Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Роль і місце державних фінансових органів у процесі економічного регулювання діяльності підприємств України

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
37
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Вступ
 
В умовах переходу українських підприємств до ринкової економіки, при якій активно розвивається приватне підприємництво, особливої уваги вимагають методи державного управління органів виконавчої влади державними підприємствами і оцінка ефективності дії держави на економіку підприємств. Це пов'язано з тим, що держава продовжує залишатися найвпливовішим економічним суб'єктом. На це є, принаймні, дві причини. По-перше, при галузевих міністерствах ще залишається значна кількість державних унітарних підприємств. По-друге, в ході приватизації все тих же державних підприємств в руках держави, виступаючої як основний власник, опинилися значні пакети акцій.
Функціонування державних підприємств в сучасній ринковій економіці України є однією з форм участі держави в економіці. Ці підприємства є не тільки виробниками суспільно-значущих товарів, потреба в яких ринок не в змозі задовольнити із-за нерентабельності їх виробництва, але і виступають як одне з джерел неподаткових доходів державного бюджету у вигляді доходів від використання державної власності.
Визначальна роль у забезпеченні суспільного розвитку належить державі, яка здійснює управлінський вплив через систему державного управління.
Однією з основних суспільних функцій держави є економічна, яка полягає у створенні організаційно-правових умов ефективної економічної діяльності суспільства. Відповідно, одним з видів державного управління є управління економікою. Державне управління економікою – цілеспрямований, організуючий, регулюючий та контролюючий вплив держави в особі її органів і посадових осіб на економічні процеси з метою розвитку економіки шляхом реалізації потреб суспільного розвитку. Його основою є своєчасне і правильне врахування об'єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості країни у світове економічне співтовариство.
Метою дослідження данної роботи є розробка методики оцінки ефективності державного управління діяльністю видавництв. Відповідно до поставленої за мету були поставлені і вирішені наступні завдання:
- розглянуті теоретичні аспекти державного управління з погляду різних наукових концепцій;
- виділені функції, що виконуються державою в сучасній ринковій економіці, і форми дії держави на економіку, у тому числі і на видавничий бізнес;
- оцінені методики оцінки ефективності діяльності державних підприємств, вживані на державному рівні в даний час;
- запропоновані методи усунення проблем сучасного книговидання;
- застосувати запропоновану методику на підприємствах.
Об'єктом курсової роботи є методологія і практика державного управління і регулювання діяльності видавництв.
Теоретичну і методологічну основу дослідження склали положення економічної теорії, праці вітчизняних і зарубіжних фахівців у області державного регулювання економіки, у тому числі і в галузі книговидання, публікації в періодичних виданнях економічної і галузевої тематики, законодавчі акти різних рівнів.
 
1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
 
Проблема участі держави в ринковій економіці розглядалася в працях багатьох економістів (До. Маркс, Дж. М. Кейнс, Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчел), представників різних напрямів економічної думки. Дотепер остаточна крапка в суперечці про вибір оптимальних меж участі держави в ринковому механізмі так і не поставлена. [2]
Проблемами державного управління на сучасному етапі займалися такі економісти як Бальцеровіч Л., Відлюдків В., Корнай Я., Кузнецова Е., Мізес Л., Савіцкий До., Стігліц Дж., Эллерман Д. У галузі книговидання цій проблемі присвячені роботи Борісової С. Г., Кублашвілі О. В., Мерзлікиной Е. М. Американські вчені, автори підручника “Економікс” К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю виділяють такі економічні функції держави:
забезпечення правової бази та суспільної атмосфери з метою сприяння ефективному функціонуванню ринкової системи:
захист конкуренції;
перерозподіл доходів й багатства;
корегування розподілу економічних ресурсів з метою зміни структури національного продукту;
стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості і інфляції, а також стимулювання економічного зростання. [4]
Деякі українські економісти ставлять наголос на таких функціях держави, як:
визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку;
реалізація соціальних цінностей;
регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції;
захист конкуренції;
перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних різниць у рівні доходів різних верств та груп населення, властивих ринковій системі;
фінансування “суспільних благ”;
регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку;
Теоретичну і методологічну основу дослідження склали положення економічної теорії, праці вітчизняних і зарубіжних фахівців у області державного регулювання економіки, законодавчі акти різних рівнів[6]. При проведенні досліджень використовували системний підхід, загальнонаукові методи аналізу і синтезу, методи виконання загальних функцій державного управління. Наукова новизна дослідження полягає в наступних результатах:
1. Систематизовані наукові погляди на проблему державної участі в економіці, що дозволило сформулювати сучасний підхід до питання оцінки ефективності державного управління.
2. Класифіковані форми державного регулювання і управління, вживані в даний час у видавничому бізнесі, на основі дослідження механізму державного управління і регулювання діяльності федеральних державних унітарних підприємств у видавничому бізнесі з урахуванням існуючих законодавчих норм. Це дозволило зробити висновки про недоліки державного регулювання видавничого бізнесу і намітити шляхи його вдосконалення.
3. Проаналізована методика оцінки ефективності діяльності державних підприємств, вживана в даний час, і відмічені її недоліки, на основі чого висунуто пропозицію про використання показника доданої вартості для оцінки ефективності державного управління діяльністю підприємства.
4. Запропонована методика оцінки та рекомендації щодо ефективності державного управління, що дозволить створити гнучкішу систему державного управління діяльністю державних підприємств.
 
