Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Природні джерела радіації

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 

місця, де рівні земної радіації набагато вище.

Неподалік від міста Посус-ді-Кал-дас у Бразилії, розташованого в 200 км на північ від Сан-Паулу, є невелика височина. Як виявилося, тут рівень радіації в 800 разів перевершує середній і досягає 250 мілізіверт на рік. Лише трохи менші рівні радіації були зареєстровані на морському курорті, розташованому в 600 км на схід від цієї височини.
Гуарапарі – невелике бразильське місто з населенням 12 000 чоловік – кожне літо стає місцем відпочинку приблизно 30 000 курортників. На окремих ділянках його пляжів зареєстрований рівень радіації 175 мілізіверт на рік. Радіація на вулицях міста виявилася набагато нижче – від 8 до 15 мілізіверт на рік, – але все-таки значно перевищувала середній рівень. Схожа ситуація спостерігається в рибальському селі Меаіпе, розташованої в 50 км на південь від Гуарапарі. Обидва населені пункти стоять на пісках, багатих торієм.
В іншій частині світу, на південному заході Індії, 70 000 чоловік живуть на вузькій прибережній смузі довжиною 55 км, вздовж якої також тягнуться піски, багаті торієм. Дослідження, що охопили 8513 осіб з числа проживають на цій території, показали, що дана група осіб одержує в середньому 3. 8 мілізіверта на рік на людину. З них понад 500 осіб отримують понад 8. 7 мілізіверта на рік. Близько шістдесяти отримують річну дозу, що перевищує 17 мілізіверта, що в 50 разів більше середньої річної дози зовнішнього опромінення від земних джерел радіації.
Ці території в Бразилії та Індії є найбільш добре вивченими «гарячими точками» нашої планети. Але в Ірані, наприклад, у районі містечка Рам-сер, де б’ють ключі, багаті радієм, були зареєстровані рівні радіації до 400 мілізіверт на рік. Відомі й інші місця на земній кулі з високим рівнем радіації, наприклад у Франції, Нігерії, на Мадагаскарі.
В Україні зонами з підвищеним природним радіаційним фоном є Дніпропетровська, Миколаївська та Кіровоградська області, де знаходяться поклади уранової руди.
Радон
Лише недавно вчені зрозуміли, що найбільш вагомим із усіх природних джерел радіації є невидимий, без смаку і запаху важкий газ (у 7, 5 разів важчий за повітря) – радон. Згідно поточній оцінці НКДАР ООН, радон разом зі своїми дочірніми продуктами радіоактивного розпаду відповідальний приблизно за 3/4 річної індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення, одержуваної населенням від земних джерел радіації, і приблизно за половину цієї дози від усіх природних джерел радіації. Більшу частину цієї дози людина отримує від радіонуклідів, що потрапляють у його організм разом з повітрям, особливо в непровітрюваних приміщеннях.
Радон вивільняється із земної кори повсюдно, але його концентрація в зовнішньому повітрі суттєво відрізняється для різних точок земної кулі. Як не парадоксально це може здатися на перший погляд, але основну частину дози опромінення від радону людина одержує, перебуваючи в закритому, непровітрюваному приміщенні. У зонах з помірним кліматом концентрація радону в закритих приміщеннях в середньому приблизно в 8 разів вище, ніж у зовнішньому повітрі. Для тропічних країн подібні вимірювання не проводилися, можна, однак, припустити, що, оскільки клімат там набагато тепліше і житлові приміщення набагато більш відкриті, концентрація радону всередині їх не набагато відрізняється від його концентрації в зовнішньому повітрі.
Радон концентрується в повітрі усередині приміщень лише тоді, коли вони в достатній мірі ізольовані від зовнішнього середовища. Надходячи усередину приміщення тим чи іншим шляхом (просочуючись через фундамент і підлогу з ґрунту або, рідше, вивільняючись з матеріалів, використаних в конструкції будинку), радон накопичується в ньому. У результаті в приміщенні можуть виникати досить високі рівні радіації, особливо якщо будинок стоїть на ґрунті з відносно підвищеним вмістом радіонуклідів або якщо при його будівництві використовували матеріали з підвищеною радіоактивністю. Герметизація приміщень з метою утеплення тільки посилює ситуацію, оскільки при цьому ще більш ускладнюється вихід радіоактивного газу з приміщення.
Дуже високі концентрації радону реєструють останнім часом все частіше. В кінці 70-х років будови, усередині яких концентрація радону в 5 000 разів перевищувала середню його концентрацію в зовнішньому повітрі, були виявлені у Швеції та Фінляндії. У 1982 році, будови з рівнями радіації, в 500 разів перевищують типові значення в зовнішньому повітрі, були виявлені у Великий Британії і США, а з тих пір в обох країнах були виявлені житла з концентрацією радону, приблизно рівної його максимальної концентрації в житлових будинках в скандинавських країнах. При подальших обстеженнях такого роду виявляють все більше будинків з дуже високою концентрацією радону.
Найпоширеніші будівельні матеріали – дерево і цегла – виділяють невелику кількість радону. Набагато більшою питомою активністю характеризуються граніт і пемза, які широко використовують у будівництві в країнах колишнього Радянського Союзу та в Німеччині. Загалом рекордні активності властиві глинозему, кальцій-силікатним шлакам та фосфогіпсам. Свого часу ці матеріали широко використовували в будівництві більшість розвинених країн світу, і це схвально сприймалося громадськістю, оскільки утилізувалися відходи виробництва. Проте пізніше було виявлено, що використання згаданих матеріалів небезпечне для людини. Отже, використання будь-яких матеріалів у будівництві потребує попередніх досліджень на безпечність.
В Україні також чимало регіонів з високими концентраціями радону. Це насамперед місця видобутку уранової руди, виходу з-під землі багатих на радон підземних вод, використання в будівництві матеріалів з високим вмістом радіоактивних елементів. До таких місць належать Кіровоградська область, м. Біла Церква та ін. [4]
 
