Репрезентація родинних зв’язків у паремійному корпусі українців

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

(Батько не той, що породив, а той, що спорядив; Не той батько, що породив, а той, що до розуму довів; Своя хата – своя стріха; свій батечко – своя втіха), подекуди в конструкціях, де перебуває в опозиції до лексеми мати (Що мати в голову вб’є, того й батько не виб’є) чи то до лексеми син, рідше – діти (дитина). Останні зазвичай побудовані на основі паралелізму: Яка вода (гребля), такий млин; який батько, такий син; Яка хата, такий тин; який батько, такий син; Який кущ, така й хворостина; який батько, така й дитина тощо; уживаються в ситуації, коли хочуть підкреслити, що діти, передусім син (сини), є продовжувачами не лише батьківських традицій, звичаїв, а й характеру, вдачі. Іноді актуалізації піддається не лексема батько, а батьки (батько й мати). У такому разі акцентовано на тому, що обоє батьків однаковою мірою несуть відповідальність за тих, кого вони виховують: Яке дерево, такі його квіти; які батьки, такі їхні діти; Які мама й татко, таке й дитятко (пор. : Які самі, такі й сини, де для означення поняття «чоловік і жінка стосовно своїх дітей (синів) « використовується займенникове слово). Чимало синонімічних паремій демонструють метафоричне переосмислення: Яке волокно, таке й полотно; Яке зіллячко, таке й сім’ячко; Яке коріння, таке й насіння і т. ін. Смисл таких одиниць являє собою продукт взаємодії узагальненого значення, дискурсивного змісту «прирощення» і прагматичної установки, що відповідає функціональному призначенню конкретного паремійного зразка.

Більш численними в українському паремійному корпусі є одиниці з компонентом мати – «жінка стосовно дитини, яку вона народила». Утім, таке витлумачення є досить спрощеним, оскільки акцентує лише на біологічному аспекті, залишаючи поза увагою контекст суспільних відносин, соціальні та моральні чинники: Без любові до матері немає і любові до людей; Дитина не плаче – мати не розуміє; Дитина плаче, а матері боляче; Любов матері і на відстані гріє; Любо й неньці, як дитина в честі; Одна мати родить, та не один розум дає; Не та мати, що родила, а та, що вигодувала (виховала) ; Тоді мама біду знає, коли малу дитину має; Як матір покинеш, то й сам загинеш тощо. До того ж лексема мати є полісемантичною (пор. : Сліпе щеня і те до матері лізе).

Колективний досвід засвідчує в народній пам’яті образ матері-годувальниці (Мати годує дітей, як земля людей; пор. : мати-земля – символ жіночого начала, материнства; осмислюється як прородителька і мати-годувальниця всього живого), спроможної на велику самовіддану любов і всепрощення: У дитини заболить пальчик, а в матері серце; Мати одною рукою б’є, а другою гладить; Материна молитва з дна моря рятує; Материн гнів, як весняний сніг: рясно випаде, та скоре розтане; Материнське благословення і у воді не тоне, і у вогні не горить; Материнським словом Бог править і т. ін. При цьому образ матері корелює з образом сонця, що, згідно з міфологічними уявленнями, є символом слави, величі, матері Всесвіту: На сонці тепло, а біля матері добро; Серце матері краще сонця гріє.

Окрім домінанти мати, в українських прислів’ях та приказках засвідчена ціла низка відповідних експресивних найменувань, що містять різні стилістичні характеристики, як-от: урочисте, поетичне, зменшене, пестливе і т. ін. : Доти ягнятка скачуть, доки матір бачать; У кого є матка, у того й головка гладка; У кого є ненька, у того й голівка гладенька.

У такому разі використовуються суфікси суб’єктивної оцінки, передусім зменшувально-емоційні, які, приєднуючись до твірної основи, надають новоутворенню відтінків пестливості: Нема у світі цвіту гарнішого над маківочки; нема ж і роду ріднішого над матіночки.

