опинилися зайвими на даному підприємстві з найрізноманітніших причин.

Трудовий колектив адаптується до сформованій системі виробничих процесів.

Структура виробничого процесу повинна базуватися на наукових принципах організації праці, які передбачають:

• поглиблення поділу праці та поліпшення кооперації праці на основі доцільного розчленування виробничого процесу;
• раціональний підбір професійно-кваліфікованого складу робітників та їх розстановку;
• вдосконалення трудових процесів шляхом розробки та впровадження найбільш раціональних методів і прийомів праці;
• поліпшення обслуговування робочих місць на основі чіткої регламентації кожної функції обслуговування;
• впровадження ефективних форм колективної роботи, розвитку багатоагрегатного обслуговування і суміщення професій;
• вдосконалення нормування праці на основі використання резервів, зниження витрат праці та найбільш раціональних режимів роботи обладнання;
• організацію і проведення систематичного виробничого інструктажу, підвищення кваліфікації робітників, обмін досвідом і поширення передових методів праці;
• створення найбільш сприятливих в санітарно-гігієнічному, психофізіологічному, естетичному відносинах умов праці та безпеки роботи, введення раціональних графіків роботи, режимів праці та відпочинку на виробництві.

Узагальнюючими показниками реалізації цих принципів служать:

• зростання продуктивності праці;
• задоволення станом санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов праці;
• задоволення змістовністю праці та його привабливістю.

Наймання співробітників в умовах ринкової економіки припускає підтримка постійних зв'язків з навчальними закладами, використання при прийомі на роботу системи заявок і рекомендацій, проведення іспитів і співбесід, оцінку рекомендацій і відкликань і встановлення іспитового терміну. Основні джерела поповнення кадрів на підприємстві – всі види навчальних закладів, підприємства з аналогічними професіями, біржа праці. Розстановка робітників і розподіл серед них обов'язків засновані на сформованій системі поділу праці [1, 185].

Найбільшого поширення набули такі форми поділу праці:

• технологічна – по видах робіт, професіям і спеціальностям;
• пооперационная – по окремих видах операцій технологічного процесу;
• по функціях виконуваних робіт – основних, допоміжних, підсобних;
• по кваліфікації.

Таким чином, нам вдалося розглянути значущість добре підібраного колективу на підприємстві, принципи організації праці і управлінняколективом, а також різні способи стимулювання працівників на підприємстві. Далі ми перейдемо до розгляду продуктивності праці як кінцевого результату діяльності підприємства.

 

Ефективність використання трудових ресурсів на підприємстві виражається в зміні продуктивності праці – результуючого показника роботи підприємства, в якому відображаються як позитивні сторони роботи, так і всі його недоліки.

Продуктивність праці, характеризуючи ефективність витрат праці в матеріальному виробництві, визначається кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю продукції. Розрізняють продуктивність живої праці і продуктивність сукупного, громадського, праці.

Продуктивність живої праці визначається витратами робочого часу в даному виробництві, на даному підприємстві, а продуктивність суспільної праці – витратами живої і суспільної праці. У міру науково-технічного прогресу, вдосконалення виробництва частка затрат суспільної праці збільшується, оскільки зростає оснащеність працівника все новими засобами праці (від найпростіших машин до електронних комплексів). Проте основна тенденція в тому, що абсолютна величина витрат як живої, так і суспільної праці на одиницю продукції скорочується. Саме в цьому суть підвищення продуктивності суспільної праці.

Рівень продуктивності праці характеризується двома показниками:

виробленням продукції в одиницю часу (прямий показник) ;

трудомісткістю виготовлення продукції (зворотний показник).

Ці показники можуть бути представлені такими формулами:

де b – вироблення продукції в одиницю часу;

t – трудомісткість виготовлення продукції;