2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА
 
ПАТ «Мотор Січ» – одне з провідних у світі підприємств з розробки, виробництва, ремонту та сервісного обслуговування авіаційних газотурбінних двигунів для літаків та вертольотів, а також промислових газотурбінних установок. Підприємство розташоване на південному сході України в місті Запоріжжя. Належить до Спілки виробників нафтогазового обладнання. За станом на 2012 р. ПАТ «Мотор Січ» виготовляє і супроводжує в експлуатації 55 типів і модифікацій двигунів для 61-го виду літаків і вертольотів. У 2011 ПАТ «Мотор Січ» придбало в Білорусі Оршанський авіаремонтний завод та уклало угоду з холдингом «Вертолеты России» згідно з яким протягом п'яти років запорізька компанія має поставляти до Росії до 270 двигунів щорічно.
Біографія підприємства почалася у 1907 році. До грудня 1915 на ньому вироблялися сільськогосподарські механізми та інструменти, виконувалися різні види механічної обробки, відливали чавун і мідь. У грудні 1915 акціонерне товариство «Дюфлон, Костянтинович і К°» («Дека») викупило завод і змінило профіль його виробничої діяльності.
У листопаді 1916 р. був зібраний перший шестициліндровий двигун рідинного охолодження «Дека» М-100. Відтоді на заводі освоєно виробництво і тривалий час випускалася широка гама поршневих двигунів: М-6, М-11, М-22, М-85, М-86, М-87, М-88, АШ-82ФН, АШ-62ІР, які не поступалися, а подеколи і перевершували кращі світові аналоги тих часів.
У 1953 р. на заводі розпочалося виготовлення реактивних двигунів РД-45, РД-500, що поклало початок ері газотурбінних двигунів. Представниками нового покоління стали турбогвинтові двигуни АІ-20 (1957 р.) і АІ-24 (1962 р.) конструкції А. Г. Івченко, різноманітні модифікації яких експлуатуються досі.
Статутний фонд підприємства ПАТ «Мотор-Січ» становить 280528650 гривень, сформований за рахунок його майна відповідно до діючого законодавства. Статутний фонд розділений на 2077990 простих іменних акцій номінальною вартістю 135 гривень кожна. Акції ПАТ «Мотор-Січ» – це випущені цим підприємством цінні папери необмеженого строку, що свідчать об внесення конкретного паю в статутний фонд ПАТ «Мотор-Січ».
Прибуток ПАТ «Мотор-Січ» створюється з надходжень від господарської діяльності після покриття всіх витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією. Порядок розподілу чистого прибутку (доходу) і покриття збитків визначається вищим органом ПАТ «Мотор-Січ» простою більшістю голосів, які беруть участь у зборах. ПАТ «Мотор-Січ» створює цільові фонди, зв'язані зі своєю діяльністю:
резервний фонд;
фонд нагромадження й технічного обслуговування;
фонд споживання;
фонд оплати дивідендів;
фонд викупу акцій;
Динамічно розвиваючись протягом 85 років, ПАТ «Мотор Січ» сьогодні – одне з найбільших у світі і єдине в Україні підприємство з виробництва, обслуговуванню й ремонту 55 типів і модифікацій авіадвигунів. Поставки продукції ПАТ «Мотор Січ» здійснюються в понад 100 країн світ, його річний обіг складає $220 млн.
Сьогодні «Мотор Січ» – одна з небагатьох структур, яка успішно працює на світовому ринку. Безперервне та ефективне функціонування ПАТ «Мотор Січ» забезпечується завдяки чітко спланованій організаційній структурі, керування якою здійснюють операційні директора. До організаційної структури підприємства входить біля 50 основних та допоміжних цехів та понад 50 відділів, що безпосередньо пов'язані з основним виробництвом, а також більш 15 відділів, що непов'язані з основним виробництвом. До структурних підрозділів, що непов'язані з основним виробництвом, відносяться медико-санітарна частина, дошкільні заклади, оздоровчі та спортивні комплекси, будинок культури та інші. У розпорядженні колективу – 4 кращі в місті дитячі садки, з них 1 – санаторного типу; дитячі оздоровчі і спортивні табори, медсанчастина, обладнана сучасним устаткуванням і укомплектована високопрофесійними медичними кадрами, спортивний комплекс «Мотор Січ», Будинок культури, система пансіонатів і оздоровчих комплексів на р. Дніпро, Чорному й Азовському морях. Будинок культури імені Т. Г. Шевченко П
АТ «Мотор Січ» – центр культури підприємства – одержує фінансову підтримку адміністрації, профспілкового комітету, має два зали для глядачів загальною чисельністю 620 посадкових місць і три репетиційних зали загальною площею 50 м2. Основні напрямки роботи – розвиток художньої самодіяльної творчості й організація змістовного дозвілля працівників підприємства й членів їх родин.
Перелік нормативно-правових актів які регулюють діяльність підприємства:
закони україни
Повітряний кодекс України: статті 7, 8, 32, 33, 34, 38, 48, 60, 63, 71-75, 90-92, 97-101.
Кримінальний кодекс України: статті 113, 147, 194, 258, 259, 276, 278 279, 280, 281, 296.
Кодекс України про адміністративні правопорушення: статті 111-113, 133 п. 5, 135, 137.
Укази президента україни № 1143/2000 від 18. 10. 2000 „Про стан авіаційного транспорту та авіаційної промисловості України”.
№ 8/2003-рп від 15. 01. 03. „Про перевірку діяльності авіаційних транспортних компаній України”.
№ 510/2006 від 09. 06. 06 „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України з питань безпеки авіації”. постанови кабінету міністрів україни
№ 819 від 28. 09. 93 „Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність і участь України у міжнародних авіаційних організаціях”.
 
Таблиця 1. Економічна характеристика підприємства
п/пНайменуванняОдин.
виміру2011 р2012 р2013 р2012/2013% 
1Чистий дохід від реалізації продкційТис. грн. 374035350018035792524115, 81
2Чисельнійсть працюючихЧол. 208322186025074114, 70
3ФОПТис. грн. 536781, 10724701, 00948177, 10130, 84
4Середня заробітна платаТис. грн. 25, 733, 1537, 82114, 07
5Собівартість реалізованої продукціїТис. грн. 213705426665602927924109, 80
6Адміністративні витратиТис. грн. 3086588372556474070127, 25
7Витрати на збутТис. грн. 2244449286630315110109, 94
8Інші операційні витратиТис. грн. 110499232535114182952128, 57
9Операційний прибутокТис. грн. 160817015883982086960131, 39
10Валовий прибутокТис. грн. 160817623352432864600122, 67
11Прибуток від діяльності до оподоткуванняТис. грн. 100903015333352056670134, 13
12Чистий прибутокТис. грн. 75464612480281344161107, 70
13Рентабельність продукції% 75, 2487, 5897, 84122, 67
14Рентабільність продажів% 51, 8331, 7636, 03113, 44
15Рентабільність власного капіталу% 11, 6012, 0611, 5695, 85
 
