Репрезентація політичної тематики на телебаченні: політичні ток-шоу

Доволі оригінально концепцію програми висловила Ольга Вакало, яку запорізький телеглядач знає як автора й ведучу цілої низки популярних у нашому місті програм. У першому > випуску програми від 8 січня 2009 р. вона звернулася до глядачів: «Ми спробуємо створити здорове політичне харчування. А раптом нам вдасться все-таки впливати на політичні смаки, хоча б, принаймні вдосконалювати їх для себе і для наших телеглядачів. Ми починаємо. Для чого? І для кого? Усю цю політичну кашу заварюємо саме для тих, кого від вітчизняної політики, делікатно кажучи, нудить, хто обпікся надмірним захопленням, наївся щирою цікавістю, наситився політичною активністю і запарився самому собі пояснювати, що ж відбувається, у нас на кожній політве-чері відбуватиметься приготування актуальної страви, рецепт якої будемо брати з політично нашорошеного повітря й перевтілювати в щось безпечно-їстівне, і навіть, смачне. Дива! Врешті, все залежить від соусу, під яким страву подаватимуть. Візьмемося вдосконалити політичні смаки, а розмовами про політику не псувати, – навпаки, стимулювати гарний апетит».

Серед специфічних ознак ток-шоу Г. Кузнецов виділяє наявність «залізного» сценарію і «підготовленість'' імпровізацій [6, с. 42]. «ПолітВечеря» чітко структурована. Про синтез жанрових елементів «ток» і «шоу» свідчить бажання авторів зруйнувати стереотип того, що «дві господині на одній кухні не помиряться». У ведучих існує чіткий розподіл обов'язків: Ольга відповідає за насиченість програми політичними новинами, а відтак, за інформаційно-змістову наповненість ефіру, а Лариса – за приготування кулінарних страв, що являє собою елемент видовища та гри.

Ток-шоу має постійну рубрикацію. Залежно від того, яку функцію виконує рубрика, у ній превалюють ті чи інші зображальні засоби. Оскільки хронометраж програми невеликий, це задає її ходу високий темпоритм. Відеосюжети, в яких рідні, друзі, знайомі, колеги по роботі характеризують гостя програми, акцентуючи увагу на його кулінарних уподобаннях, професійній діяльності, демонструються в рубриці «Званий гість». Прикметно, що запрошеними експертами є лише чоловіки, бо, як іронічно стверджують ведучі, саме вони є справжніми дегустаторами та поціновувачами смачної їжі й політичних перипетій. Цілком оригінальною видається рубрика «ПолітСловник» з метафоричним сюжетом про певний фрукт, овоч «чи інший інгредієнт майбутньої страви, в якому уособлюються певні риси актуального політичного явища. *»«

Висвітлення в оригінальній формі резонансних подій у політичному житті та приготування кулінарної страви відбувається в прямому ефірі.

Прямий ефір програми дає можливість ведучим виступати модераторами, що об'єднують глядачів і запрошеного експерта для дискусії, обміну враженнями, запитаннями, порадами щодо рецептури та назви страви, а заодно й про політичні події. Цей елемент «ток» надає видовищу динамізму (рубрики «ПолітСтрава тижня», «Допомога залу»).

Зазвичай ток-шоу поєднує суттєві ознаки дискусії, інтерв'ю, гри, які концентруються навколо особистості ведучого.

Ток-шоу – максимально персоніфікована екранна форма. А. Яковець наголошує, що «ток-шоу, шоу-ток – телевізійні жанри, що характеризуються, насамперед, такою рисою, як видовищність. Необхідними елементами шоу, як і будь-якої програми, є: ведучий-рефєрі (творча група, яка працює над програмою), учасник або учасники (опоненти), 'внутрішній глядач» (глядачі, що у студи, які теж можуть брати участь у дискусії») « [15, с 29]. Переважно всі ці своєрідно синтезовані риси притаманні програмі «ПолітВечеря».

Але навіть без зайвих зусиль можна помітити приголомшливу одноманітність – незмінні «герої» обговорюють незмінні теми з ефіру в ефір. Здається, що деякі персонажі не залишають студію протягом тижня, і коли в п'ятницю включається камера, то ті ж самі політики сидять у тих же самих кріслах.

Передачі, які колись були прогресивними ознаками демократії, сьогодні мають ознаки вистави, якою керують режисери з одного центру.

