Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Рентні відносини

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 

об'єднань та суспільства в цілому, насамперед за допомогою використання земельних багатств.

В юридичному розумінні власність на земельні ресурси є результатом закріплення суспільних відносин власності у правових нормах. При цьому характер і зміст норм, що регулюють право власності на землю, визначаються економічними відносинами власності. За своєю сутністю право власності на землю є правом на привласнення її багатств. При цьому мається на увазі не відношення індивіда до конкретної земельної ділянки, а певні суспільні відносини, що складаються у процесі привласнення багатств землі.
За своїм юридичним змістом право власності на землю являє собою надання можливостей щодо володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами фізичним і юридичним особам з метою задоволення їх інтересів і територіальним громадам та державі в особі їх органів від імені й в інтересах місцевих і регіональних об'єднань та усього суспільства у межах, визначених законом. У такому розумінні право власності стосовно до майнових відносин випливає з ч. 1 ст. 2 Закону «Про власність», відповідно до якої право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Проте земля та інші об'єкти природного походження у строго економічному та правовому розумінні не є майном, у зв'язку з чим вони в законодавчому порядку виділені з системи майнових відносин. Адже на відміну від товарно-матеріальних цінностей землю ніхто не створював, а тому вона не має реальної ціни. Встановлювана нормативна ціна землі є нічим іншим, як капіталізованою рентою. Так, продаючи земельну ділянку, її власник продає право на ренту, а покупець набуває право на одержання доходів від використання цієї ділянки.
У зв'язку з цими та іншими особливостями земельної власності у правовій літературі склався широкий спектр думок про обґрунтованість її законодавчого закріплення у традиційно цивілістичному розумінні. Полярність таких думок дістає вияв, з одного боку, в твердженнях про необхідність закріплення права власності на землю у «виключній» формі, а з другого – у запереченні права земельної власності та визнанні землі й інших природних об'єктів суспільним надбанням. Уявляється, що найбільш прийнятним є віднесення земельних ресурсів та інших природних об'єктів до категорії народного надбання, оскільки вони є основним багатством народу, успадкованим від попередніх поколінь.
Відповідно до ч. 1 зазначеної статті закону земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, хоч суспільні земельні відносини не вичерпуються цим.
Більш визначеним у земельному законі є позначення земельної ділянки як об'єкта права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. У цьому визначенні має місце позначення землі на диференційованому рівні, тобто на рівні конкретної земельної ділянки.
Характерною ознакою трансформації земельних відносин на сучасному етапі є приватизація землі, розвиток багатоукладної економіки на основі поєднання переваг колективної форми організації праці і приватної власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на землі. Приватизація земель сільськогосподарського призначення здійснюється через визначення частки кожного члена колективу у спільній власності на землю, передану у колективну власність сільськогосподарських підприємств. Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким визначаються правовідносини щодо землі як об'єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами земельних відносин.
У земельному законодавстві земля як об'єкт правового регулювання розглядається у кількох значеннях. Так, згідно з ч. З ст. 2 ЗК об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). А об'єктами земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва є землі сільськогосподарського призначення всіх форм власності і господарювання: рілля, землі під багаторічними насадженнями, сіножатями і пасовищами. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Суб’єктами правовідносин щодо землі керують закони у межах чинного законодавства, 4 ст. 64-72.
Основою формування і розвитку земельних відносин є власність на землю. Відповідно до Законів України, прийнятих у 1991-1992 р. «Про власність», «Про форми власності на землю», Земельного кодексу України, у нашій державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 р., колективна власність на землю не передбачена. Крім державної і приватної, нею запроваджено комунальну форму власності. Таким чином, Конституцією України передбачено такі форми власності на землю: суспільна, яка включає державну і комунальну власність на землю, та приватна, яка поділяється на приватну власність громадян та приватну власність недержавних юридичних осіб.
Отже, земельне законодавство, що сформувалося до прийняття Конституції України, має бути приведене у відповідність з Основним Законом країни. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну та приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду. Водночас Земельним кодексом передбачені категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні у приватну власність. До них належать: землі загального користування населених пунктів, землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, землі лісового фонду – понад 5 га та водного – понад 3 га, землі
Фото Капча