У 2013р чистий дохід від реалізації продукції склав – 5792524 тис. грн., що на 2052171 тис грн. (35, 42%) більше ніж у 2011 році, та на 790721 тис. грн. (13, 65%) ніж у 2012р. Інші операційні доходи 2012р. в порівнянні з 2011р. також зросли на 127, 74%, а в 2013р. ще зросли на 132, 49% порівняно з 2012р.. Негативно впливає на утворення прибутку адміністративні витрати, котрі стрімко зростають на протязі 2012р. та 2013р.. В 2012р ці витрати, в порівнянні з 2009 р, зросли на 34, 89%. Операційний прибуток збільшився на 498562 тис. грн. у 2013, в порівняно з 2011р. Протягом 2011-2013 рокiв на ВАТ «Мотор Сiч» мала мiсце тенденцiя неухильного зростання обсягiв виробництва та доходiв вiд реалiзацiї товарiв, робiт, послуг. Порiвняно з 2011 роком дохiд вiд реалiзацiї продукцiї у 2013роцi зрiс у 2, 8 рази. Витрати на реалiзовану продукцiю за останнi три роки збiльшились у 2, 4 рази. За вказаний перiод значно зросли цiни на матерiали, комплектуючи вироби (iндекс цiн виробникiв промислової продукцiї в Українi за 2000-2013 роки склав 1, 67), енергоносiї (цiни на електроенергiю порiвняно з 2010 роком зросли у 1, 9 рази, на промисловий газ – у 3, 1 рази), а також законодавчо встановлена мiнiмальна заробiтна плата. Проведена робота з полiпшення ефективностi використання ресурсiв, у тому числi з енергозбереження, структурна реорганiзацiя пiдприємства зменшили вплив вказаних факторiв на рiст собiвартостi продукцiї. Розширення ринкiв збуту продукцiї, реалiзацiя проектiв виробництва нових двигунiв Д-436-148 та АИ-450-МС для лiтака АН-148 призвели до збiльшення чистого прибутку пiдприємства у 2011 роцi порiвняно з 2009 роком. Темп росту обсягiв виробництва в порiвнянних цiнах до 2009 року – 114, 0%; Доход вiд реалiзацiї продукцiї, робiт та послуг – 5 млрд 1, 8 млн грн, що на 1 256, 1 млн грн бiльше, нiж в 2009 роцi; Питома вага авiатехнiки в реалiзованiй продукцiї – 93, 8%; Частка експорту в доходi вiд реалiзованої продукцiї – 91, 5%. Чисельність працюючих з 2009р. по 2011р. зросли на 4242 чол., а ФОП збільшився на 411396 тис. грн., що у відсотках склало 43, 39%, а це значить що обсяг виробництва збільшується на протязі цих років. В 2013 році працевлаштовано 443 молодих фахівця, у тому числі 232 молодих фахівця з вищою освітою, 99 випускників Запорізького авіаційного, електротехнічного, гідроенергетичного, торговельного й іншого коледжів й 112 випускників профтехучилищ. 395 фахівцям підприємства за результатами позачергової атестації інженерно-технічного персоналу підвищені кваліфікаційні категорії, у тому числі 116 молодим фахівцям, які відробили менш 3 років. 34 фахівця підприємства із числа новопризначених керівників підрозділів і керівників, що складаються в резерві, навчені на управлінських курсах, проведених Академією народного господарства при уряді Російської Федерації, по темі «Сучасні методи керування акціонерним товариством». Проводиться системна робота з молодими працівниками закличного віку. Під час проходження термінової служби з ними постійно підтримується зв'язок, здійснюється переписка, організовуються зустрічі, у підрозділах резервуються робочі місця для їхнього працевлаштування після демобілізації. Так, в 2013 році на підприємство працевлаштувалося 48 демобілізованих молодих працівників з 72 покликаних у ряди Збройних Сил України в 2012 році.
Дивлячись на зведений економічний паспорт можна побачити тенденцію збільшення усіх показників, а це в свою чергу свідчить про розвиток і розширення ПАТ «Мотор Січ», про збільшення прибутку.
 
3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
 
Державне регулювання економіки – цілеспрямований та активний вплив державних та наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісної економічної системи (а отже, на її розширене відтворення) шляхом використання економічних законів і вирішення економічних суперечностей за допомогою певної сукупності форм та методів.
Сутність державного регулювання економіки комплексно розкривають його основні функції, які є, з одного боку, логічним продовженням функцій держави, їх конкретизацією, а з іншого – зумовлені неспроможністю ринкового механізму саморегулювання та монополістичної планомірності забезпечити стабільний розвиток економічної системи. До таких функцій належать:
1) управління розвитком усіх підсистем цілісної економічної системи в процесі їх діалектичної взаємодії (за винятком провідної ланки господарського механізму – державного регулювання економіки). Ця функція здійснюється завдяки впровадженню і вдосконаленню всіх форм економічної політики та форм та методів державного регулювання економіки;
2) забезпечення планомірного розвитку економічної системи передусім на основі використання законів планомірного розвитку, одержавлення сучасної економіки у розвинутих країнах. Ця функція може бути реалізована шляхом запровадження довготривалих планів економічного розвитку у формі директивного планування державного сектору економіки, прогнозування та програмування економіки, використання важелів анти циклічного регулювання економіки, здійснення структурної політики тощо;
3) забезпечення цілісного еколого-економічного відтворення національної економічної системи через послаблення і поступове подолання економічної кризи, використання різноманітних правових, економічних та адміністративних важелів щодо охорони довкілля;
4) забезпечення відносно рівномірного розвитку регіонів країни внаслідок мобілізації і оптимального використання наявних в регіонах матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів шляхом здійснення раціональної економічної політики;
5) перерозподіл національного доходу з метою справедливого розподілу доходів між найбагатшими і найбіднішими верствами населення та їх соціального захисту. Функція реалізується шляхом проведення збалансованої соціальної політики;
6) подолання найбільших проявів монополізму та монополістичних тенденцій в економіці через проведення антимонопольної, в тому числі антитрестівської політики;
7) створення єдиної нормативної бази для здійснення різних форм економічної політики, передусім фінансово-кредитної, податкової, амортизаційної та ін.
У межах національної економічної системи економічне регулювання здійснюють держава і її ланки (центральний уряд, уряди штатів чи земель, регіонів, муніципалітетів) ; у межах окремих регіонів світового господарства – наднаціональні органи інтеграційних угруповань; у межах світового господарства – міжнародні організації (в тому числі фінансово-кредитні) – ООН, МВФ, наймогутніші країни (так звана «сімка» або «вісімка»). Найвагомішу роль у досягненні рівноваги сучасної економічної системи, її розширеному відтворенні відіграє держава, державне економічне регулювання. Держава і наддержавні органи здійснюють також правове і адміністративне регулювання народного господарства.
Оскільки до складу сучасних продуктивних сил належать людина, засоби праці, предмети праці, використовувані людьми сили природи, форми і методи організації виробництва, наука та інформація, то регулювання цієї системи означає регулювання процесу взаємодії всіх елементів і кожного з них зокрема, використання законів цієї підсистеми і подолання її суперечностей. Змістом продуктивних сил є взаємодія людини з природою в процесі праці, тому економічне регулювання цієї системи передбачає забезпечення рівноваги у взаємодії суспільства і природи, недопущення глобальної екологічної кризи (її загострення), формування спроможної забезпечити виживання цивілізації, еколого-економічної системи.
Уперше планомірність як особливість економічного регулювання виникає в межах окремих підприємств (на капіталістичній мануфактурі, фабриці), згодом поширюється на монополістичні акціонерні компанії (у тому числі олігополістичні), пізніше охоплює країни, наднаціональні економічні організації (наприклад, у межах ЄС) і стає невід'ємною ознакою державного регулювання. У середині 50-х років XX ст. тенденція до планомірності розвитку капіталістичної економіки переростає у закон планомірного розвитку. В інших регіонах планети економічному регулюванню не притаманний такий ступінь планомірності та пропорційності, у слаборозвинутих країнах воно здійснюється переважно через механізм ринкового саморегулювання в процесі функціонування натурального господарства і лише частково через державне регулювання макроекономічних процесів.
У процесі державного економічного регулювання формується економічна роль держави, яка полягає у виконанні нею економічних функцій і залежить від характеру дії економічних законів (насамперед основного економічного закову), від обраної країною основної соціально-економічної мети, типу відтворення, економічного потенціалу та інших факторів.
 