2.5 Внутрішнє опромінення
 
Внутрішнє опромінення можливе при вдиханні, ковтанні радіоізотопів і проникнення їх в організм через шкірний покрив. Деякі речовини поглинаються і накопичуються в конкретних органах, що призводить до високих локальних доз радіації. Кальцій, радій, стронцій і т. п. накопичуються в кістках.
У середньому приблизно 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації, надходить від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою і повітрям.
Зовсім невелика частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи типу вуглецю-14 і тритію, що утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження. У середньому людина одержує близько 180 мікрозівертів на рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом з нерадіоактивними ізотопами калію, необхідними для життєдіяльності організму. Проте значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіоактивного ряду урану-238 і в меншій мірі від радіонуклідів ряду торію-232.
Деякі з них, наприклад, нукліди свинцю-210 і полонію-210, надходять в організм з їжею. Вони концентруються в рибі і молюсках, тому люди, що споживають багато риби й інших дарунків моря, можуть одержати відносно високі дози опромінення.
Десятки тисяч людей на Крайній Півночі харчуються в основному м’ясом північного оленя (карібу), в якому обидва згаданих вище радіоактивних ізотопу присутні в досить високій концентрації. Особливо великий зміст полонію-210. Ці ізотопи потрапляють в організм оленів узимку, коли вони харчуються лишайниками, у яких накопичуються обидва ізотопи. Дози внутрішнього опромінення людини від полонію-210 в цих випадках можуть у 35 разів перевищувати середній рівень. А в іншій півкулі люди, що живуть в Західній Австралії в місцях з підвищеною концентрацією урану, отримують дози опромінення, в 75 разів перевершують середній рівень, оскільки їдять м’ясо і тельбухи овець і кенгуру.
Перш ніж потрапити в організм людини, радіоактивні речовини, як і в розглянутих вище випадках, проходять по складних маршрутах у навколишньому середовищі, і це доводиться враховувати при оцінці доз опромінення, отриманих від якого-небудь джерела. [2]
 
Висновки
 
Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел радіації. До них належать: космічне випромінювання, сонячна радіація та гірські породи фосфоритів, сланців, уранових руд, родовищ мінеральних джерел.
Радіаційний фон, створюваний космічними променями, дає трохи менше половини зовнішнього опромінення, одержуваного населенням від природних джерел радіації. Космічні промені в основному приходять до нас з глибин Всесвіту, але деяка їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. У спектрі випромінювання Сонця присутні як електромагнітна складова, так і елементарні частинки – усе те, чого особливо боїться людина, коли йдеться про атомну енергетику.
Лише недавно вчені зрозуміли, що найбільш вагомим із усіх природних джерел радіації є невидимий, без смаку і запаху важкий газ (у 7, 5 рази важчий за повітря) радон. Радон вивільняється із земної кори повсюдно, але його концентрація в зовнішньому повітрі суттєво відрізняється для різних точок земної кулі.
У середньому приблизно 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації, надходить від радіоактивних речовин (калій, полоній, свинець), що потрапили в організм з їжею, водою і повітрям.
Внутрішнє опромінення відбувається за рахунок іонізуючого випромінювання від джерел, що знаходяться всередині людини, які утворюються в найбільш чутливих органах і тканинах. Воно відбувається при потраплянні радіоактивної речовини усередину організму при вдиханні повітря, забрудненого радіоактивними елементами, через травний тракт і в рідкісних випадках через шкіру.
 
Список використаних джерел
 
Атаманчук, П. С. Безпека життєдіяльності: навч. посіб. / П. С. Атаманчук. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 276 с.
Васюкова, Г. Т. Екологія: підручник / Г. Т. Васюкова, О. І. Грошева. – К. : Кондор, 2009. – 524 с.
Демиденко Г. П. Безпека життєдіяльності: навч. посіб. – К. : НТУУ «КПІ», 2008. – 300с.
Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. Львів. 2002р.
Мягченко О. П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства: Навч. пос. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 384 с.
Фото Капча