Савік Шустер розповів, що відбір гостей програми залежить від теми, яку планують обговорювати. А от регулярну появу в ефірі Володимира Олійника телеведучий пояснив наступник чином:

«Це питання не стільки до мене, скільки до Партії регіонів, яка його дуже часто делегує на найрізноманітніші теми. Кожен тиждень ми повідомляємо уряду, опозиції, які теми ми робимо, і вони делегують представників».

Та ж сама ситуація, за словами Шустера, і у випадку Богословської. «Нові обличчя – це не так просто. Я вам наведу таку аналогію – у футболі теж ті ж самі обличчя. А якщо нові таланти не народжуються, то що робити?», – каже ведучий.

Телевізійні політичні ток-шоу, подаючи новинний матеріал у м’якому вигляді, можуть виконувати такі основні функції:

– створювати порядок денний, тобто або вводити теми, або забирати їх із поля зору масової свідомості,

– вводити й утримувати потрібну версію події,

– готувати масову свідомість до нового порядку денного,

– вводити нових політичних лідерів,

– кристалізувати думку глядачів, коли відбувається збіг індивідуальної думки глядача з тою, що перемагає на екрані.

3) Маніпулятивний потенціал телевізійних політичних ток-шоу

Ведучі «свобод слова» маніпулюють соціологією, темами, порядком, гостями та часом. У влади не може не виникати бажання скористатись цими механізмами впливу на свідомість. Вважається, що саме через такі «м’які» новини проходить інформація до тих глядачів, які вже не дивляться звичайні новини.

На думку науковаця Почепцова незаангажованість ведучих виглядає так: найменш заангажований Андрій Куликов, найбільш – Євгеній Кисельов, поміж ними – Савік Шустер (або він робить свою справу більш майстерно).

Перше – маніпуляція соціологією. В студіях завжди має місце опитування аудиторії. Але будь-яка мала група не відображає населення України. Сама ж група в програмі теж перебуває під тиском почутих слів і побачених подій, що розгортаються наживо перед нею, тому теж висновки аудиторії починають пливти у напрямку, заданому авторами.

Друге – маніпуляція темами. Зрозуміло, що теми, які буде винесено, здобудуть у суспільстві ширший розголос. Більше того, система обговорення, на відміну від лекційного монологу, як показали психологічні експерименти Курта Левіна під час Другої світової війни в США, переводять на свій бік значно більше людей. Тоді експериментували, щоб навчити американців їсти субпродукти. А з цих експериментів вийшли цікаві теорії масової комунікації. За результатами експериментів Курта Левіна, після лекції змінювали свої уподобання 3%, після дискусії – 32% (див. працю: Rogers E. M. A history of communication study. – New York etc., 1994). Тобто перед нами досить ефективна (потенційно) система введення тем у масову свідомість, а також спроб знайти (чи нав’язати) те чи інше рішення проблеми.

Третя – маніпуляція порядком. Теми і людей можна розміщати в різні часові проміжки, коли програма має більше чи менше глядачів. Тему може бути підсилено підготовленим ілюстративним матеріалом чи питаннями. Будь-яку тему можна зупинити рекламною паузою, після якої пристрасті можуть уже трохи вщухнути. Сильний чи слабкий оратор теж впливає на сприйняття теми.

Четверта – маніпуляція гостями. Маючи одну лінію викладу, під неї можна добирати навіть міжнародних експертів, оскільки ми наперед знаємо, що саме вони кажуть. Як приклад можна навести гостей студії Савіка Шустера Бориса Немцова чи Володимира Жириновського. Хоча такі гості висловлюють протилежні думки, але один виклад думок Жириновським викликає заперечення, що б він не говорив, тому дві по-різному налаштовані особи в цьому випадку за ефектом свого виступу говоритимуть одним голосом.

П’ята – маніпуляція часом. Ті чи інші люди можуть здобувати право на голос. Ті чи інші люди можуть здобувати право на запитання. Ті чи інші люди можуть говорити довше, їх не будуть переривати. В результаті потрібна тема/людина здобуває більш комфортний для себе контекст, у якому можна розкритися.

Отже, у ток-шоу часто спостерігаємо неспроможність політичних опонентів вести аргументовану врівноважену дискусію, що виявляється в невмінні чітко давати відповіді на поставлені запитання, низькій політичній культурі учасників. Негативне значення політичних ток-шоу полягає у тому, що політика стає не реальною, а віртуальною. ЗМІ перестають виконувати одну зі своїх найважливіших функцій – контроль за владою.