3.1 МЕТОДИ, ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
 
Основні принципи державного регулювання економіки:
принцип наукової обґрунтованості – врахування вимог об'єктивних економічних законів, а також реалій економічного, політичного, соціального життя суспільства;
принцип узгодження інтересів – державне регулювання економіки має бути механізмом узгодження інтересів різних суб'єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових (підприємців і працівників; споживачів і виробників тощо), індивідуальних інтересів;
принцип системності – враховуючи той факт, що функціонування національної економіки як великої складної системи передбачає існування різних рівнів та елементів, державне регулювання економіки, охоплюючи різні об'єкти, має виходити із системних засад у вирішенні економічних, політичних, соціальних, науково-технічних, зовнішньоекономічних, культурних, екологічних та інших проблем;
принцип цілеспрямованості – державне регулювання економіки має бути спрямовано на досягнення стратегічних конкретних цілей суспільства шляхом вирішення поточних задач та розв'язання поточних проблем, що виникають у функціонуванні й розвитку економічної системи суспільства;
принцип пріоритетності – виділення основних соціально-економічних проблем розвитку країни, на вирішення яких державі належить зосередити свої поточні зусилля (через обмеженість наявних державних ресурсів – фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних та інших) ;
принцип комплексності – необхідність використання державою усього арсеналу засобів та інструментів, що є в її розпорядженні (правових, економічних, адміністративних; прямих, непрямих; неформальних) ;
принцип альтернативності – врахування у прийнятті рішень можливостей різних варіантів розвитку економіки;
принцип адаптації – державне регулювання економіки має ґрунтуватися на безпосередній оцінці результатів оперативного аналізу й коригування впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни;
принцип мінімальної достатності – держава повинна виконувати тільки ті функції, реалізацію яких не може забезпечити ринок; причому функції державного управління мають певним чином розподілятися – на вищих його рівнях належить вирішувати ті проблеми, які не можуть бути розв'язані на нижчих;
принцип ефективності – управління економікою зобов'язані здійснювати спеціальні органи державної влади й управління з чітко визначеними правами, компетенцією та обов'язками шляхом використання певних важелів, адекватних цілям і ситуації, що склалися, із забезпеченням оптимального співвідношення між витратами на утримання державного управлінського апарату і результатами державного втручання в економіку.
Існують різноманітні точки зору різних вчених стосовно визначення економічних функцій держави в управлінні економікою. Однак, також слід зазначити, що принципових розходжень та різниць між ними немає.
Так, в економічній літературі виділяються такі основні економічні функції держави в управлінні економічною системою суспільства:
визначати головні цілі і пріоритети макроекономічного розвитку країни, виходячи із стану економіки і перспектив її розвитку (розробка стратегії соціально-економічного розвитку країни; визначення економічних ресурсів, що необхідні для її реалізації; визначення пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку країни) ;
розробляти та затверджувати правові аспекти функціонування економічної системи суспільства, які закріплюють права власності, регламентують діяльність підприємств і регулюють товарно-грошові відносини між суб'єктами ринку;
забезпечувати макроекономічну стабілізацію економіки, зокрема забезпечувати стале економічне зростання, стабільний рівень цін, досягнення повної зайнятості;
стимулювати економічне зростання та економічний розвиток країни;
здійснювати цілеспрямований вплив на економічну діяльність суб'єктів господарювання через систему таких економічних регуляторів, як державний бюджет, податки, кредит, гроші, ціни, заробітна плата тощо;
захищати конкуренцію та відповідно до цього розробляти, впроваджувати і здійснювати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства;
корегувати соціальні параметри суспільства через встановлення соціальних гарантій, мінімального рівня заробітної плати, різноманітних пільг при оподаткуванні доходів тощо;
враховувати та регулювати так звані “побічні ефекти” (“зовнішні ефекти”). “Побічний” (“зовнішній”) ефект – це переміщення деяких витрат або вигод, пов'язаних з виробництвом й споживанням певних товарів, до суб'єктів, які не є їх безпосередніми виробниками (продавцями) і споживачами (покупцями) ;
регулювати зовнішньоекономічні відносини країни через систему державних заходів;
вирішувати глобальні проблеми.
Суть їх в принципі зводиться до одного: в сучасній економічній системі суспільства є багато соціально-економічних проблем, непідвладних ринку, вирішення яких можливе лише при державному втручанні.
 
3.2 МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ
 
Розв'язання життєво важливих проблем розвитку суспільства, регіонів, галузей економіки, інституціональних одиниць та обґрунтування способів реалізації визначених стратегічних і тактичних цілей здійснюється за допомогою макроекономічних планів. Макроекономічне планування як складова механізму державного реголювання широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.
У загальному розумінні план – це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення. Процес розробки плану називається плануванням. Такі універсальні визначення можна застосувати до будь-якої свідомої діяльності.
Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об'єктом є національна економіка, а суб'єктом – держава. Крім того, слід ураховувати часові обмеження планів, що обумовлені, по-перше, ротацією державних органів відповідно до законодавства про вибори та, по-друге, календарним характером планування (плановий рік, як і бюджетний, розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня). Отже, макроекономічне плануван- ня – це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.
З погляду обов'язковості виконання суб'єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани.
 
Макроекономічні плани
Директивний планІндикативний план
Має силу юридичного закону, адресний та обов'язковий для виконання характер. За директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці. Рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб'єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.
 
