Репрезентація політичної тематики на телебаченні: політичні ток-шоу

Специфіка жанру ток-шоу полягає у тому, що це – розмовне видовище. Головною метою жанру є активізація сприйняття змісту, включеного в передачу, за допомогою форми диспуту, гострих запитань, висловлювання різних точок зору. Багато дослідників вважають політичні ток-шоу медіарозвагою.

Медіарозвагою політичне ток-шоу роблять не тільки жанрові традиції, в основі яких зберігаються принципи ігор, але й мас-медіа – гравці на інформаційному полі України, що активно підтримують у масовій свідомості контексти конфліктних тем: протистояння регіонів (Схід-Захід) ; вступ України в НАТО; національно-патріотична єдність держави на тлі «недовіри» Росії; демократизація влади й т. д. У такому середовищі політичні шоу-проекти – дзеркало української революції й колективних цінностей суспільства, що підтверджується вибором формулювань для постановки питань перед аудиторією: « чи Потрібна Україні правда про голодомор?» («Воля Савика Шустера» // Интер: Телеканал. -2007. -24. XI. – 21: 30-00: 00), « чи Збереже Україна Крим?» («Воля Савика Шустера» // Интер: Телеканал. -2007. – 09. XI. – 2 ]: 30-00: 00), «3 роки жовтогарячої революції: коли трапиться українське чудо?» («Воля Савика Шустера» //Интер: Телеканал. – 2007. – 02. XI. – 21: 30-00: 00), «Бюджет якої країни витримає передвиборні обіцянки українських політиків?» (Воля слова // ICTV: Телеканал. – 2007. – 21. X. – 21: 30-00: 00), «Яка коаліція потрібна Україні?» (Воля слова // ICTV: Телеканал. – 2007. – 01. X. – 21: 30-00: 00).

Влада продовжує робити ставку на телебачення як на найпотужніший інструмент впливу на громадську думку. Саме за допомогою телевізора політтехнологи маніпулюють виборцем.

Підкоряючись законам екрана, політика підсилюється видовищністю, контроль свідомості глядача поослаблюється і звільнюється місце для інтервенції «чужої» позиції або для здійснення інформаційної атаки. Розглянемо даний контекст детальніше.

Завдяки інформаційному середовищу, що формує стереотипи-штампи, аудиторія політичних ток-шоу має певні стереотипи сприйняття учасників програм. Так, не побачивши осіб «улюблених» героїв в анонсі «шоу, глядачі можуть перемкнутися на інший канал, а це значить, що частина впливу ток-шоу буде загублена. Тому, наприклад, запрошення Володимира Жириновського однозначно залучить і постійних глядачів і навіть тих, хто взагалі не дивиться на Савика Шустера. Участь політиків-жінок, що сперечаються з політик-чоловіками, зробить величезну приємність родинам, у яких чоловік і жінка не реалізують можливості висловитися так, як хочеться. Бажання бачити в політику месію-спасителя, а в його обіцянках – надію на зцілення – наблизить до екрана інфантильних цінителів ілюзій.

Окрім того у політичних ток-шоу неодноразово здійснюється стік інформації, «яка повинна бути почута», і у відповідь на яку повинен піти контрудар.

Ефір політичного ток-шоу підходить і для проведення інформаційних кампаній конкретних персон, чим більше згадується ім'я, тим більшу реальність і вагу в очах електорату здобуває цей політик. Саме в процесі розігрування спектаклю він або вона одержують статусність. І глядачі, самі того не розуміючи, своїм присутністю «допомагають» цьому віртуальному перетворенню...

Сучасні дослідження змінюють наші уявлення про вплив політичної інформації на поведінку виборців. Вона була, як вважається, трохи перебільшеною (див. : Levendusky M. S. Rethinking the role of political information // Public Opinion Quarterly. – 2010. – Vol. 75. – №1). Можливо, це можна пояснити сьогоднішнім принциповим акцентом на емоційній інформації. Як підкреслює Дрю Уестен, політика має вплив тільки там, де вона впливає на емоції виборців (див. : Westen D. The political brain. The role of emotion in deciding the fate of the nation. – New York, 2007, р. 120]. І ток-шоу є саме генератором емоційної інформації, і позитивної, і негативної. Всі люди з екрана вже мають за собою той чи інший емоційний шлейф.

Є ще одне принципове зауваження до всіх цих програм. На екрані ми бачимо, умовно кажучи, 20 облич, які, до того ж, ще й мігрують між двома п’ятничними програмами. З одного боку, зрозуміло, що у партій не так багато бійців, які вміють говорити. З іншого, Сергій Грабовський назвав ці обличчя тотемами програм, бо без них і їхньої пристрасності не було б рейтингу і самих програм. Але в результаті складається враження політичної мильної опери. Це характерна риса цього жанру, коли ми наперед знаємо, хто кричатиме, що і проти чого/кого. Саме кричатиме, бо інший засіб комунікації часто стає несумісним із програмою.

Новий судовий абсурд – тепер політичні ток-шоу – докази в суді

Суддя Родіон Кірєєв залучив як доказ до матеріалів справи запис програми «Шустер. Live», присвяченої газовим угодам.

У «Свободі слова» (1CTV) лідируюча позиція учасника відзначається максимальною підтримкою в середовищі тест-групи, що миттєво відображає інфографіка. Визначають кращого й гіршого «гравця» за принципом приєднання аудиторії до позиції спікера: той, чиї висловлення максимально об'єднали або роз'єднали аудиторію, одержує оплески у фіналі програми. Гостроту й динаміку видовища (а також тиск на глядача) посилює екран, що відбиває симпатії антипатії учасників опитувань і результати емоційного відгуку присутніх у студії на слова виступаючого перед мікрофоном. Механізм залучення аудиторії в гру пов'язаний з ефектом психологічного зараження й ілюзією особистої (персональна кнопка влади) участі в політиці (змаганні). Глядачам здається, що вони виступають у ролі суддів, є колективним арбітром на олімпійських іграх або