«Прикордоння» як площина етноконфесійних конфліктів на мусульманському Сході (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.)

 

Л. М. Ямпольська

У статті аналізується феномен «прикордоння» в площині ісламського цівілізаційно-культурного поля, його етноконфесійного виміру, а також виокремлення явища ісламського фундаменталізму як транскультурного проекту в протистоянні «Схід – Захід». «Прикордоння» розглядається не лише як площина крос-культурних контактів в історичному розвитку етносів на мусульманському Сході, але й як зона етноконфліктного протистояння. 

Ключові слова: «прикордоння», мусульманський Схід, цивілізаційно-культурне поле, етноконфесійні конфлікти, ісламський фундаменталізм, транскультурний проект.

Розвиток сучасних міжнародних відносин, які відрізняє не лише висока динамічність, але й складність і багатовимірність, призвів до стрімкої активізації міжетнічних і міжконфесійних контактів. Розширення «площини зіткнення» представників різних цивілізацій і культур актуалізує необхідність переосмислення мотивів поведінки, тонкощів етнопсихології, етнічного та конфесійного факторів, які впливають на конфліктогенність у країнах мусульманського Сходу. Особливу роль у цих складних процесах відіграє феномен «прикордоння» – площини крос-культурних контактів, яка є водночас і потенційною зоною етно-конфесійних конфліктів у вказаному регіоні.

Звернемося до теоретико-методологічного підґрунтя феномену «прикордоння», що допоможе нам провести неупереджене студіювання його етноконфе- сійного виміру в ареалі ісламської цивілізації. Теорія фронтиру (з фр. «frontier» – «кордон») починає формуватися і розвивається в руслі євро-американської історіографії, починаючи з 90-х рр. ХІХ ст. Феномен фронтиру виник на початку колоніального періоду американської історії, з появою перших поселень на території Нового Світу. Першою основоположною працею в цьому напрямі стала промова американського історика Фредеріка Джексона Тернера – «Значення фронтиру в історії США» («The Significance of the Frontier in American History»), виголошена 1893 р. на з’їзді Американської історичної асоціації в Чикаго [1]. Ф. Тернер визначив термін «фронтир» як «поселення на вільних землях межі “цивілізації” з “варварством”« [1, 201]. Професор Мадридського університету Едуардо Манцано Морено запропонував схему фронтирів, яка стала класичною: нестабільні фронтири, що, завдяки політичним, військовим і дипломатичним факторам, зазнають перманентних змін; фронтири включення – зони, які розділяють дві різні політичні, економічні, соціальні або культурні спільноти (напр., арабські фронтири) ; експансивні -характерні насамперед для європейських суспільств [2, 32-34]. Американський дослідник К. -Л. Клейн уточнив дефініцію фронтиру як «обмеженого простору змінних цінностей, де різні культури вперше зустрічаються з “іншістю” сприймають і пристосовують її» [3, 210].

Сучасний український історик І. Чорновол пов’язує термін «фронтир» з полікультуралізмом і модернізацією, поставивши акцент на «прикордонні» як «нормальному стані всіх багатокультурних незмодернізованих спільнот» [4, 213]. Значний внесок у розробку фронтирної тематики вніс російський учений Я. Шемякін [5], намітивши історичні віхи становлення основних типів цивілізаційної «пограничності», вказавши на відмінності класичних і прикордонних цивілізацій: 1) в класичних цивілізаціях домінують елементи структурної органічної єдності; в прикордонних цивілізаціях база є неоднорідною, розколотою, фрагментованою; в середині цієї нестабільної структури відбувається постійна взаємодія протилежно спрямованих культурних тенденцій (у світлі концепції С. Хантінгтона про «зіткнення цивілізацій» [6]) ; 2) усі класичні цивілізації є результатом реалізованого культурного синтезу – специфічної характеристики прикордонних утворень; 3) у прикордонних цивілізаціях визначна роль належить не синтезу, а симбіозу, що є культуро- творчим механізмом і структурною цивілізаційною основою; симбіотичні взаємозв’язки різних інтегруючих елементів, що складають основу прикордонного утворення, зумовлюють його нестабільність [5].

Історіографічний аналіз теорії «прикордоння» дозволяє інтерпретувати його щодо зазначеної нами проблеми наукового пошуку як сукупність просторових, темпоральних та інших рубежів, що розділяють етнокультурні, конфесійні, соціальні, економічні, політичні системи держав сусіднього поля. Незважаючи на наявність достатньо широкого кола наукової літератури з цієї проблематики (див. праці В. Бєлокреницького [7], А. Торкунова, М. Сапронової [8], А. Воскресенського [9], С. Єгорова [10], С. Кагіян [11], Ю. Пахомова, Ю. Павленка [12], А. Малашенка, Б. Коппітерс, Д. Треніна [13], В. Тішкова, М. Устинової [14]), у сучасній орієнталістиці практично не досліджується роль «прикордоння» як міжконтактної зони в історичному розвитку етносів на Близькому та Середньому Сході, в країнах Центральної Азії та Маґрібу у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Відтак, метою нашого дослідження є аналіз феномену «прикордоння» в площині ісламського цівілізаційно-культурного поля та визначення причин етноконфесійних конфліктів у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Поліетнічність і поліконфесійність є структуро- творчими елементами розвитку азійсько-африканських суспільств від давнини до сьогодення. На Сході сконцентрована більшість населення світу: 60% з 6, 4 млрд. мешканців планети припадає на азійські країни і біля 15% – на африканські. Лише в Азії проживає понад 100 великих етносів. Досить строкатою є й релігійна структура регіону, в якій основну роль відіграє іслам (понад 1, 3 млрд. віруючих), порівняно з індуїзмом (900 млн.), конфуціанством (400 млн.), буддизмом (380 млн.), іудаїзмом, християнством і локальними етнорелігіями [9, 6]. Період другої половини ХХ – початку ХХІ ст. позначився активізацією національно-визвольних рухів у країнах Сходу, з яскраво вираженими етнічною та релігійною складовими. Розпад колоніальних систем, проблема вибору шляхів розвитку молодими державами Азії та Африки, пошук національної ідентичності, загострення соціально-економічних і політичних інтересів окремих груп населення стали каталізаторами конфронтації на етнічному та релігійному ґрунті.

Ісламські за цивілізаційно-культурним фундаментом регіони Близького та Середнього Сходу, Центральної Азії, Магрібу займають, з урахуванням показника конфліктогенності, окреме місце: ісламська цивілізація, за теорією Л. Гумільова [15], має високий ступінь пасіонарності; колективістську цінність роду, племені