Таблиця 2. (Види макроекономічних планів)
 
Актуальною проблемою сьогодення у сфері макроекономічного планування в Україні є законодавче визначення його ролі в системі державного управління. Правової регламентації також потребують вирішення питань про: функції, права та обов'язки державних органів у макроекономічному плануванні; порядок поєднання довго-, середньо- та короткострокових планів; стадії процесу планування; взаємодію планової та бюджетної діяльності і т. д.
Макроекономічне планування спирається на певні закономірності – принципи. Вони визначають логіку, завдання і характер складання, реалізації та контролю за виконанням планів. Основними принципами макроекономічного планування є: принцип єдності економіки й політики за пріоритету політики; принцип єдності централізму та самостійності суб'єктів ринку; принцип ефективності; принцип сполучення загальних і локальних інтересів за пріоритету інтересів більш високого рангу. Ці принципи мають такий зміст.
Принцип єдності економіки і політики за пріоритету політики зумовлений тісним взаємозв'язком. Суттю цього принципу є вимога, згідно з якою розробники макроекономічних планів мусять виходити з цілей державної політики. Це означає, що плани є інструментом її реалізації. Водночас для нормального економічного розвитку потрібні відповідні політичні умови, які в демократичному суспільстві створюються завдяки конструктивній діяльності державних органів.
Принцип єдності централізму та самостійності суб'єктів ринку засновано на тому, що планові рішення, з одного боку, повинні базуватися на інформації про наміри суб'єктів господарювання, а, з іншого – забезпечувати вплив на них у потрібному для суспільства напрямку. Співвідношення між централізмом і самостійністю має конкретно-історичний характер, тобто може змінюватися залежно від завдань і особливостей розвитку країни в певний період.
Принцип ефективності макроекономічних планів зумовлено тим, що держава як форма організації суспільства виправдовує себе тільки тоді, коли діяльність державних органів дає позитивні результати. Ефективність є формою результативності.
Принцип сполучення загальних і локальних інтересів за пріоритету інтересів більш високого рангу означає: по-перше, об'єктивну необхідність поєднання всієї сукупності суспільних інтересів у єдину систему; по-друге, побудову цілей макроекономічних планів на підставі пріоритетів суспільних інтересів; по-третє, створення адекватного організаційно-економічного механізму реалізації намічених цілей.
Розробка макроекономічних планів неможлива без використання системи показників. Останні й надають кількісно-якісної характеристики соціально-економічним явищам і процесам. У макроекономічному плануванні показник – це міра планового завдання, яка забезпечує його кількісну або якісну визначеність. Показники, що використовуються у макроекономічному плануванні, мають відповідати певним вимогам.
 
Вимоги до показників макроекономічного планування
Показники мають бути придатними для агрегування (укрупнення) та дезагрегування (розукрупнення). 
Показники мають бути чітко визначеними, вимірюваними, порівнянними з показниками державної статистики. 
Система показників повинна забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування національної економіки. 
Система показників повинна бути адаптивною (гнучкою), здатною відображати всі зміни стану об'єкта планування.
Директивні показники повинні бути адресними, тобто містити вказівки відносно конкретних виконавців планових завдань. 
Індикативні показники повинні інформувати суб'єктів ринку про наміри держави у відповідних сферах і орієнтувати їх на діяльність у напрямку пріоритетів державної політики.
Таблиця 3. (Макроекономічні показники планування)
 
Показники макроекономічних планів класифікуються за такими групами: натуральні та вартісні; кількісні та якісні; об'ємні та сітьові; абсолютні та відносні; обов'язкові, розрахункові та інформаційні.
Натуральні показники характеризують речовий аспект відтворення. Вони дають можливість установити пряму відповідність між обсягом виробництва в конкретно-речовій формі та обсягом потреб у продукції. Натуральні показники вимірюються у таких одиницях, як т, м2, м3, шт. і т. п. Для розширення сфери їхнього застосування використовуються умовно-натуральні показники. Їх розраховують через приведення різноманітних натуральних показників одного виду до єдиного вимірювача за допомогою переводних коефіцієнтів (т умовного палива, шт. умовних банок і т. д.). Сфера застосування натуральних показників обмежена, оскільки вони характеризують лише часткові зв'язки та пропорції в національній економіці.
Вартісні показники подаються в грошових одиницях (гривнях). За їхньою допомогою вимірюються сукупні результати відтворення, передовсім макроекономічні показники. Для планових розрахунків необхідно враховувати індекси цін та інфляції.
Кількісні показники характеризують прямі безпосередні результати діяльності. Вони можуть бути об'ємними, тобто відображати обсяги виробництва або споживання, та сітьовими, тобто характеризувати розвиток мережі об'єктів різних сфер (кількість підприємств різних форм власності та господарювання або галузей економіки).
Якісні показники характеризують споживну вартість (корисність) продукції, умови розвитку виробництва, ефективність, ступінь використання різних видів ресурсів і т. ін. До якісних показників належать норми та нормативи.
Абсолютні показники відображають кількісну характеристику процесів та явищ. Відносні показники (індекси, темпи зростання чи спаду, темпи приросту, питома вага) характеризують динаміку та структуру відповідних параметрів.
Обов'язкові показники є директивними, тобто такими, що потребують обов'язкового виконання; розрахункові призначено для обґрунтування основних параметрів плану; інформаційні за своєю суттю є індикативними.
Структура макроекономічного плану – це сукупність його розділів. Кожен розділ плану характеризує конкретні напрямки діяльності держави з реалізації економічної політики в плановому періоді.
За останні роки в Україні під час трансформації соціально-економічних відносин зазнавали змін сутність, зміст та структура макроекономічних планів. Державна програма економічного і соціального розвитку України 1999 року складається з таких розділів.
1. Загальні положення. У цьому розділі наводиться загальна характеристика програми (відомості про організаційні засади розробки програми, й умови та ризики здійснення програмних заходів).
2. Економічна ситуація, яка склалася на початок планового періоду. Цей розділ є аналітичним. Він охоплює великий спектр соціально-економічних проблем. Дається оцінка: загального стану економіки та її галузевої структури; динаміки виробництва товарів і послуг та інвестиційної діяльності; соціального розвитку та рівня життя населення; стану фінансово-бюджетної та банківської систем, товарного, валютного та фондового ринків; динаміки цін і рівня інфляції; ходу реформування відносин власності тощо.
3. Основні напрями, тенденції та прогноз економічного і соціального розвитку. За змістом цей розділ є цільовим. У ньому містяться перелік цілей та пріоритетів розвитку економіки та цільовий прогноз головних макроекономічних показників. Цільовим завданням 1999 р. було визнано подолання кризових явищ у фінансовій сфері, створення умов для стабілізації виробництва і на цьому ґрунті поліпшення соціальної ситуації.
Показники макроекономічного плану з метою надання їм адресного характеру групуються за відповідними розрізами. Вирізняють галузевий, відомчий, регіональний і програмний розрізи.
 
