Різновиди договорів перевезення

Так, договір – це угода двох або кількох осіб (сторін) про встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин і є найпоширенішою формою виникнення зобов’язання.

Договір перевезення за об'єктами поділяється на такі види: 1) перевезення вантажу; 2) перевезення багажу; 3) перевезення пасажирів.

Загальні правила укладення та виконання договорів перевезення вантажів мають два напрямки:

1) правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення вантажу між перевізником – суб'єктом господарювання і споживачем його послуг, який не є суб'єктом господарювання;

2) правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення між суб'єктами господарювання.

Класифікуються договори за різними критеріями, що мають юридичне значення, на такі основні види: залежно від інтересів і мети, договори можуть бути: платними (кожна з сторін має вигоду з договору) ; безоплатними (тільки одна сторона має вигоду) ; казуальними (визначена мета) ; абстрактними (невизначена мета) ; договори можуть бути: планові (на основі державного замовлення і державних контрактів відповідно до планових завдань) ; регульовані (укладають вільно їх суб’єкти) ; за формою договори можуть бути: письмовими; усними; нотаріально посвідченими; конклюдентними (коли суб’єкт мовчить, і це визначається виявом його волі укласти договір передбачений законодавством).

Згідно ЦКУ за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату;

Чинне законодавство виділяє два різновиди договору перевезення вантажу: разовий та довгостроковий. За довгостроковим договором здійснюється не одна, а ціла серія перевезень вантажів;

Усі послуги, пов'язані з переміщенням вантажів, можна поділити на чотири групи:

договір перевезення вантажу, багажу, пасажирів, пошти;

договір чартеру (фрахтування) ;

договір найму (оренди) транспортних засобів;

договір транспортного експедирування;

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Такий договір має бути укладений у письмовій формі, його укладення має бути підтверджено складенням транспортної накладної (коносамента чи іншого документа, встановленого транспортними кодексами, або статутами) ;

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – за його провезення;

Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах – метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами;

За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами) ;

За договором буксирування власник одного судна зобов’язується за винагороду буксирувати інше судно чи інший плавучий об’єкт на певну відстань або протягом відповідного часу, або для виконання якогось маневру. Отже, договір буксирування взаємний та оплатний;

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Сторони договору можуть визначити вид транспорту і маршрут, за яким буде здійснено перевезення вантажу. Крім того, цим договором може бути покладено зобов'язання на експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку та одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Отже, договори перевезення – це різновиди цивільно-правових договорів про надання послуг. Проте, слід зауважити, що незважаючи на важливе значення договорів перевезення у цивільному обороті, їхній правовий статус ще недостатньо врегульований у чинному законодавстві України. Це спричиняє певні труднощі у його цивільно-правовому регулюванні.

 

 

Конституція України від 28. 09. 1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. № 30. – Ст. 141.

Закон України „Про транспорт” від 10 листопада 1994 р. зі змінами та доповненнями станом на 01. 01. 2014 р.

Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16. 01. 2003 р. – К. : Атіка, 2003.

Свистун Л. Правове регулювання договору перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні // Підприємництво, господарство і право № 11, 2004 – С. 27-29.

Дзера О. В. Цивільне право України: Підручник у 2 книгах. – К., Юрінком Інтер, 2004 р.

Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Лапітенко. – Х. : Одісей, 2003. – 856 с.

Закон України «Про міський електричний транспорт» від 29 червня 2004 р. № 1914-IV.

Стефанчук Р. О. Цивільне право України: Навчальний посібник / Р. О. Стефанчук. – Київ: Прецедент, 2005. – 420 с.

Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003р. №435-ІУ І І Відомості Верховної Ради України. – 2013. – №37. – Ст. 488.

Боднар Т. В. Цивільне право України. Особлива частина: Підручник / Т. В. Боднар, С. М. Бервено, І. А. Безклубий та ін. ; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. – 3-тє вид., пе- рероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 1176 с.

Свистун Л. Правове значення товарно-транспортної накладної на автомобільному транспорті // Підприємництво, господарство і право № 9, 2004 – с. 65-67.

Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 47.

Господарський кодекс України від 16. 01. 2003 р. // ВВР. – 2003. – № 18. – ст. 144.

Роз’яснення Вищого господарського суду України від 29 травня 2002 р.

Бірюков І. А., Заіка Ю. О., Співак В. М. Цивільне право України. – К. : Наукова думка, 2007. – 304 с. ; Голованів Н. М. Обязательственное право. – СПб., 2002. – С. 227.

Державний комітет з питань регулярної політики та підприємництва. Лист від 9. 02. 2002 р. „Щодо ліцензування надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом”.

Цивільне право України: У двох книгах / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К. : Юрінком інтер, 2002.

Постанова Кабінету Міністрів України від 3. 04. 02 №204 „Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту” – К., 2002 р.

Свистун Л. Видача вантажів за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом // Підприємництво, господарство і право № 9, 2004 – с. 19-21.

Шевченко Я. М. Цивільне право України: Академічний курс. – К., 2003 р.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К. : Концерн «Видавчий Дім «Ін Юре», 2004. – Ч. 2. – 896 с.

Цивільне право України. Академічний курс: Підруч. : У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Т. 2. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 408 с.

Цивільне право України. Загальна частина. / За ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. – К. : Вентурі, 1995.

Цивільне право Україні: Навч. посіб. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луць та ін. – Ч. 2. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 792 с.