Психологічне консультування з особистісних та сімейних проблем

 

 

На сьогодні не існує єдиної точки зору на сутність психічного “згоряння” і його структуру. Синдром «емоційного згоряння» окресі автори (Е. Махер, К. Кондо) розглядають як різновид стресу, у якому клієнти соціальних служб виступають у якості стресогенних факторів. Однак інші дослідники не ототожнюють ефекти згоряння і професійні стреси, розглядаючи синдром «згоряння» не як різновид стресу, а як результат впливу комплексу стресогенних факторів (С. Маслач, А. Г. Абрумова, В. В. Бойко).

В. В. Бойко розглядає «згоряння» як вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на обрані психотравмуючі впливи, набутий стереотип емоційної, найчастіше професійної поведінки. “згоряння” є частково функціональним стереотипом, оскільки дозволяє людині дозувати і ощадливо витрачати енергетичні ресурси. У той же час можуть виникати і його дисфункціональні наслідки, коли «згоряння» негативно позначається на виконанні професійної діяльності. Описані різні симптоми «згоряння»: емоційний дефіцит, деперсоналізація або особистісна відчуженість, психосоматичні і психовегетативні порушення.

С. Маслач вважає, що цей синдром містить у собі три основні складові: емоційну виснаженість, деперсоналізацію (цинізм) і редукцію професійних досягнень. Під емоційним виснаженням при цьому розуміється почуття емоційної спустошеності і втоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація припускає цинічне відношення до праці і об'єктів своєї праці. Зокрема, у соціальній сфері деперсоналізація припускає байдуже, негуманне відношення до клієнтів, які приходять для лікування, консультації, одержання освіти та інших соціальних послуг. Клієнти сприймаються не як живі люди, а всі їх проблеми і біди, з якими вони приходять до професіонала, з його погляду, є благом для них. Редукція професійних досягнень – це виникнення у працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній.

Запропоновані С. Маслач три компоненти «згоряння» певною мірою відбивають специфіку тієї професійної сфери, у якій вперше був виявлений цей феномен. Особливо це стосується другого компонента «згоряння», а саме деперсоналізації, який часто відбиває стан сфери соціального обслуговування людей і надання їм допомоги. Дослідження цієї сфери протягом останніх років не лише підтвердили правомірність цієї структури, але й дозволили істотно розширити сферу її використання, включивши професії, не пов'язані із соціальною сферою, що привело до певної модифікації поняття «згоряння» і його структури. Психічне “згоряння” розуміється як професійна криза, пов'язана з роботою в цілому, а не лише з міжособистісними взаєминами у її процесі. Таке розуміння дещо видозмінило і його основні компоненти: емоційне виснаження; деперсоналізацію та професійну ефективність. З цих позицій поняття деперсоналізації має більш широке значення і означає негативне відношення не тільки до клієнтів, але й до праці і її предмету в цілому.

Емоційне згоряння – це велика неоднорідна група особливих психологічних станів, які розвиваються у здорових людей в умовах емоційної перенапруги при наданні психотерапевтичної і психологічної допомоги. У цьому плані певний інтерес представляють психологічний стан, емоційні проблеми і особистісні реакції людей.

Термін «емоційне згоряння» був введений у практику американським психологом Фреденбергом в 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, які перебувають в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами в атмосфері емоційної перенапруги при наданні професійної допомоги. Це люди, які працюють у системі «людина-людина», – лікарі, священнослужителі, юристи, соціальні працівники, і особливо психіатри, психотерапевти та психологи. У своїй діяльності вони змушені постійно зіштовхуватися з негативними емоційними переживаннями своїх клієнтів (пацієнтів), виявляються мимоволі залученими в них, внаслідок чого переживають підвищену емоційну напругу.

Виділяють три ключових ознаки синдрому згоряння: [3, c. 34]

граничне виснаження;

відчуженість від клієнтів (пацієнтів, учнів) і від роботи;

почуття неефективності і недостатності своїх досягнень.

Розвитку синдрому емоційного згоряння передує період підвищеної активності, коли людина повністю поглинена роботою, відмовляється від потреб, не паов’язаних із нею, забуває про власні потреби. Після цього з’являється перша ознака – виснаження, яке пережиається як почуття перенапруження і вичерпання емоційних і фізичних ресурсів, відчуття втоми, яка не проходить після нічного сну. Після періоду відпочинку (вихідні, відпустка) дані прояви зменшуються, однак після повернення у колишню робочу ситуацію відновлюються.

Другою ознакою синдрому згоряння є особистісна відчуженість. Професіонали, які переживають згоряння, використовують відчуженість як спробу впоратися з емоційними стрессорами на роботі за рахунок зміни свого співчуття до клієнта через емоційну відчуженість. У крайніх проявах людину майже нічого не хвилює з точки зору професійної діяльності, майже ніщо не викликає емоційного відгуку – ні позитивні обставини, ні негативні. Втрачається інтерес до клієнта, він сприймається як неживий предмет, сама присутність якого інколи неприємна.

Третьою ознакою синдрому згоряння є відчуття втрати власної ефективності або падіння самооцінки у рамках згоряння. Люди не бачать перспектив для своєї професійної діяльності, знижується задоволення роботою, втрачається віра у свої професійні