Програма фізичної реабілітації хворих на персистуючу бронхіальну астму середньої важкості

Матеріали та методи досліджень. Дослідження проводилося на базі Рівненської обласної клінічної лікарні. Накопичення результатів експерименту проводилося в міру поступлення пацієнтів на стаціонарне лікування в пульмонологічне відділення. Всі хворі (Бронхіальна астма ІІІ, персистуюча, середньої важкості) були розподілені на контрольну (КГ) і основну (ОГ) групи, пропорційно (по n=34 – чоловічої статі та n=32 – жіночої статі), в міру поступлення. З хворими ОГ віком від 18 до 40 років ми проводили фізичну реабілітацію за індивідуально розробленою програмою. Зокрема, з хворими ОГ (n=66), додатково до медикаментозного лікування, за їх згодою, ми проводили масаж, ЛФК, фізіотерапевтичні процедури. Хворі КГ (n=66) з аналогічним діагнозом лікувалися за загальноприйнятою медикаментозною методикою. Всі хворі були обстежені, проведені проби Руф'є, індекс Скібінскі, проба Штанге і Генчі, ступені рухових можливостей, функція зовнішнього дихання (ФЗД), також було обстежено 30 практично здорових студентів віком 18-25 років.

Ступінь важкості хворих оцінювали на підставі суб'єктивного та об'єктивного обстеження. У них симптоми астми були щоденні; загострення призводили до порушення активності і сну; нічні симптоми астми частіше 1 разу на тиждень; необхідність у щоденному прийомі b2-агоністів короткої дії. Об'єм форсованого видиху (ОФВ1) або пікова швидкість видиху (ПОШвид) в межах 60 – 80% від належних; добові коливання ПОШвид або ОФВ1 > 30%. Наявність навіть однієї ознаки, яка відноситься до більш важкого варіанту перебігу хвороби, дозволяла оцінити перебіг бронхіальної астми як більш важкий. Враховуючи дані обстежень та проблеми, які найчастіше зустрічаються у пацієнтів, ми розробили програму фізичної реабілітації, яка базується на результатах обстеження функціонального стану та особливостях протікання хвороби. Вибір фізичних вправ при заняттях ЛФК визначали особливостями порушення ФЗД у конкретного хворого та результатами функціональних проб. За допомогою проб ми оцінювали загальний стан організму хворих на бронхіальну астму, їх резервні можливості на початку дослідження, особливості адаптації різних систем до фізичних навантажень та порівнювали ефективність загальноприйнятої методики лікування і запропонованої програми фізичної реабілітації на фоні медикаментозного лікування в кінці дослідження.

Підбираючи програму фізичної реабілітації для кожного пацієнта ОГ, ми керувалися наступним принципом: „Досягнення контролю над астмою повинне поєднуватися з безпекою, малою вірогідністю побічних ефектів і прийнятною вартістю необхідного лікування” [4].

В рамках запропонованої програми фізичної реабілітації пацієнтів ОГ застосовували перкусійний і вібраційний масажі грудної клітки для поліпшення дренажу бронхіального дерева. Лікувальний масаж за класичною методикою проводили в положенні сидячи за 1, 5-2 год. до процедури лікувальної гімнастики (ЛГ). Важливим фізичним методом було ЛФК. Використовували спеціальні дихальні вправи з вимовою на повільному видиху визначених звуків, з дозованими затримками дихання, що сприяють поліпшенню вентиляційної функції легень і попереджуючі приступ бронхіальної астми.

При побудові занять з хворими на бронхіальну астму дотримувалися визначеної послідовності призначення фізичних тренувань і виділяли три частини: вступну, основну і заключну. У першій частині хворих навчали вольовому керуванню своїм диханням, регулюванню тривалістю вдиху та видиху, правильної поведінки і вправам при наближенні нападу задишки і під час них. Застосовували ранкову гігієнічну гімнастику (РГГ) і ЛГ, самостійні заняття індивідуально та в малих групах. В комплекси ЛГ включали дихальні і загально-розвиваючі вправи, вправи на розслаблення з вихідних положень лежачи, сидячи і стоячи. Комплекс ЛГ тривалістю до 25 хв. складався з 30-35 вправ, виконуваних у середньому темпі. Постійно акцентували увагу хворих на подовження видиху і підсилення його додатковими рухами. У вступній частині проводили розминку перед виконанням навантаження основної частини. Основна частина займала 50-70% загального часу занять. Доповненням до попередніх форм у другій частині була ходьба. У заключній частині поступово знижували фізичне навантаження. Заняття фізичними вправами проводили не раніше, ніж через 2-3 години після останнього прийому їжі, в інтервалі з 10 до 14 і з 17 до 20 годин. У хворих ОГ (ІІ ступінь рухових можливостей) РГГ тривалістю 10-15 хв. включала 12-15 вправ. З другої половини реабілітаційного курсу використовували комплекси циклічних вправ. Співвідношення дихальних і загально-розвиваючих вправ 1: 2-3. Дихальні вправи в комплексі ЛГ проявляли не тільки тренувальну дію, але й дозволяли вирішувати ряд інших завдань, пов'язаних з поліпшенням дренажної функції бронхів, ліквідацією бронхоспазму, посиленням газообміну, зняттям напруги з дихальних м'язів і регуляцією їх сумісної роботи, рівномірною вентиляцією легенів, збільшенням їхньої розтяжності, запобіганням раннього експіраторного закриття дихальних шляхів і формуванням правильного стереотипу дихання. Важливим принципом застосування дихальних вправ вважали досягнення ефекту новизни за рахунок комбінації різних вправ і введення нових вправ.

Одним із загальнодоступних способів тренування як в стаціонарних, так і в амбулаторних умовах, була ходьба по сходах. Для хворих основної групи темп підйому становив 16-20 сходинок за хвилину, а спуску – 50-60 сходинок за хвилину. Тривалість кожного тренування була до 30 хв.

ЛФК протипоказана при астматичному статусі, дихальній та серцевій недостатності із декомпенсацією функцій цих систем.

Фізіотерапевтичні процедури застосовували з перших днів лікування хворих у стаціонарі для ліквідації бронхоспазму, десенсибілізації організму, зменшення запальних процесів, покращання відходження мокротиння, підсилення адаптаційно-компенсаторних процесів, відновлення нормальної і регуляторної функції ЦНС, попередження повторних нападів. Застосовували інгаляції аерозолями: бронхолітичними, антибактеріальними, відхаркувальними, гіпосенсибілізуючими засобами; солюкс. Ультрафіолетове опромінення на область грудини, нижньошийної і верхньогрудної ділянок