Рапалльський вибір

Зближували Радянську Росію і Німеччину гострі протиріччя з новою Польською державою. У ході радянсько-польської війни, що почалась у квітні 1919 р., німецький уряд оголосив про свій повний нейтралітет, який був позитивним для РСФРР. Німеччина заборонила транзит зброї через свою територію в Польщу; значна кількість німецьких добровольців воювала на боці більшовиків у РСЧА. У керівництві рейхсвера в цей час посилились настрої на користь «східної орієнтації» і військового союзу з «радянським більшовизмом». Головнокомандувач рейхсвера, генерал-полковник Г. фон Сект почав закликати до союзу з РСФРР, з метою ліквідації принизливих статей Версальського договору [5, 36 ]. Під час наступу Червоної армії, для координації її дій з загонами німців – жителів Польщі – в радянські війська був відряджений спеціальний представник рейхсвера [16, 76-77]. В. Копп відмічав: «Появи наших військ у Польському коридорі було достатньо, щоб викликати прагнення німецького народу до возз’єднання Німеччини» [17, 2], але в наміри радянського керівництва входили не тільки захоплення і «радянізація» Польщі. В наказі командувача Західним фронтом М. Тухачевського говорилося: «Через труп белой Польши лежит путь к мировому пожару. На штыках понесем счастье и мир трудящемуся человечеству. Вперед на Запад!» [18, 317]. Подібні заклики заважали радянсько-німецькому зближенню, але спільність інтересів переважала.

Поразка у війні з Польщею змусила керівників радянської держави звернути увагу на слабкі сторони Червоної армії, зокрема в її організації, підготовці кадрового командного складу, оснащені військовою технікою. За таких умов, актуальність військового співробітництва з Німеччиною зростала, оскільки на його встановлення з іншими європейськими державами не можна було розраховувати. Активну участь у цьому процесі брав В. Ленін, як голова радянського уряду і член Політбюро ЦК РКП (б), а також інші партійні, державні та військові керівники РСФРР – Л. Троць- кий, Й. Сталін, Г Чичерін, Ф. Дзержинський, М. Фрунзе [4, 26-27; 6, 12 ].

Посилення військового потенціалу Радянської Росії не відповідало інтересам і намірам німецької сторони, однак вона була зацікавлена в розвитку її промисловості, розраховуючи на організацію радянських поставок стратегічних видів сировини: марганцю, молібдену, нікелю, хрому, вольфраму, а також тих видів озброєнь, виробництво яких було заборонено в Німеччині Версальським договором. За вказівкою фон Секта, в кінці 1920 – на початку 1921 рр. була створена спеціальна військова група («Вогру»), призначена для організації співробітництва з РСЧА. Особистим представником військового міністра і першим уповноваженим групи в Москві був призначений влітку 1921 р. О. фон Нідермайер [1, 13]. Разом з іншими її учасниками, він, у супроводі замнаркома НКЗС Л. Карахана і В. Коппа, відвідав деякі оборонні заводи і верфі Петрограду, які радянська сторона розраховувала відбудувати і модернізувати за допомогою німецького капіталу і спеціалістів [6, 116 ]. Результатами переговорів стало створення радянсько-німецького «Товариства з розвитку промислових підприємств» для сприяння розвитку військово-промислових об’єктів на території Радянської Росії [1, 14]. 4 серпня 1921 р. О. Нідерма- йєр мав бесіду з Г. Чичеріним. Зміст доповідної записки наркома В. Леніну свідчив, що на цей час вже була визначена лінія на тісне військо-політичне співробітництво Москви і Берліна [5, 55].

У вересні 1921 р. на приватних квартирах у Берліні відбулися секретні переговори наркома зовнішньої торгівлі Р Красіна і В. Коппа з фон Сектом і рядом інших високопоставлених німецьких військових. В. Копп інформував Г. Чичеріна, що були досягнуті умови співробітництва, за якими «Вогру» надавала радянській стороні замовлення на виробництво літаків, важкої артилерії й інших предметів військових споряджень, а також кредити для оновлення устаткування радянських заводів. Передбачалась безпосередня участь німецьких військово-технічних кадрів при виконанні замовлень на радянських заводах. Радянська сторона зобов’язалась також створити трест, у який ввійшли б основні підприємства з випуску важкої артилерії (Мотовилиха, Царицин), літаків (Рибінськ, Ярославль), пороху, снарядів тощо. Керівництво тресту мало складатися із представників радянського уряду і «Вогру», а виробнича програма узгоджуватися між делегованою в Москву німецькою військово-технічною комісією і представниками штабу РСЧА. В одній із доповідних В. Копп повідомляв про список першого замовлення: 1000 літаків, 300 польових гармат, 300 важких гармат, 200 зенітних гармат, 200 кулеметів, 200 бронеавтомобілів, по 3 тис. штук снарядів для кожної гармати [5, 56].

