Психоаналітичний, гуманістичний та соціально-когнітивний напрямок

Неприборкність експресивності пояснює, чому ми можемо визначити чиюсь чуйність за лічені секунди. Уявіть себе учасником експерименту, проведеного Морісом Левеск і Девідом Кенні (Maurice Levesque, D Kenny, 1993). Вони саджали групи, які складалися із чотирьох студенток, за одним столом і просили кожну дівчину назвати своє ім'я, рік навчання, рідне місто й сказати кілька слів про проживання в гуртожитку. Судячи із цих декількох  секунд вербальної й невербальної поведінки, студенткам потім було запропоновано вгадати ступінь балакучості один одного. (А ви б змогли вірно вгадати, ґрунтуючись на миттєвому спостереженні за поведінкою якої-небудь людини?) Потім, після кореляції з тим, наскільки балакучою була кожна з жінок у дійсності, основана на послідовно зафіксованих на відеоплівку бесідах, миттєві судження виявилися досить точними. Коли ми складаємо думку про таку експресивну рису, як чуйність навіть самі короткі уривки з поведінки можуть стати дуже істотними.

Підбиваючи підсумок, ми можемо сказати, що в будь-який момент конкретна ситуація сильно впливає на поведінку людини, особливо коли вона має чіткі вимоги. Ми краще передбачаємо водіїв на перехресті, знаючи кольори світлофора, ніж їхньої особистості. Тому викладачі можуть рахувати студентку пригніченою (ґрунтуючись на поведінці в аудиторії), а друзі - досить дикої (з огляду на поведінку на вечірці). Однак середні показники нашої поведінки в багатьох випадках підтверджують той факт, що ми дійсно маємо відмінні риси характеру. Ми також можемо швидко сприймати індивідуальні відмінності в деяких рисах - таких, наприклад, як експресивність.

РЕЗЮМЕ

Досліджуючи особистісні риси. Перш ніж пояснювати сховані аспекти особистості, дослідники її рис описують схильності, що лежать в основі наших дій. Наприклад, за допомогою факторного аналізу дослідники виділили п'ять важливих вимірів характеру особистості. На більшість рис характеру впливає генетична схильність.

Вимірюючи риси. Щоб мати можливість оцінити риси характеру, психологи створили такі індивідуальні опитувальники, як емпірично отриманий тест MMPI-2. Розповіді колег можуть служити навіть більше надійним ключем до поведінкових особливостей людини.

Значення теорії рис Критики теорії рис висловлюють сумнів щодо сталості, з яким проявляються ті самі риси. Хоч риси особистості людини зберігаються в часі, її поведінка істотно варіюється від ситуації до ситуації. Незважаючи на ці варіації, середня поведінка людини в різних ситуаціях носить більше постійний характер.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: риса, особистісний опитувальник, Міннесотский багатофазний особистісний опитувальник (MMPI — Minnesota Multiphasic Personality Inventory), емпірично розроблений тест

 

 

На чолі з Абрахамом Маслоу й Карлом Роджерсом гуманістичні психологи підкреслюють потенціал росту здорових людей. За допомогою персоналізованих методів вони вивчають характер і сподіваються прискорити особистісний ріст. Учені, що перебувають поза моністичною традицією, вибрали одну ідею з гуманістичної теорії - те, що наше усвідомлення себе перебуває в центрі нашої особистості й поглядів.

До 1960-м років деякі психологи в області вивчення особистості почали висловлювати незадоволеність негативністю Фрейда й об'єктивністю психології рис. На відміну від вивчення Фрейдом базових мотивів "хворих" людей акцент гуманістичних психологів змістився до устремлінь "здорових" людей до самовизначення й самоактуалізації. На відміну від подань психологів про риси особистості їхній погляд охоплював всю особистість і виходив за межі стислості багатьох тестів. Двома теоретиками, що представляють напрямок, у якому наголос робиться на людський потенціал і на сприйняття світу очима людини (а не дослідника), є Абрахам Маслоу (Abraham Maslow, 1908-1970) і Карл Роджерс (Carl Rogers, 1902-1987).

 

ДОСЛІДЖУЮЧИ СВОЄ "Я"

Само актуалізована людина Абрахама Маслоу

Маслоу висунув припущення, що мотивами нашої поведінки служить ієрархія потреб. Коли наші фізіологічні потреби задоволені, тоді нас турбує особиста захищеність. Якщо ж ми досягли почуття безпеки, ми прагнемо любити, бути улюбленими й любити себе. Усвідомивши почуття власнї гідності, ми неминуче приступаємо до пошуку самоактуалізації – процесу спрямування особистого потенціалу.

самоактуалізація

Згідно Маслоу, вища психологічна потреба, що виникає після того, як задоволені основні фізичні й психологічні потреби й досягнута самоповага, це потреба в реалізації внутрішніх потенціалів особистості.

безумовне позитивне відношення

Згідно Роджерсу, повне прийняття іншої людини.

Маслоу (1970) розробляв свої ідеї, вивчаючи здорових, творчо активних людей, а не пацієнтів із клінічними порушеннями. Він займався описом самоактуалізації, спостерігаючи за людьми, які виділялися своїм багатим і продуктивним життям. Серед них були Авраам Лінкольн, Томас Джефферсон і Елеонора Рузвельт. Вони мали деякі загальні риси, і, за твердженням Маслоу, були самосвідомими, самосприймаючими, відкритими й розкріпаченими, люблячими й турботливими, а також не обтяженими думками інших людей. Почуваючи свою захищеність у плані усвідомлення свого "я", вони направляли свої інтереси скоріше на завдання, ніж на самих себе. Вони часто фокусували свою енергію на конкретному завданні, що вважали своєю місією в житті. Більшість із них користувалося декількома тісними відносинами з людьми, ніж численними й поверхневими. Багатьма з них рухали духовні або особисті гострі відчуття, які перевершували звичайну свідомість.

Ці зрілі якості дорослої людини, за твердженням Маслоу, можна знайти в людей, яких життя навчило проявляти почуття жалю, щоб вони могли перерости амбівалентні почуття відносно своїх