П’ятидесятники: історія, догматика, сучасний стан

 

Вступ

1. Історичні основи зародження і розвитку п’ятидесятництва

2. Догматичні основи п’ятидесятницької церкви

3. Сучасний стан і перспективи розвитку п’ятидесятництва

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Сучасна історична епоха характеризується переломними змінами як у суспільно-політичному житті, так і в сфері його духовних цінностей. Переорієнтація українців на нові життєві парадигми, подолання нав'язаних їм раніше ідеологічних схем відбувається на основі відродження культурно-історичної спадщини, важливим компонентом якої є релігійні традиції українського народу. Тривалий час протестантизм відіграє важливу роль у духовному житті українців і є вагомим чинником сучасних релігійних процесів.

Актуальність вивчення процесу становлення і розвитку п'ятидесятницького руху зумовлюється необхідністю знайомства з об'єктивною історією євангельського руху та потребою мати цілісну історію релігійного процесу. З іншого боку, це прагнення зняти ту заангажованість, яка була сформована щодо п'ятидесятництва.

Формально п'ятидесятників датують 1903 роком, коли на членів однієї з церковних громад у Лос-Анджелесі, за їх твердженням, зійшов Святий Дух – і вони заговорили незрозумілими мовами. Однак формується п’ятдесятницьке вчення ще наприкінці XIX ст. з різних протестантських ідей, переважно баптизму та методизму: в їхньому середовищі в цей період виник рух святості, прихильники якого, не задовольняючись звичним тлумаченням спасіння, наполягали на його новому розумінні й додатковій арґументації.

Догмат пов’язаний з новозавітним біблійним сюжетом про зішестя Духа Святого на апостолів Христа у день давньоєврейського свята п’ятидесятниці. Більшість християн сприймають цей сюжет як історичну подію, яка сталася лише раз і тільки з апостолами та першими послідовниками Христа. П’ятдесятництво актуалізує ії, оголошуючи можливість хрещення Святим Духом у наші дні, в реальному, земному житті. Звідси – нове осмислення догмату: на думку прихильників течії, духовне хрещення, а через нього й контакт зі Всевишнім, може отримати будь-яка людина – незалежно від її соціального статусу, релігійної приналежності, індивідуальних здібностей. Подібна демократизація догмату, його «заземлення» й особистісна наповненість зробили ідею хрещення Святим Духом надзвичайно привабливою для багатьох віруючих.

 

 

Початок п’ятидесятництва відноситься до двох випадків, які відбулися у 1901р. і в 1906р. : «хрещенню Святим Духом» у м. Топека, Канзас, і «пробудження на вулиці Азуза» у Лос-Анджелесі. Причиною виникнення п’ятидесятницького руху, який є певним напрямом в загальній динаміці розвитку протестантизму, стало вчення про хрещення Духом Святим. Організаційно цей рух виріс з так званого «руху святості», що отримав великий розмах наприкінці ХІХ ст. у Великобританії та США.

Родоначальником сучасного п’ятидесятницького руху вважаються методистський проповідник Чарльз Фокс Пархам (1873-1929 рр.), який почав проповідувати в 1901 р. в церквах Канзасу про хрещення Святим Духом із знаменням говоріння іншими мовами, і один з його найбільш відомих учнів і послідовників – чорношкірий баптистський пастор Вільям Сеймур (1870-1922 рр.). Саме його діяльність привела до того, що з 1906 р. з Лос-Анжелеса в Каліфорнії п’ятидесятницький рух став поширюватись по всьому світу через проповідь цього вчення в різних деномінаціях.

Такий характер виникнення визначив природу п’ятидесятницького руху як багатоукладну, що ввібрала в себе різноманіття релігійних, культурних, етнічних ознак і форм. Всесвітній п’ятидесятницький рух ніколи не був організаційно єдиним цілим, складаючись з багатьох деномінацій, союзів і груп церков. Серед них була найпершою і залишається на сьогодні найбільшою (4 млн. вірних) п’ятидесятницькою деномінацією Америки Церква Божа в Христі. В 1914 р. з неї виділилась нова деномінація – Асамблеї Божі (34, 5 млн. вірних у світі). В 20-х роках ХХ ст. в структурі Асамблеї Божої (США) було створено Російську та Східноєвропейську місію з філією у Данцігу (Гданську).

У тих же 20-х роках ХХ ст. п’ятидесятництво потрапляє на територію сучасної України і далі поширюється територією тодішнього Радянського Союзу. Поширення п’ятидесятництва на території сучасної України розпочалося практично одночасно і незалежно в 3 осередках, які знаходились під владою різних країн. Духовними ж попередниками п’ятидесятництва в Україні і в Росії вважаються спільноти молокан і духоборів, а також деякі інші течії, які підготували підґрунтя для поширення п’ятидесятництва. Найстрімкіше п’ятидесятництво поширювалось в середовищі інших євангельських течій (баптистів, євангельських християн, адвентистів).

Слід згадати і про Сміта Віглсворта, якого назвали «апостолом зцілення». Більшість вважають його першим харизматиком. В будь-якому випадку, пророцтво про «харизматичне пробудження» належить йому. Віглсворт був настільки відомим, що його використані носові хусточки продавали як «помазані речі великого Сміта», а потім клали на хворих. Він же у прямому сенсі бив хворих у живіт, стверджуючи, що б’є бісів і виганяє їх з «одержимих».

З початку 60-х рр. світ огорнула «друга хвиля» п’ятидесятництва. Вона стала відома як «харизматичний рух». Діячем, який підготував шлях харизматичного руху, став п’ятидесятницький проповідник Девід де Плессі (1905 – 1986), відомий під ім’ям «містер П’ятидесятниця». Де Плессі казав, що отримав наказ від Бога проповідувати п’ятидесят-ництво серед традиційних церков: римо-католицької, пресвітеріанської, англіканської, лютеранської і т. і.

Народження харизматичного руху датується 3 квітня 1960 р. у цей день священик – єпископал Денніс Беннет замість проповіді розповів своїй общині про пережитий ним досвід «хрещення Святим Духом». Беннет незадовго до цього отримав покладення рук п’ятидесятників, після чого його начебто вдарило струмом,