Речення узагальненого змісту: структурно-семантичний і комунікативно-прагматичний аспекти

 Модусний зміст узагальнених речень пов’язаний також із самовираженням мовця як частини генералізованої спільноти суб’єктів, що мотивує його право керувати поведінкою адресата та знімає відповідальність на випадок невдач співрозмовника. Вживання речень узагальненого змісту репрезентує так звану “авторську обережність”, коли мовець не виражає своєї думки радикально та безпосередньо, наприклад: Всім відомо, що людина не живе двічі. Так, що поспішай, не прогав свого шансу (Ю. Збанацький). Міркуй: Всім відомо, що людина не живе двічі, а отже, і мені теж. А тому я маю право пропонувати тобі цю інформацію – давати таку пораду. Така позиція – один із чинників появи імплікатур, які забезпечують адекватне осмислення адресатом узагальненого змісту: Всі знають, що людина живе лише раз на цій землі. Я теж людина, тому мені дано лише одне життя. Я повинен брати від життя все, що воно мені дає. Так роблять усі, і я – не виняток. Ефект генералізації значно посилює комунікативний потенціал речень узагальненого змісту. 

Семантична структура речень узагальненого змісту мислиться як інваріант, релевантний для виділення ряду синтаксичних конструкцій, що сприймаються як варіанти. Зокрема, такими виступають: 1) різновиди простих односкладних речень, предикативна основа яких узгоджується з мінімальними схемами однокомпонентного блоку та їх регулярними реалізаціями; 2) прості двоскладні речення, предикативна основа яких узгоджується з мінімальними схемами двокомпонентного блоку та їх регулярними реалізаціями; 3) усі типи складних конструкцій. При цьому поліпредикативні структури демонструють різні способи вияву узагальненого змісту: а) узагальненню можуть підлягати як ситуації, позначені обома предикативними частинами, так і змістові відношення між ними, наприклад: Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ (М. Стельмах) ; За похибки провідників терпить загал, бо провідник повинен передбачити лихо (Б. Лепкий) ; Не можна жити на світі досконало, кожна людина мусить мати хворобу до чогось (В. Земляк) ; б) узагальнений зміст, пов’язаний лише з одною предикативною частиною, здатний викликати резонанс у всій синтаксичній структурі, наприклад: Іронія – це блискавка ума, яка освічує всі глибини змісту (Л. Костенко) ; Всім віриться, що більше зла не буде в світі (Л. Лежанська) ; В житті так уже ведеться – зникає з очей людина, і поступово розвіюється про неї пам’ять (Ю. Збанацький) ; в) відношення між представленими в предикативних частинах ситуаціями можуть виявлятися узагальнено, попри те що жодна з предикативних частин не позначена генералізаційною семантикою, наприклад: Якщо кохаєш – знайдеш без адрес (Л. Костенко) ; Часом оббрешуть – уже не відмиєшся (Л. Романчук). 

Загалом продукується висновок, що речення узагальненого змісту не мають визначальних особливостей структури та узгоджуються з різноманітними синтаксичними конструкціями. Натомість вагомим чинником для окреслення їх статусу є закономірності семантичної організації. Це дає підстави об’єднати так звані “узагальнені конструкції” в один змістовий тип. 

 У четвертому розділі “Комунікативно-прагматичні характеристики речень узагальненого змісту” представлено прагмалінгвістичний аналіз цих реченнєвих структур. На рівні мовлення речення узагальненого змісту оформлюють висловлення, що узгоджуються з мовленнєвими актами, які не мають самостійного прагмалінгвістичного статусу. Це виявляється в їхньому функціонуванні у структурі складного мовленнєвого акту та участі в оформленні непрямих висловлень. 

Зміст, який створюється при реалізації складного мовленнєвого акту з залученням узагальнених висловлень, ієрархієзований: у ньому виділяється необхідна (основна) інформація, представлена в базовому мовленнєвому акті, та достатня (додаткова) ланка змісту, виражена узагальненим висловленням, що забезпечує перлокутивний ефект. При цьому висловлення узагальненого змісту перебирає на себе ілокутивну силу базового мовленнєвого акту. 

У структурі складного акту висловлення узагальненого змісту корелюють з різноманітними базовими мовленнєвими актами. Відповідно простежуються: 1. Репрезентативи: 1) констатив: − Начиталася нездорових творів, і то є конечні наслідки. Вам було їй поводи наложити, і тепер ще не запізно. − Я се також завсігди говорю, − обізвався знов старий майор. – Дисципліна мусить доводитися до останніх консеквенцій, особливо ж у жінок (О. Кобилянська);

2) міркування: Не гинути має вона, молода і красна, одинока дитина його, але жити. Жити між добрими людьми ще дальше. Світ широкий, Бог годує всіх. І її вигодує також. – Залишив доньку і повернувся до табору (О. Кобилянська) ;