4. РОЛЬ І МІСЦЕ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСОВИХ ОРГАНІВ У ПРОЦЕСІ ЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ
 
Фінансова діяльністьпідприємств регулюється Конституцією України (ст. 42, 43, 67) та спеціальними законами. Наприклад, у ст. 43 Основного Закону зазначено, що кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку добровільно погоджується; у ст. 67 наголошується, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом, та щороку подавати в органи податкової служби за місцем проживання (реєстрації) декларації про свій матеріальний стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Фінанси населення регулюються також Законами України «Про оплату праці» (1995 p.), «Про податок з доходів фізичних осіб» (2003 p.), іншими законами, що визначають надходження доходів населення з позабюджетних фондів (пенсій, державних допоміг, стипендій тощо).
Фінансові відносини у сфері міжнародних фінансів визначені Конституцією України (ст. 9, 18, 116 п. 1), Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 p.), договорами між Україною та фінансовими міжнародними організаціями й інституціями. У ст. 9 Основного Закону зазначається, що чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дає Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України. Укладати міжнародні договори, що суперечать Конституції України, можна лише після внесення до неї відповідних змін. За ст. 18 регулюється зовнішньоекономічна діяльність України, визначаються її засади.
Правове регулювання фінансового ринку України ґрунтується на ст. 99 і 100 Конституції, спеціальних законодавчих актах: Законах України «Про банки і банківську діяльність» (2001 р.), «Про Національний банк України» (1999 р.), «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (1993 p.), «Про цінні папери і фондовий ринок» (2006 р.), «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (2001 p.), Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку України (2001 р.) та ін.
Фінансове право закріплює загальні принципи та форми фінансової діяльності, методи мобілізації та розподілення грошових коштів через централізовані й децентралізовані фонди. Фінансова діяльність держави ґрунтується на відповідних принципах: загально правових, галузевих, міжгалузевих і принципах окремих інститутів фінансового права.
Загальноправові принципи є визначальними для формування окремих галузей права. До них належать: законність, верховенство права, суверенітет держави, рівність усіх форм власності, право власності народу. Зокрема, сутність принципу законності стосовно фінансової діяльності полягає в тому, що процес утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів досить детально регламентується нормами фінансового права, дотримання яких забезпечує можливість застосування до правопорушника засобів державного примусу.
Галузеві принципи фінансової діяльності держави – основоположні правила і вимоги, що відображають її найістотніші особливості. Головний зміст цих принципів визначено у Конституції України та нормах права, що безпосередньо регламентують фінансову діяльність. Принципи фінансової діяльності держави гарантують безперервність і послідовність нормотворчого процесу (створення законів), забезпечують взаємозв'язок фінансового права та фінансової політики держави.
У сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних установ мобілізує, розподіляє й використовує фонди грошових коштів, фінансуючи народне господарство, соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення резервів тощо. Що стосується децентралізованих фондів грошових коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання підприємства та міністерства. Такі фонди є фінансами галузей народного господарства.
Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності стоїть два головних завдання: зібрати передбачені державним бюджетом кошти і розподілити їх відповідно до суспільних потреб. Із розподілом коштів пов'язане ще одне завдання – проконтролювати законність збирання, розподілу та використання державних коштів.
Різноманітність методів зумовлено суб'єктами, з якими у держави формуються відносини, а також конкретними умовами утворення й розподілу грошових коштів.
Першу групу методів фінансової діяльності становлять методи формування фінансових ресурсів, серед яких вирізняють обов'язкові та добровільні методи мобілізації фінансових ресурсів.
Друга група – методи розподілу грошових ресурсів. У процесі розподілу державних грошових коштів використовуються два головні методи: метод фінансування (безповоротний, безоплатний, цільовий, плановий відпуск грошових коштів з централізованого фонду, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів) і метод кредитування (виділення коштів на засадах цільового призначення, платності, поворотності через певний термін).
Залежно від суб'єкта, що одержує грошові ресурси, й умов отримання вирізняють дотації, субсидії та субвенції.
Дотація – допомога, надана підприємствам, установам та організаціям на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами. У фінансовій діяльності держави застосовуються різні види дотацій. Бюджетна дотація – це безоплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджетові нижчого, що не має цільового характеру та надається у разі перевищення видатків над доходами. У бюджетній діяльності використовується дотація вирівнювання, тобто міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.
Субвенція, згідно із п. 37 ст. 2 Бюджетного кодексу України, – міжбюджетний трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який ухвалив рішення про надання субвенції. В юридичній літературі є таке тлумачення поняття «субвенція»: бюджетна дотація, що має цільовий характер. Субвенція застосовується як метод бюджетного регулювання з метою збалансування бюджетів нижчого рівня і надається з чітко визначеним призначенням як часткова державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами унаслідок незалежних від них причин економічного розвитку.
Субсидія – грошова допомога, надана державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам та іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується, щоб збалансувати регіональні та місцеві бюджети, зміцнити їх дохідну базу, вона завжди передається безповоротно і безоплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим для фінансування конкретних заходів та установ, тобто має цільовий характер.
Третю групу методів фінансової діяльності становлять методи використання фінансових ресурсів. До цієї групи належать метод установлення цільового призначення державних фондів грошових коштів; метод визначення порядку використання коштів; метод установлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів; метод планування; метод фінансового контролю та ін.
За допомогою методу встановлення порядку розподілу прибутку державних суб'єктів господарювання держава визначає характер використання цих прибутків і відповідно надає державним коштам цільове призначення. Застосовуючи метод встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів, держава встановлює мінімальні та максимальні межі, а також розміри виділення та витрачання грошових коштів за певним напрямом. На всіх стадіях фінансової діяльності здійснюється фінансовий контроль. Призначення методу фінансового контролю дуже важливе, оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, їх мобілізація та витрачання регламентуються спеціальними правовими нормами.
Використання методів фінансової діяльності держави визначається змістом і характером суспільних відносин, що регулюються державою.
 
4.1 ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
 
Фінансова політика держави відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Фінансова політика має стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів господарювання. Державна фінансова політика, складова економічної політики, – це система заходів державної влади щодо мобілізації та використання фінансів для досягнення визначених цілей та завдань.
В Україні досі не прийнято законодавчого акта, яким було б окреслено дії, взаємозв'язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової, грошово-кредитної й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової, грошово-кредитної та валютної політики як окремо взятих підсистем, а не єдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які часто суперечать один одному, не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацією окремих підсистем фінансової політики здійснюють практично відособлені підрозділи та структури органів управління чинної фінансової системи.
Державна фінансова політика здійснюється за різними напрямками, поданими на схемі 5. До найважливіших з них, як правило, належить бюджетна, податкова, грошово-кредитна та фінансово-валютна політика.
 
