Рівненський період директорії УНР: здобутки та втрати

Однак цього ж дня стало зрозумілим, що заколотники переоцінили свої власні сили. Петлюра, навпаки, все ще користувався популярністю і авторитетом серед війська. За наказом Штабу армії для ліквідації «оскілківщини» корпус Січових стрільців виділив один бронепотяга польову варту [8, с 222-224]. На щастя, застосовувати військову силу проти своїх же не довелося. Для ліквідації виступу виявилося достатньо листівок із зверненням Петлюри до вояків Оскілка. їх розсипав кружляючий у небі літак. Ошукані Оскілком військові частини покинули його як тільки дізналися про справжні наміри отамана. Військові сотня, що направлялася до Здолбунова, з обуренням вернулися назад до Рівного. Більшість вояків рівненської залоги оголосили нейтралітет (на чолі цієї частини війська стояла старшинська організація – так званий Український військовий клуб), меншість активно виступила проти оскілківців [18, с 723]. Довідавшись про провал виступу, Оскілко разом з генералом Агапієвим і провідниками самостійників О. Мацюком, О. Макаренком та іншими втік до Польщі [11, с 236].

Уже о 2-ій годині ранку ЗО квітня 1919 року заарештовані члени уряду й військового командування виявились на свободі. Для заспокоєння суспільства та війська цього ж дня у місті відбулося народне віче та парад вояків рівненської залоги. Також з»явився наказ народному міністрові юстиції один із пунктів якого зазначав: «Негайно привести до життя ухвалений закон про утворення Державної слідчої комісії для розслідування подій 29 квітня 1919 року [3, с 59]. Проте нікого з активних учасників вищезгаданих подій в подальшому так і не було покарано.

Наслідки заколоту негативно позначилися на становищі Директорії, яке і без того залишалося вкрай важким. Своїми діями, фактично, Оскілко відкрив фронт більшовикам, оскільки стягнув до Рівного значні військові сили [19, с 523]. Чутки про державний переворот викликали на фронті справжнє замішання. В результаті, на другий день після ліквідації «оскілківщини» Петлюра на засіданні Ради міністрів заявив, що з огляду на критичне становище на фронті необхідно негайно розпочати евакуацію до Галичини. Для полегшення евакуації штат урядових апаратів скорочено до мінімума. Наприклад, в міністерстві внутрішніх справ з 172 залишено лише 56 осіб. 5 травня 1919 року уряд та державні служби Директорії УНР покинувши Рівне переїхали до Радивилова. Таким чином, пербування українських державних інституцій у Рівному не стало просто черговим місцем перепочинку відступаючої під натиском більшовиків Директорії. Згаданий період ознаменувався певними політичними здобутками української влади, а також ще суттєвішими втратами та розчаруваннями. У Рівному вдалося сформувати новий соціалістичний уряд з огляду на зростаючу популярність соціалістичних гасел серед українського населення. Кабінет Б. Мартоса намагався активно здійснювати практичні кроки для вирішення нагальних справ державного і політичного життя, а не обмежився лише проголошенням декларативних заяв. Як результат, уряд отримав схвальні відгуки від тогочасного політичного керівництва УНР. Однак найбільша загроза Директорії та новоствореному уряду крилася не в більшовицькій агресії, а в різкому загостренні міжпартійного протистояння. Праві українські політичні сили вступили в гостру конфронтацію з Головним отаманом С Петлюрою та партіями соціалістичного спрямування. Апогеєм міжпартійних чвар стала спроба державного перевороту, очолювана амбітним отаманом Оскілком. Виступ останнього по суті поставив крапку на пербуванні державних структур Директорії УНР у Рівному.

 

 

1.Боровський В. Національно-культурне відродження містечка Олександри//Літопис Волині. Науково-популярний збірник волинезнавства. – Ньйю-Йорк – Б. -Айрес – Вінніпег. – 1955. – Р II. – Ч. 2. – С. 73-80.

2.В-К. П. пор. УГА. Волинь під військовим зарядом Галичан 1919р. //Український скиталець. Ілюстрований двотижневик. Орган військової еміграції земель ЗУНР. – Відень, 1922. – Ч. 22. – С 23-29;

3.Дем'янчук Г. Уряд УНР у місті Рівному (за матеріалами преси) /Волинь незабутня. Тези IV регіональної науково-практичної конференції. 23-24 лютого 1993 р. – Рівне, 1993. – С. 57-59.

4.Дем'янчук Г. Рівне – осідок уряду УНР//Волинські дзвони. Краєзнавчий альманах. – Вип. 1. – Рівне: Ліста, 1995. -С. 4 -12.

5.Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918-1920: Документи і матеріали: У 2-х т., 3-х ч. /Інститут історії України НАН України /Відп. ред. В. Ф. Верстюк. – К. : Вид-eo ім. Олени Теліги, 2006.

6.Іванис В. Симон Петлюра – Президент України. – К. : Наук, думка, 1994. – 256 с.

7.Історія Волині з найдавніших часів до наших днів. – Львів. : Вища школа, 1988. – 240 с

8.Історія Січових стрільців: Воєнно-історичний нарис. – К. : Україна, 1992. -347 с.

9.Киричук М. Г. Волинь земля українська: Історичний посібник. – Луцьк: Надстир'я, 1995. – 392 с

10.Мазепа І. Творена держава (боротьба 1919 року) / Мазепа І., Феден-ко П. З історії української революції: (Відбиток із Збірника пам'яті С Петлюри). – Прага, 1930. – С. 2-62.

11.Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917- 1921: 1. Центральна Рада – Гетьманщина-Директорія. II. Кам»янецька доба. -Дніпропетровськ: Січ, 2001. – 415 с

12.Мартос Б. Отамання / Мартос Б. Визвольний здвиг України. – Нью-Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1989. – С. 154-157.

13.Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. -К. : Український письменник, 1994. – 413 с

14.Оксенюк P. H. Нариси історії Волині. Соціально-економічний розвиток, революційний та національно-визвольний рух трудящих (1861 – 1939). -Львів: Вид-во Львівськ. у-ту 1970. – 276 с

15.Оскілко Володимир. Між двома світами. Ч. 1. – Рівне: Наклад управи Української народної партії, 1924. – 72 с

16.Сергійчик В. І. Симон Петлюра. – К. : Україна, 2004. – 444 с

17.Слободич О. Велика Україна в огнях. Нарис історії української революції в 1917- 1920 рр. – Ч. IV. Часи Директорії УНР. – Яворів: Вид-во «Самоосвіта», 1931. -40 с

18.Солдатенко В. Ф. Українська революція: історичний нарис. – К. : Либідь, 1999. -976 с.

19.Поліщук Я. О. Рівне. Мандрівка крізь віки. Нариси історії міста. – Рівне, 1998. -196с. зіп.

20.Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2-х т. -Т. 2. Від середини XVII cm. До 1923 року. – К. : Либідь, 1992. – 606 с

21.Реєнт О. П. Українська революція і робітництво: Соціально-політичні та економічні зміни. 1917-1920 pp. – К. : Ін-т. Історії України НАН України, 1996. – 265 с

22.Українська РСР в період громадянської війни 1917 – 1920 pp. В 3-х т. -7. 2. (листопад 1918 р. – грудень 1919 р.) – К. : Вид-во політ, літератури України, 1968. – 423 с

23.Шандрук П. Сили доблесті. Мемуари/Передмова Р. Смаль-Стоцького; Пер. з англ. М. Б. Бурмістенко. – К. : Вища шк., 1999. – 240 с.