Репрезентація родинних зв’язків у паремійному корпусі українців

Соціальна психологія етносу, його національний характер, спрямованість практичної діяльності досить яскраво представлені в царині пареміології, одиниці якої протягом останнього часу викликають неабияке зацікавлення науковців (М. Алефіренко, С. Величко, В. Жайворонок, В. Жуков, Є. Іванов, В. Калашник, М. Котова, Т. Манякіна, В. Мокієнко, Т. Ніколаєва, Н. Семененко, Г. Пермяков, Т. Радзієвська, З. Тарланов, Н. Шарманова та ін.) Посилену увагу до пареміологічних проблем пояснюють насамперед пошуками нових підходів до вивчення паремій як репрезентантів національного самоусвідомлення і самовираження, що дає змогу виявити специфічні риси менталітету тієї чи тієї нації, зумовлені особливостями світосприйняття, системою споконвічних моральних цінностей, абсолютних ідеалів.

Будучи невід’ємною частиною усної народної творчості, паремії, передовсім прислів’я і приказки, є не лише «архівом» народної мудрості, авторитетним джерелом для реконструкції національної мовної картини, але й своєрідними трансляторами світогляду того чи того етносу й водночас «соціальними коректорами», орієнтирами, здатними вплинути на свідомість людини, скорегувати її поведінку й діяльність, сприяти її моральному вдосконаленню, духовному збагаченню, особистісному розвиткові.

Український паремійний корпус «інвентаризує» морально-етичні цінності українського етносу, з-поміж яких споконвіків вирізнялася родина. І це цілком закономірно, бо саме родину вважають основою народу, фундаментом суспільства.

Одиниці, у яких закодована інформація про родинні зв’язки, демонструють те, що для українського етносу звичною є велика родина, як-от: У нашого Омелька невелика сімейка: сім пішло, сім поїхало, сім дома зосталося; Охочіше один батько вигодує десятеро дітей, ніж десятеро дітей одного батька (пор. : родина – група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом; сім’я).

У таких пареміях розгортається складна система стосунків чоловіка і дружини: Добра жінка чоловікові вінець, а зла – кінець; Чоловік, як ворона, а все ж жінці оборона; Батьки глядять дочку до вінця, а чоловік жінку до кінця; Як люба дружина, то люба й в ряднині; Як жениться – то мостом стелиться, а як ожениться – то кісткою в грудях стає; батьків і дітей: Буває, й від гарного отця родиться дурна вівця; Батька й матір годувати – борги віддавати; Батько пазуху дере, та дітям дає; Добрі діти – батькам вінець, а злі – кінець; Не ті батьки, що на світ привели, а ті, що в люди вивели; Отець по-батьківськи поб’є, по-батьківськи й помилує.

Паремії, виступаючи знаками й одночасно моделями різних типових ситуацій, маніфестують стосунки як між кровними, так і некровними родичами. У першому разі актуалізуються лексеми батько, мати, син, брат, дочка, сестра, дядько, тітка, дід, баба і т. ін., наприклад: Як не стане – то батько достане, як не буде – то мама добуде; Що мати навчить, то й батько не перевчить; В кого ненька, в того й голівка гладенька; Годуй сина для себе, а дочку – для людей; Син мій, а розум у нього свій; Сини принесуть, а дочки й кутки рознесуть; Син дивиться в хату, а дочка кричить: «Пусти, тату!»; Брат – не батько, сестра – не мати; Дядько – не батько, а тітка – не мати; Не навчив батько – не навчить і дядько; Годуй діда на печі, бо й сам будеш там; Ждала баба внукового книша, та вилізла й душа; у другому – вітчим, мачуха, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, наприклад: Батько – сонце, вітчим – місяць; Мати голівку миє – пригладжує, а мачуха миє – прискубує; Мати рідна б’є, так гладить, а мачуха і гладить, так б’є; Мати дітей пушить, а мачуха сушить; Цап – не скотина, зять – не людина, а невістка – чужа кістка; По дочці і зять милий, по невістці і син чужий; З сином сварися – за стіл берися, а з зятем сварися – за двері берися; Зять любить взять, а тесть любить честь; Бійся тестя багатого, як чорта рогатого; Так м’яко спати, неначе теща постелила! ; Хома не без ума: не б’є жінки, а тещу; Свекор і свекруха одного духа; Свекор – не рідний батько; Свекруха – уїдлива муха і т. ін. Проілюстровані зразки оформлені здебільшого у вигляді порад, настанов, рекомендацій, підказаних досвідом, мають цілком прозоре моралізаторське спрямування: вони навчають, виховують, формують стереотипи, транслюють ментальні принципи в оцінці дійсності й адаптують до умов соціуму.

Пареміологічні одиниці здебільшого спроектовані на найголовніших суб’єктів родини – батьків, або батька і матір. І це цілком закономірно, адже «у родинному культі, який скріплював сім’ю, батьки завжди бути її основою. Якщо батько з язичницьких часів, як говорить І. Огієнко, був першим жерцем, а родинне (домове) вогнище – першим жертовником, то мати – дбайливою охоронницею, берегинею цього вогнища, запорукою його невгасимості. Не випадково в народі застерігають: «Усе купиш – батька-матері не купиш» або ще: «Хто батька-матір зневажає, той добра не знає» (Жайворонок В. В., 2002, 52).

Аксіоматичним є твердження про те, що українська етнокультура, зокрема й паремійний корпус, ілюструє умотивовано шанобливе ставлення до батьків як сповідування однієї із Божих заповідей (пор. : Шануй батька й неньку – буде тобі скрізь гладенько).

Однак попри те, що батько виступає головою родини, його «присутність» в українських прислів’ях та приказках мінімізована, лексема батько трапляється зрідка