Схема 5. Класифікація фінансової політики.
 
Основною мстою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності.
Зміст фінансової політики полягає в розробці основних напрямів використання фінансів, виходячи з необхідності вирішення економічних і соціальних завдань. За допомогою фінансової політики держава фінансує потреби розширеного відтворення, регулює масштаби і пропорції розвитку суспільного виробництва, вдосконалює його галузеву і територіальну структуру.
Головним завданням фінансової політики є пошук і запровадження оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення.
Завданнями фінансової політики також є:
розроблення науково-обґрунтованої концепції розвитку фінансів;
визначення основних шляхів використання фінансів на перспективу та на сучасному етапі;
здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.
Головними напрямками проведення фінансової політики є:
забезпечення сталого розвитку виробництва, стимулювання підприємницької та інноваційної діяльності й підвищення рівня зайнятості населення;
мобілізація і використання фінансових ресурсів, у тому числі для забезпечення соціальних гарантій.
За цілями, які має держава на певному етапі економічного розвитку, виділяють такі види фінансової політики. (сх. 6)
 
Схема 6. (Види фінансової політики)
 
У практиці державного регулювання економіки використовуються інструменти фінансової політики. Важливим елементом фінансової політики держави можна вважати бюджетне планування, результатом якого є розробка Державного бюджету України на рік. Державний бюджет є документом, що містить загальний обсяг фінансових ресурсів держави та напрямки їх використання. (Додаток 1)
 
4.2 СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
 
До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система, тобто сукупність податків, що стягуються в державі, методів їхнього розрахунку і стягнення, а також сукупність відповідних державних органів, які практично здійснюють цю специфічну діяльність. За побудови податкової системи важливо дотримуватись певних принципів оподаткування. Такими принципами є: стабільність; обов'язковість; соціальна справедливість за визначення й стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів; передбачення відповідних пільг для окремих платників податків.
Згідно із законом «Про систему оподаткування» в Україні запроваджено низку податків, зборів та обов'язкових платежів. При цьому відповідні податки й платежі зараховуються частково або повністю до бюджетів різних рівнів.
З-поміж податкових надходжень та обов'язкових платежів у бюджет основними є податок на додану вартість (у середньому 50% цих надходжень), податок на прибуток (приблизно третина) та акцизний збір (решта). Податок на додану вартість (ПДВ) – це та частина новоствореної вартості, що сплачується у державний бюджет на кожному етапі виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг). Платники податку на додану вартість – це національні та іноземні суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на території України. Об'єктами оподаткування є:
• для вітчизняних товарів – обороти з їхньої реалізації (окрім обсягу продажу за іноземну валюту) ;
• для імпортних товарів – різниця між цінами їхньої реалізації за національну валюту України та їхньою митною (закупівельною) вартістю, перерахованою за курсом Національного банку України;
• для товарів (робіт, послуг), що їх реалізують посередники, – різниця між цінами продажу й цінами, за якими посередники розраховуються з постачальниками (включаючи суму податку на додану вартість).
Від податку на додану вартість звільняються:
1) науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, що проводяться за рахунок державного бюджету;
2) експорт товарів і зв'язаних з цим транспортних послуг, транзит іноземних вантажів через територію України;
3) вугілля та електроенергія;
4) вартість робіт з будівництва об'єктів соціальної сфери і житла;
5) театрально-видовищні, культурно-освітні та спортивні заходи.
Суб'єкти господарювання, які є юридичними особами та одержують доходи від комерційної діяльності, сплачують податки на прибуток (дохід). За об'єкт оподаткування береться валовий прибуток підприємства, зменшений на суму рентних платежів, доходів від продажу цінних паперів та пайової участі в діяльності інших суб'єктів господарювання або валовий дохід, тобто сума доходів від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і майна, нематеріальних активів і доходів від позареалізаційних операцій. Ставки податку на прибуток (дохід) підприємств та організацій коливаються в межах 15-30%, масових концертно-видовищних та спортивних заходів, відеосалонів, закладів грального бізнесу – 40-70% величини об'єкта оподаткування.
Оподатковуваний прибуток (дохід) зменшується на ту його частину, що використовується на: проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних, екологічно чистих технологій і видів продукції (50% витрат) ; реконструкцію і модернізацію активної частини основних фондів, уведення нових потужностей (за умови повного використання власних амортизаційних відрахувань) та утримання об'єктів соціального призначення; створення через спеціально відкриті рахунки благодійних, екологічних і оздоровчих фондів (у розмірі не більше 2% оподатковуваного прибутку чи доходу). Окрім цього, від сплати податку звільняються: 1) підприємства чи нові виробництва, створені спеціально для виготовлення нової техніки з використанням запатентованого винаходу, придбаної ліцензії, – протягом п'яти років; 2) підприємства, які виробляють нову продукцію, котра не виготовлялась іншими підприємствами України, чи котра може бути замінником імпортних машин і обладнання: у перший рік виробництва – повністю, на другий рік – на 50% від ставки податку; 3) малі підприємства протягом першого року функціонування – на 50% від ставки податку.
 
5. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПОСИЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ ТА РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ'ЄКТІВ
 
Функції держави необхідно відрізняти і від окремих видів державної діяльності, які здійснюються або спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурними підрозділами певної кількості органів. Слід також розмежовувати функції держави від форм і методів їх здійснення. Основними формами здійснення функцій держави є правотворчість, в цілому правове регулювання і безпосередня організаторська робота щодо здійснення правових настанов методами переконання, заохочення і примусу. Змістом тієї або іншої функції держави виступає сам процес впливу держави через практичну діяльність її відповідних структур на певні, або на групу споріднених суспільних відносин. Кожна конкретна функція держави поєднує у собі зміст, форми та методи здійснення відповідної гілки єдиної державної влади (законодавча влада, виконавча влада, судова влада), застосування якої пов'язане з особливостями конкретного об'єкту державного впливу.  Це поєднання можна проілюструвати на прикладі здійснення функції охорони правопорядку законності, прав і свобод громадян. Для виконання завдань, що стоять перед цим напрямком державної діяльності, застосовуються всі її форми:  а) правотворча, правове регулювання шляхом видання відповідними державними органами нормативних актів, а також актів конкретних, які спрямовані на зміцнення та охорону правопорядку, законності, визначення змісту та забезпечення здійснення прав і свобод громадян;  б) безпосередньої організаторської роботи при проведенні конкретних заходів, що стосуються вказаних питань (розподіл кадрів, їх навчання, здійснення нагляду за неухильним виконанням положень нормативних актів, організація цієї роботи і тощо).  При здійсненні функції, що розглядаються, використовуються і вказані методи:  а) переконання – шляхом правового виховання населення, проведенням різних профілактичних заходів;  б) заохочення – шляхом пропаганди досвіду та надання різних пільг та нагород колективам і особам, які не допускають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з ними;  в) примус – шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення, законних заходів покарання, перевиховування та спонукання до діяльності, спрямованої на усунення шкоди, що заподіяна такою поведінкою іншим суб'єктом.  Таким чином, для глибокого і всебічного аналізу тієї або іншої функції держави слід розглядати зміст, форми і методи здійснення відповідного напрямку державної діяльності.
 
