Рання творчість М.О.Волошина як етап ідейно-філософських шукань

І лише в дослідженнях С. Пінаєва вперше зроблено спробу літературознавчого осмислення поетичної творчості Волошина в такому аспекті. У монографіях “Близкий всем, всему чужой” (1996) та “Максимилиан Волошин, или себя забывший бог” (2005) вчений вказує на значний вплив теософських та антропософских ідей на творчість раннього поета. Однак у роботах С. Пінаєва не досить повно досліджено вплив теософсько-антропософських ідей на світогляд Волошина, їхню роль у творчому становленні поета. Крім того автор зовсім не простежує історико-літературний аспект проблеми, роль Г. Мінцлової в залученні поета до теософії, її вплив на створення Волошиним низки поетичних циклів, у розробці поетом кіммерійської тематики.

Розглянувши історіографію питання, можна констатувати, що проблема ідейно-філософських шукань М. Волошина та їх відображення в поезії раннього періоду творчості системно й повно дотепер не була досліджена.

Другий розділ – “Ідейно-філософські шукання М.Волошина в період 1905 – 1910 р.” – складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Особливості російського літературно-художнього процесу в контексті релігійно-філософських шукань кінця ХІХ – початку ХХ століття” висвітлено ідейно-філософські особливості російського символізму, його методологічні концепції (теорія “загального синтезу”, ідея теургійного перетворення буття, особливе значення “слова-символу”, що сприймається як засіб теургічної життєбудови) у контексті західноєвропейського “окультного відродження” та “російського духовного Ренесансу” початку ХХ століття.

Феномен “окультного відродження” мав тотальний вплив на становлення західноєвропейської (особливо у Франції другої половини ХІХ століття) поезії епохи декадансу. 

Виникнення європейського модернізму, в першу чергу у Франції, не лише співпадає з так званим “окультним відродженням”, а й значною мірою було ним зумовлено. Будь-який, навіть поверховий огляд тем та ідей, що панували у французькій літературі епохи декадансу, неодмінно торкається описів окультної практики, прямого переносу в художню творчість езотеричних уявлень.

Російський символізм, що виник на початку 1890-х років, успадкував від символізму французького, з його особливим містичним розумінням слова-символу, також інтерес і до теософського окультизму, що метафізично обгрунтовував особливе розуміння природи поетичного слова-символу, посередника між реальним світом та світом “потойбічним”. Поезія перетворювалась на вербальну магію, яка прагнула “перетворити”, “пресуществить” (Вол. Соловйов) недоскона-лий світ. Символістський поет-деміург творить словом-символом свій поетичний космос в іншій, “гіперфізичній” реальності, яка для нього є такою ж реальною, як і видимий світ. Зрозуміло, що такі містичні уявлення стали сприятливим грунтом для поширення теософських ідей саме в середовищі поетів-символістів.

У підрозділі 2.2. “Період “блукання духу” (1905-1910 рр.) М. Волошина як відображення ідейно-філософських шукань поета” охарактеризовано “сім ступенів” світоглядної еволюції М. Волошина від “буддизму до Р. Штайнера”. 

В “Автобіографії” (1925) М. Волошин вперше окреслює “сім ступенів” духовних “блукань”, що визначили його світоглядну еволю-цію: “буддизм, католицтво, магія, масонство, окультизм, теософія, Р. Штайнер”.

Інтерес до буддизму виник у Волошина в Парижі в 1902 році після зустрічі з буддійським реформатором і богословом А. Дорджиєвим, з яким його познайомив А. Гольштейн, що сповідувала буддизм і мала тоді значий вплив на поета. Буддистська догматика з її наполегливим прагненням покинути цей сумнівний світ сансари задля блаженства в “інших” нірванічних світах якнайкраще відповідала містичним почуттям поета. 

У 1902 році у Ватикані він відкриває для себе католицизм, у якому вбачає “спинний хребет всієї європейської культури”. Але католицизм у той час він сприймає крізь естетичну призму, як натхнення для всієї західноєвропейської художньої культури. Усвідомлення ж містичних глибин католицизму, “сп’яніння містикою католицизму” прийде до поета в 1905 році, після відвідування з Г.Мінцловою готичних соборів Руану та Шартру й переживання “містерій готичних соборів”, свідченням чого стане цикл “Руанский собор”, задум книги “Дух готики” та стаття “Тайная доктрина средневекового искусства”. Поїздка з Мінцловою до Руану та нові “містичні” враження від “містерій готичних соборів” відразу ж закарбувалися в художній свідомості поета. В нього складаються нові уявлення про містичний символізм світла, кольору, образу Містичної Троянди, міфологеми Смерті-Воскресіння як безпосереднього переживання “посвяти”, як проекції в майбутню поезію.

У 1905 році Волошин вступає до Великої Ложі Франції, але не масонство, що здається поету “надто поверховим”, матиме визначаль-ній вплив на його світоглядне становлення.

Влітку 1905 року в Парижі завдяки Г. Мінцловій Волошин відвідує разом із М. Сабашниковою лекцію Анні Безант, лідера Міжнародного Теософського товариства, і в нього пробуджується неабиякий інтерес до теософських ідей. Поетові, який жадав “все знать, все пережить”, імпонувало прагнення теософії стати “синтезом науки, релігії та філософії”, виявити особливу духовну “квінтесенцію”, що є підгрунтям усіх світових релігій та вчень. Незабаром для нього теософські концепції стануть такими духовно близькими, що, за словами Волошина, вони начебто були в ньому “уже давно врождены”. Шляхи теософської духовності вели на схід, орієнтуючись, насамперед, на спірітуальні цінності буддизму та індуїзму, протиставляючи західноєвропейським духовним християнським цінностям “мудрість Сходу”. Тому, коли наприкінці 1905 року поет знайомиться з Рудольфом Штайнером, лідером західноєвропейського напрямку в теософії, що орієнтувався на християнські духовні цінності, Волошин знаходить те, що він так довго шукав, – “синтез точного знания с боговдохновленностью”. У зв'язку з цим вбачається цілком закономірним, що після періоду “блукань духу”, пройшовши багатьма “шляхами й роздоріжжями” духовних пошуків, Волошин свідомо вступає до Антропософського товариства Р. Штайнера в 1912 році, членом якого він залишається