Регулювання договірних відносин підприємств у сфері торговельної діяльності

Договір вважається укладеним і юридично чинним з моменту його підписання партнерами (додаток 2).

 

 

В нашій країні за часів командно-адміністративного управління та господарювання поняття договору не досліджувалось економічними науками. Розробка теоретичних проблем договірних зобов’язань і прав в бухгалтерському обліку вітчизняними науковцями за окремими винятками не здійснювалась, тому існуючі практичні рекомендації є недосконалими. В світовій обліковій теорії і практиці також не має однозначної думки та розроблених методик щодо даної проблеми. З цієї причини: 1) допускається плутанина в тлумаченні поняття договору з його формою або зобов’язаннями та правами, що випливають з договорів; 2) процеси постачання і реалізації розглядаються як однорідні явища без врахування умов угод і договорів; 3) поняття договору за кордоном і у вітчизняному праві є різними, тому іноземні облікові методики не враховують даний факт та непридатні для умов господарювання в Україні; 4) існуюче розуміння та розкриття змісту правового аспекту бухгалтерського обліку не відповідає сучасним умовам господарювання та негативно впливає на ставлення бухгалтерів до таких фактів господарської діяльності, як договори.

Передумовою з’ясування питання місця і ролі договірних зобов’язань та прав в бухгалтерському обліку є наукове обґрунтування класифікації господарських договорів, правильне тлумачення правового аспекту бухгалтерського обліку і природи зобов’язань [4, 74].

Господарський договір є складним комплексним поняттям, оскільки він виступає формою господарського зобов’язання, його джерелом, або співпадає з останнім (у випадку з консенсуальними договорами). Таке розуміння договору визначає його місце і роль в бухгалтерському обліку. Господарський договір може виступати в бухгалтерському обліку документом, бути фактом господарської діяльності, що потребує обліку, а в таких випадках і первинним обліковим документом, або взагалі не включатись в систему бухгалтерського обліку.

В дисертаційному дослідженні доведено, що вид договору та його суттєві умови впливають на облік зовнішніх трансакцій підприємств. Тобто такий облік необхідно здійснювати з врахуванням суттєвих умов договорів, основною з яких є перехід права власності. Момент переходу права власності на товари і послуги безпосередньо впливає на виявлення фінансового результату. В зв’язку з тим, що з 30-40-х років бухгалтерський облік став розглядатись як економічна дисципліна, то і реалізація почала визначатись за економічними критеріями. З економічної ж точки зору, акт продажу вважали здійсненим з того часу, коли здійснено перетворення товару в гроші.

Сучасна практика виявлення доходу від реалізації базується на методі нарахування, але це не означає повне врахування юридичних критеріїв. Так, поставку продукції за договором необхідно вважати реалізацією, якщо відповідним нормативним актом, що регулює даний вид зобов’язань, або договором передбачено перехід права власності. Метод нарахування узгоджується з цивільним законодавством тільки у випадках укладання підприємствами реальних угод, якщо вони не містять додаткових умов щодо переходу права власності. Сплата авансу однією з сторін угоди не пов’язується цивільним законодавством з переходом права власності. Тому якщо в договорі не передбачено, що аванс надає право власності на відповідну частку товарів чи послуг, він не представляє собою дію, що призвела до збільшення доходу. В такому випадку метод нарахувань, що використовується у фінансовому і податковому обліку суперечить цивільному законодавству.

Таким чином, для задоволення потреб бухгалтерського обліку важливе практичне значення має класифікація договорів за критерієм моменту переходу права власності. Він визначає зміну структури і/або обсягів майнового та фінансового стану кожного підприємства.

Масове застосування договору як універсальної форми планування господарської діяльності та його використання як інструменту переміщення матеріальних і фінансових ресурсів свідчить про важливу роль юридичних фактів в господарських процесах підприємств. Вони обумовлюють і виступають формою відносин власності, розподілу, обміну і споживання, передбачають взаємні права і обов’язки суб’єктів цих відносин. В бухгалтерському обліку відносини власності потрібно розглядати через систему фактів господарського життя, що в динаміці представляють собою господарські процеси. Останні породжують господарську інформацію, під якою в даному випадку розуміють дані про юридичні та економічні відносини, що виникають на підприємстві і які обумовлюють зміст бухгалтерського обліку.

Все це означає, що в сучасних умовах нового змістовного наповнення набуває правовий аспект бухгалтерського обліку. Його потрібно сприймати не тільки через надання нормативності відомостям та процедурам бухгалтерського обліку, як це трактують окремі науковці, а власне через предмет обліку. Вважаємо, що правовий аспект обліку потрібно розкривати через дві складові – об’єкти обліку і його організаційно-правові засади. До першої належать правові складові фактів господарського життя або власне юридичні факти, що потребують обліку. До другої – нормативне забезпечення державного (громадського) регулювання і регламентації основних принципів та організаційних засад бухгалтерського обліку, надання нормативно закріпленої обов’язковості його звітності.

 

 

У різних сферах з метою організації людських взаємовідносин застосовується дуже багато видів і форм договорів. Насамперед треба знати, що у ринковій системі господарювання існує два види договорів: установчий і підприємницький.

Установчий договір – письмовий документ; що свідчить про волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо створення (заснування) нової організаційно-правової структури задля реалізації будь-якої конкретної підприємницької ідеї [5, 134].

Підприємницький договір відображає волевиявлення сторін стосовно не організації (створення, заснування), а безпосереднього здійснення підприємницької діяльності; він не передбачає (не вимагає) об’єднання