Рівненський період директорії УНР: здобутки та втрати

В свою чергу праві вирішили кардинально змінити власні плани і активізувати дії. У ніч з 24 на 25 квітня в Центральному комітеті УПСС вирішили здійснити державний переворот, усунувши Петлюру, як Головного Отамана і члена Директорії та Макаренка, як члена Директорії. На керівника Директорією УНР планувалося вибрати галичанина Є. Петрушевича. Соціалісти-самостійники крім того прагнули усунути наказного отамана Осецького і поставити «свою людину» на чолі української армії [9, с 381]. «Своєю людиною» виявився молодий і амбітний отаман В. Оскілко, який командував Північною групою військ УНР. Переважна частина дослідників вважає, що у вчинку Оскілка помітно відчувався «слід» політичних кіл Галичини [16, с 210; 21, с. 71]. Тодішній прем'єр Б. Мартос, натомість висловив припущення, що він потрапив під влив власного начальника штабу, дуже розумного, хитрого, досвідченого генерала Агапієва, російського патріота, мета якого полягала у відновленні Російської імперії, а не самостійної України [12, с 156]. Існують і думки, що єдиною метою отамана Оскілка стало задоволення власних амбіцій та пошуки матеріального зиску [23, с 60]. Щоправда сам В. Оскілко свої дії виправдовував тим, що «українська національна думка не доросла до поваги історичного моменту, відкинула реальний фактор – озброєну силу і піддавшись загальному впливу московської революційної демократії, котра не хотіла і мислити про одірвання національних організмів від бувшої Росії, – потягнулася з маленькими напівхуторянськими диференціяціями в хвості за московськими соціалістичними гаслами» [15, с 7]. Політичні рішення С Петлюри соціаліст-самостійник Оскілко вважав не інакше як «державною авантюрою».

Розпочалася активна підготовка правового політичного табору до реалізації запланованих рішень. Самостійники-соціалісти проводили агітацію за передачу Петрушевичу головування в Директорії. В Рівному, за сприяння Оскілка почала також виходити газета «Українська справа», що містила гостру критику на адресу нового соціалістичного уряду. Згідно розпорядження Петлюри газету закрили, але на другий день почала виходити інша під назвою «Українське Діло». Більша частина політичного керівництва УНР прагнула усунути Оскілка від командування однак Петлюра вперто відмовлявся, оскільки цінував його як чудового і талановитого воєнначальника [2, с 29]. Оскілко у відповідь почав відверто ігнорувати накази Головного Отамана про від'їзд на фронт. Це виявилося останньою краплею, що зрештою примусила Петлюру видати 28 квітня 1919 року наказ про усунення Оскілка з посади командуючого Північною групою й призначення на його місце генерала Желехівського [11, с 233].

Проте Оскілко ще зранку цього ж дня раптово зник із Рівного. Він скликав екстренне засідання Центрального комітету партії самостійників на якому остаточно вирішено розпочинати переворот. О 23-й годині 28 квітня 1919 року план первороту повністю узгоджено. Згідно плану, військова сотня мала напасти о 2-ій годині ночі на станцію Здолбунів і заарештувати Петлюру, політичний відділ мав заарештувати кабінет, а кінна сотня повинна була утримувати місто Рівне. Упродовж ночі змовникам вдалося заарештувати майже половину міністрів, що перебували у Рівному, а також новопризначеного командуючого Північною групою генерала Желехівського. Натомість Петлюру захопити не вдалося. Він встиг залізницею відступити у напрямку Дубна.

Оскілко одразу проголосив себе «Головнокомандуючим всіма озброєними силами Наддніпрянської України». Вже о 9-ій годині ранку 29 квітня «новий головнокомандуючий» підписав призначення Є. Архипенка комісаром з цивільних справ, як лідера союзної самостійникам Української народно-республіканської партії. Паралельно сформовано дипломатичну місію на чолі з Л. Цегельським, котра мала виїхати через фронт до Варшави для заключення перемир’я з Польщею. В 10-ій годині вийшов спеціальний випуск газети «Вільна Україна» з першими наказами та відозвами до української армії, губернських, повітових, волосних та земських народних управ, селянства тощо [15, с 55-57]. У відозвах Оскілко заявляв: «Від самого початку боротьби нашої з московськими більшовиками до Штабу армії вступили зрадники, які провадили свою каїнову працю, обезсилювали наш опір. Через хиби й зраду в штабі вищого командування ми крок за кроком втратили майже всю Україну, залишився самий кут Волині й той мусили б здати через їх зраду. Тим часом Головний отаман Петлюра покликав нове правительство з людей, які стояли за те, аби було скасовано цей фронт. Тому я усунув сьогодні головне командування і вступив в командування всіма озброєними силами Наддніпрянської України.