Профілактика, оздоровлення та лікування за допомогою фітотерапії

Фітопрепарати можна комбінувати із синтетичними медикаментами для посилення терапевтичної дії і зменшення побічних ефектів синтетичних засобів. Наприклад, широко відомий препарат барбовал застосовують у медичній практиці понад 30 років. До його складу входить валідол, етиловий спирт альфа-бромізовалеріанової кислоти, фенобарбітал. Барбовал вживають при неврозах, істерії, тахікардії, стенокардитичних болях, вегето-судинній дистонії, на ранніх стадіях гіпертонічної хвороби, а також спазмах травного тракту, які характеризуються болями в животі. Барбовал посилює дію препаратів, що пригнічують функцію центральної нервової системи (снодійні, седативні, анальгетики, нейролептики, транквілізатори). Інший препарат – кратал, що містить амінокислоту таурін, екстракт плодів глоду колючого і екстракт трави собачої кропиви, широко застосовують для лікування вегето-судинної та нейроциркуляторної дистонії, хронічної ішемічної хвороби серця, кардіоміопатії.

Подальший розвиток фітотерапії в Україні, на наш погляд, потребує вирішення низки проблем. У першу чергу, це розширення діапазону поглиблених наукових досліджень лікувальних властивостей лікарських засобів рослинного походження. З огляду на це доцільним є створення спеціалізованого науково-дослідного центру.

 

 

Медико-соціальна допомога – це новий вид мультидисциплінарної професійної діяльності медичного, психолого-педагогічного і соціально-правового характеру, спрямований на відновлення, збереження і зміцнення здоров'я. Вона принципово змінює комплексну допомогу в сфері охорони здоров'я, оскільки припускає здійснення системних медико-соціальних впливів на ранніх етапах розвитку процесів залежності і соціальної дезадаптації, які потенційно ведуть до важких ускладнень, інвалідизації і летального результату. Таким чином, медико-соціальна допомога набуває не тільки виражену реабілітаційну, але й профілактичну спрямованість.

Метою медико-соціальної допомоги є досягнення максимально можливого рівня здоров'я, функціонування і адаптації осіб з проблемами зі здоров’ям, а також соціальним неблагополуччям.

Об'єктом медико-соціальної допомоги є різні контингенти осіб, які мають виражені медичні і соціальні проблеми, які взаємно підсилюють одна одну, а їх вирішення яких ускладнене в рамках однобічних професійних заходів. Робота з такими контингентами, чисельність яких в останні роки неухильно зростає, важка і малоефективна як для медичних працівників, так і для фахівців соціального захисту населення, оскільки вони неминуче зіштовхуються з колом проблем, які виходять за рамки їх професійної компетенції і перешкоджають успішній вузькопрофесійній діяльності.

Особливість медико-соціальної допомоги полягає в тому, що як професійна діяльність вона формується на стику двох самостійних галузей – охорони здоров'я і соціального захисту населення. Вітчизняний досвід організації первинної медико-санітарної допомоги і закордонний досвід соціальної роботи в охороні здоров'я свідчать, що, незважаючи на координацію зусиль у допомозі особам, що мають як медичні, так і соціальні проблеми, реальна координація відомчих дій є недостатньо ефективною. Оптимальна взаємодія виробляється лише після тривалої спільної роботи в суміжному секторі, після відповідної підготовки на основі вибору спеціальних форм роботи, які дозволяють об'єднати дії представників різних спеціальностей в особі нового фахівця – фахівця із соціальної роботи, який отримав відповідну медичну спеціалізацію.

Одним з найважливіших положень такої концепції є необхідність чіткого розмежування функцій між медичними і соціальними працівниками. Визначаючи місце медико-соціальної роботи серед суміжних видів діяльності, необхідно відзначити координуючу роль соціального працівника у вирішенні всього комплексу проблем клієнта, який опинився у складній життєвій ситуації і потребує співучасті фахівців суміжних професій – лікарів, психологів, педагогів, юристів тощо.

Медико-соціальна допомога має багато спільного за своєю суттю з медичною допомогою і діяльністю органів охорони здоров'я в цілому, однак при цьому вона не претендує на виконання лікувально-діагностичних функцій, а передбачає тісну взаємодію з медичним персоналом і чітке розмежування сфер діяльності.

Медико-соціальну роботу можна умовно розділити на дві складові:

медико-соціальна допомога профілактичної спрямованості;

медико-соціальна допомога патогенетичної спрямованості.

На загальних методичних принципах таке групування дозволяє будувати моделі медико-соціальної допомоги в різних областях медицини і у системі соціального захисту населення.

Медико-соціальна допомога профілактичної спрямованості включає виконання заходів щодо попередження соціально залежних порушень соматичного, психічного і репродуктивного здоров'я, формування установок на здоровий спосіб життя, забезпечення доступу до інформації з питань здоров'я, участь у розробці цільових програм медико-соціальної допомоги на різних рівнях та ін.

Медико-соціальна допомога патогенетичної спрямованості включає заходи щодо організації медико-соціальної допомоги; проведення медико-соціальної експертизи; здійснення медичної, соціальної і професійної реабілітації; проведення соціальної роботи в окремих областях медицини і охорони здоров'я, проведення корекції психічного статусу клієнта, створення реабілітаційної соціально-побутової інфраструктури, забезпечення наступності у взаємодії фахівців суміжних професій.

Медико-соціальна допомога визначається як організоване соціальне обслуговування в лікарні або поза нею. Класичною тріадою в організації соціальної роботи в області проблем, пов'язаних з медициною і охороною здоров'я, є служби, націлені на всі види профілактики – первинну, вторинну і третинну. Мова йде про роботу з попередження явищ залежності, які лежать в основі захворювання, запобіганню ускладнень і негативних наслідків, реадаптації і реабілітації хворих, наданню їм соціальної допомоги. Саме в такому комплексному підході будується медико-соціальна допомога в багатьох закордонних країнах.

 

 

«Гострий живіт» характеризує «катастрофу» в черевній порожнині при нез’ясованій причині. Він є тривожним сигналом, який потребує термінових заходів для екстреної госпіталізації хворого в лікувальний заклад.

Причини «гострого живота» багаточисельні і можуть бути згруповані наступним чином:

1. Пошкодження органів черевної порожнини, які прийнято ділити на закриті і відкриті. Найбільш частою причиною «гострого живота» є пошкодження