Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Проповідь як основний жанр церковної риторики

Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
10
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Історія виникнення проповіді як жанру
 
Жанр проповіді був найбільш масовим жанром середньовічної літератури, вона стояла найближче до народного життя, і в ній можна було б очікувати найбільш конкретнлшл відбиття дійсності. Це, однак, було не зовсім не так, оскільки проповідь міцно трималася за свої древні зразки. Крім того, існувала значна різниця між проповіддю латинською мовою, зверненою до вузького кола духівництва (братії монастиря або капітулу церкви), і проповіддю народною мовою, зверненої до мирян; записувалися, як правило, лише проповіді першого типу з більше абстрактним змістом.
Однак життя все-таки проникало у проповідну літературу, тільки не з повчальної, а з розважальної сторони: щоб залучити інтерес слухачів, проповідник повинен був використовувати як приклад життєві епізоди, оповідання про чудеса, а також притчі, які мають будь-який зміст, аби тільки вони давали можливість для моральних висновків або алегоричних тлумачень. Збірники таких притч вже давно почали складатися для потреб проповідників, і в них відразу почав проникати фольклорний матеріал.
Перший такий збірник (під заголовком «Учительная книга клирика») склав на початку XII в. іспанець Петро Альфонсі, широко використовуючи в ньому притчі, почерпнуті зі знайомої йому арабської дидактичної літератури, з арабського ж минулого перекладено «Книгу про сім мудреців», тоді ж різко оживився інтерес до езопівських байок. Використання подібного «сміховинного» матеріалу в проповідях спочатку зустрічало осуд, але з XIII ст., коли розгорнули свою масову діяльність францисканці та домініканці, таке дидактичне застосування притч, новел і анекдотів стало загальноприйнятим.
 
Структура і види проповідей
 
Традиційно в риториці виділяють три види публічного мовлення (осудне, порадне і урочисте), і всі вони знаходять своє відбиття в класифікації проповідей. Наведеним видам красномовства відповідають три види проповідей:
роз'яснювальні (егзегетичні) ;
повчальні або виховні (парентетичні) ;
тематичні (панегіричні) проповіді.
У роз'яснювальних проповідях трактуються тексти Священного Писання із застосуванням історико-культурного, контекстуального, лексико-синтаксичного, теологічного і літературного аналізу.
Виховна проповідь являє собою наставляння віруючим і починається з викладу особистих думок проповідника щодо різних соціально-політичних, богословських або психологічних питань, які потім підтверджуються текстами зі Священного Писання.
Тематичні проповіді тлумачать значення якого-небудь свята, об’єкту чи ікони і прив'язані до певної дати. Вони являють собою урочистий, хвалебний виступ проповідника на визначену тему.
Незважаючи на різні види проповідей, всі вони характеризуються канонічністю структури тексту, в основі якої лежить «гомілетична схема», яка включає вступ, основну частину, моральний додаток і висновок. У закордонній гомілетиці, яка грунтується на античній риториці, виділяють наступні частини в структурі проповіді:
вступ (зацікавити, сконцентрувати увагу, вмотивувати, привернути до себе) ;
проблематизація (наочно представити проблему або ситуацію) ;
виклад (розглянути різні точки зору на проблему, показати помилкові шляхи вирішення і правильне рішення проблеми з позиції релігійного вчення) ;
аргументація (навести докази правильності рішення, підкріпити їх за допомогою апеляції до авторитета, зразка) ;
висновок (підбити підсумок виступу, загострити увагу на проблемі, закликати до дії).
У рамках релігійного дискурсу проповідь виконує кілька функцій. До них відносяться:
інформативна;
метамовна;
апелятивна;
експресивна;
орнаментальна функція.
Домінуючою функцією проповіді як типу публічного виступу визнається апелятивна функція, суть якої полягає у звертанні проповідника до слухачів з метою формування у них певної позиції і здійснення певних дій. Таким чином, у центрі уваги проповіді перебувають моральні проблеми буття, слова застереження і розради. Вплив проповіді грунтується на переконанні адресата в правоті слів промовця.
Для того, щоб проповідь досягла наміченої мети, проповідник використовуає ряд комунікативних стратегій. Комунікативна стратегія визначається як надзавдання, яке виходить від адресанта, спрямоване на досягнення комунікативної або практичної мети і розраховане на певний перлокутивний ефект.
У сучасній комунікативній лінгвістиці відсутня вичерпна класифікація комунікативних стратегій. Це пояснюється різноманіттям комунікативних ситуацій і проблемою вибору оптимальних критеріїв для їх стратифікації. Наявність сукупності комунікативних і мовних стратегій певного дискурсу обумовлене цілями даного типу комунікації.
Як вихідний пункт виділення мовних стратегій проповіді розглядається інтенціональність проповідницького виступу. Виходячи із цілей проповіді здебільшого виділяють наступні мовні стратегії:
стратегія самоідентифікації;
пояснююча і оцінююча стратегії;
стратегії заклику і фасцинації.
Мовна стратегія самоідентифікації у релігійному дискурсі, і у проповіді зокрема, націлена на усвідомлення спільності одновірців і їх відмінностей від інших. Ідентифікація розуміється як процес виявлення самобутності, унікальності, несхожості групи віруючих, їх відокремлення від інших, «чужорідних» груп. У проповіді під «своїми» розуміються всі члени групи релігійної громади, які протиставляються іншим членам соціуму.
Пояснююча мовна стратегія являє собою послідовність інтенцій, зорієнтованих на інформування людини, повідомлення їй знань і думок про світ. У процесі пояснення реалізується метамовна функція комунікації. Під метамовою розуміється «мова «другого порядку», стосовно якої природна людська мова виступає як «мова-об'єкт», тобто як предмет мовознавчого дослідження. Завданням учасників комунікації виступає перевірка ефективності мовного коду, яким вони користуються. Метамовна функція являє собою тлумачення того, що мав намір передати один з учасників комунікації. Пояснююча мовна стратегія характеризує проповідь як просвітницький текст, який інформує про події в минулому, наприклад, у часи Ісуса, і аналізує причини поведінки людей в описаних у Біблії ситуаціях.
Оцінююча мовна стратегія виражає суспільну значимість проповідника як представника
Фото Капча