Примітним є те, що в паремійному корпусі українців представлені одиниці, у яких лексема мати супроводжується своєрідними вербальними маркерами на позначення, так би мовити, статусних характеристик, маніфестованих у вигляді атрибутивних поширювачів рідна – нерідна, наприклад: Біля рідної матки добре дитятку; Рідна матка – тепла хатка; Рідна мати високо замахується, а помалу б’є; Нема в світі правди – тільки рідна мати; Нема тих яток, що продають рідних маток; Як мати рідненька, то й сорочка біленька; Головонька наша бідна, бо в нас матінка нерідна. Нерідну матір віддавна називають мачухою: Добра мачуха, а все ж нерідна мати; Мачуха так чужих дітей жаліє, як зимою сонце гріє. Нерідко абсолютно різні за своїм складом і навіть за синтаксичною структурою усталені конструкції мають один і той же або подібний смисл.

Попри те, що народне мовомислення репрезентує концепт мати в різних семантичних площинах, найчастіше реалізується семантична сфера мати – найдорожча людина. Її не просто високо цінують, оберігають, нею дорожать, бо у світі немає ні місця, ні засобів, аби «придбати» цей «дорогоцінний скарб»: Матері ні купити, ні заслужити; Нема того краму, щоб купити (пошити) маму; На світі все знайдеш, крім батька-матері.

Мати відповідає не лише за благополуччя своєї родини, а й здатна співчувати, співпереживати, розділити з її членами біль, ганьбу, нещастя, інакше кажучи, будь-які неприємності: Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить; Матері своїх дітей жаль: хоч найменшого, хоч найбільшого; Матері свої погані діти – гарні. За її зневагу обов’язково рано чи пізно доведеться розплачуватися, адже Материні сльози даремно не падають.

Народні паремії репрезентують аналізований концепт у різних семантичних площинах, зокрема скорботна й водночас велична материнська постать стала уособленням матері-Батьківщини: Рідна сторона – мати, чужа – мачуха; Батьківщина – мати, умій за неї постояти. Такі ілюстрації переконливо засвідчує здатність лексеми мати вступати в різні асоціативні зв’язки, створювати асоціативні ряди: мати – Батьківщина; мати – рідна земля, а також мати – рідне слово, колискова пісня (Найдорожча пісня, з якою мати колисала). Образна взаємодія, асоціативна ускладненість сприяють тому, що звичайні слова набувають естетичної сили (Колоїз Ж. В., 2013, 558). А самі паремії, акумулюючи тисячолітній життєвий досвід народу, його світобачення, поведінкові приписи, норми, «відображають українську ментальність і духовність, маніфестують риси національного характеру, настрої народу, репрезентують увесь колорит лінгвокультурної інформації, що робить їх цінним лінгводидактичним матеріалом» (Колоїз Ж. В., 2014, 77). Щоправда, вербалізація родинних зв’язків не обмежується проаналізованими паремійними зразками.

Національна пареміологія є невичерпним джерелом для дослідження духовного потенціалу українського народу. У ній відтворено загальнолюдські й етнічні світоглядні канони, ідеали й ціннісні орієнтири. Декодування універсальних і національно-культурних смислів, маніфестованих пареміологічними одиницями, дасть змогу отримати більш повну суспільно важливу інформацію зокрема й про родинний простір українського етносу.

Література

Жайворонок, В. В. Проблема концептуальної картини світу та мовного її відображення / В. В. Жайворонок // Культура народов Причерноморья. – №32. – 2002. – С. 51-53 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //ukrling. narod. ru/right4. htm
Колоїз, Ж. В. Лінгвопоетична репрезентація концепту МАТИ // Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького національного університету: зб. наук. праць. – Вип. 9. – Кривий Ріг, 2013. – С. 546-564.
Колоїз, Ж. В. Українська пареміологія: [Текст] / Ж. В. Колоїз, Н. М. Малюга, Н. М. Шарманова. – Кривий Ріг: ДВНЗ «КНУ», 2014. – 349 с.