Погіршення економічної ситуації змусило уряд РСФРР звернутися до керівників Великої Британії, Франції, США 28 жовтня 1921 р., з пропозицією скликати міжнародну конференцію для обговорення взаємних фінансових претензій, а також висловити згоду про визнання зобов’язань перед іншими державами і громадянами з проблем позик [19, 445-448 ]. 6 січня 1922 р. на сесії Верховної Ради Антанти в Каннах було прийнято рішення про скликання у березні 1922 р. в Генуї економічної та фінансової конференції європейських держав. Висунуті західними державами пропозиції створювали основу для переговорів про врегулювання їх відносин з Радянською Росією. Втім, уряд більшовиків, насамперед В. Ленін, фактично виступив за зрив Генуезької конференції, категорично відмовляючись від поступок за боргами перед іноземними громадянами, незважаючи, що західні країни готові були погодитися на їх відстрочку і визнання права Радянської Росії на німецькі репарації [20]. Напружені стосунки із західними державами періоду громадянської війни і досвід контактів з Німеччиною посилювали зацікавленість більшовицького керівництва в торгівлі з нею. Попри те, що в основу радянської політики відносно капіталістичних країн покладалося постійне розпалювання протиріч між ними, перевага була віддана Німеччині, саме тому, що і вона в цей час протистояла західним державам.

Зближення РСФРР з Веймарською республікою і його оформлення Рапалльським договором проходило в два етапи: 1) кілька місяців у Берліні йшло узгодження статей майбутньої угоди, яке в основному завершилося перед початком Генуезької конференції; 2) прийняття рішення відбулося впродовж доби [11, 18]. Зрештою, в Рапалло 16 квітня 1922 р. договір про нормалізацію відносин між Радянською Росією і Німеччиною було підписано. РСФРР відмовлялася від репарацій, а Німеччина – від дореволюційних позик і своєї власності, конфіскованої в Росії під час війни. Відновлювалися дипломатичні відносини. У торгівлі вводився принцип найбільшого сприяння [21, 223-224].

У фінансовому плані такі умови були вигідні Німеччині, оскільки сума російського боргу і конфіскованої німецької власності складала 1, 3 млрд. золотих рублів, а сума репарацій, на які б могла претендувати радянська сторона – 16 млрд. Крім того, оскільки Німеччина за Версальським договором несла відповідальність за розв’язання війни, вона не мала права вимагати від Росії повернення боргів і власності. Німецькі борги були анульовані ще царським урядом у 1914 р., а власність конфіскована, що визнавалося країнами Антанти [22, 117].

Чим же був вмотивований рапалльский вибір радянського уряду, і які чинники цьому сприяли? По- перше, прагненням прорвати єдиний фронт капіталістичних країн. Вірогідно значну роль зіграла і загальна орієнтація В. Леніна, його негативне ставлення до Англії, її союзників, ліберальної демократії, які радянський вождь постійно критикував. З боку західних держав більшовицька політика також активно не сприймалася. Важливим чинником було й ставлення В. Леніна до Німеччини. Очевидно, контакти більшовиків з німцями у 1917 р. мали певний вплив на його німецькофільські настрої. По-друге, за допомогою Німеччини більшовики сподівалися прорвати фронт капіталістичних держав. По-третє, саме Німеччину, а не країни Антанти, можна було залучити до військово-технічного співробітництва. Із сукупності цих чинників можна дійти висновку, що навряд чи можна було очікувати від радянського уряду іншого курсу, хоча документи свідчать, що й німці підписали договір тому, що іншого вибору в них не було. У Радянської Росії він був: вона могла укласти договір з Заходом. Однак перевага була віддана пакту з німцями.