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
 
Процес державного регулювання економіки створюючи відповідні умови стає рушієм економічного розвитку. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об'єктивно притаманних державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, у забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого – у спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.
Державне регулювання ринкової економіки здійснюється через економічні функції держави. Ними виступають ті заходи, що здійснюються державою і впливають на деякі сторони та процеси економічної діяльності в межах певної країни. В сучасних умовах держава виконує багатоманітні функції, вичерпний перелік яких скласти дуже непросто.
Позитивним на даний час для України в ситуації кризи світового господарства є, як би парадоксально це не звучало, – нерозвиненість економіки і слабка інтеграція на світові товарний і фінансовий ринок. Крім того, на тлі погіршення кон'юнктури на світовому ринку і зниження ділової активності в розвинутих країнах, ситуація в державі, що розвивається, Україна, для інвесторів, буде більш привабливою. Ці обставини є дуже слабкою втіхою для згладжування негативних факторів, що впливають на економіку України, однак це показує неоднозначність кризоутворюючих факторів і як наслідок антикризового управління як одного з методів державного регулювання ринковою економікою.
Отже основними принципами створення системи державного регулювання економіки в Україні є такі:
розумної достатності – державі перепідпорядковуються тільки ті економічні функції, які ні за яких умов не можуть виконувати нижчестоящі ланки господарської системи (виробники та інші суб'єкти ринкових відносин) внаслідок обмеженої компетентності;
адекватності – система державних регуляторів економіки та системи їх застосування мають відбивати реально існуючий стан соціально-економічного розвитку;
поступовості – командно-адміністративні регулятори замінюються економічними у міру того, як для цього створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення, демонополізації, приватизації, стабілізації економіки, створення ринкової інфраструктури.
Підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто стаючи тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення. Досвід індустріальне розвинутих країн показує, що розвиток підприємництва – необхідна умова економічного зростання.
Державна підприємницька політика має включати такі складові:
• державне регулювання тих процесів, що відбуваються в підприємницькому середовищі та є формотворчими його факторами (політика роздержавлення та приватизації, антимонопольна політика; інститут банкрутства суб'єктів підприємництва тощо;
• державну систему підтримки підприємництва. Світовий досвід показує, що роздержавлення – це загальноекономічний процес, який може відбуватися в різноманітних формах: як у межах державної власності (демонополізація), так і поза її межами (денаціоналізація), через перетворення великих державних підприємств на акціонерні товариства, тобто корпора-тизацію (акціонування) та трансформацію державної власності в приватну зі зміною суб'єкта права власності (приватизація).
 
Список використаних джерел
 
Мельник А. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий досвід і проблеми України). – Тернопіль: Збруч, 1995.
Мельник А. Ф. Основні моделі місцевого самоврядування // Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / Кол. авт. ; За заг. ред. проф. О. Ю. Оболенського. -Хмельницький: Поділля, 1999.
Методичні рекомендації з проведення функціонального обстеження апаратів органів виконавчої влади всіх рівнів. – Луганськ, 2000.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій» // Офіційний вісник України. – 2000. – № 20.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про урядові комітети» // Офіційний вісник України. – 2000. – № 7
Райт Г. Державне управління. – К. : Основи, 1994.
. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи /Кол. авт. ; Наук. кер. В. В. Цветков – К. : Оріяни, 1998.
Балабанов І. В. Фінанси і держава, Мн. : Економіка, 2007р., 320 с.
Бєляєв О. О., Бебело А. С. Б 44 Політична економія: Навч. посібник. – К. : КНЕУ, 2001. – 328 с.
Колісник М. К., Ільчук П. Г., Віблий П. І. Фінансова санація і антикризове управління підприємством. – К. : Кондор, 2007. – 272 с.
Терещенко О. О. Управління фінансовою санацією підприємств: Підручник. – К. : КНЕУ, 2006. – 552 с.
. Антонюк Л. Л. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: монографія /
Л. Л. Антонюк, А. М. Поручник, В. С. Савчук. – К. : КНЕУ, 2003. – 394 с.
Михайловська О. В. Світова фінансова криза: роль транснаціональних корпорацій /
О. В. Михайлівська // Фінанси України. – 2009. – № 6. – С. 93-104.
Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К. : Знання-Прес, 2001.
Економічна теорія. Посібник для вищих навчальних закладів /За ред. С. М. Воробйова – К. – Х., Корвін, 2001.
Іващенко А. В. Роль і функції держави у формуванні ринкової економіки // Проблеми науки. №6. – 2008. – С. 41-46.
Золотарьов В. Ф. Державне регулювання економіки: навч. посіб. / В. Ф. Золотарьов. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – 292 с.
Державне регулювання економіки: навч. посіб. / С. М. Чистов, А. Е. Никифоров, Т. Ф. Куценко [та ін. ]. – 2-ге вид., доопрац. і доп. – К. : КНЕУ, 2005. – 440 с.
 
Додаток 1
 
Деталізована структура дохідної частини Державного бюджету України на 2013 р. 
Стаття доходівСума, млн грн%
123
Доходи134 183, 2100, 0
Податкові надходження98 065, 273, 1
Податки на доходи і податки на прибуток, податок на збільшення ринкової вартості40 789, 230, 4
Утому числі:
податок на прибуток підприємств23 464, 017, 5
податок з доходів фізичних осіб17325, 212, 9
Податки на власність833, 40, 6
Збори за спеціальне використання природних ресурсів3981, 03, 0
3 них:
плата за землю2 718, 22, 0
збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету422, 20, 3
Внутрішні податки на товари та послуги43 366, 232, 3
3 них:
податок на додану вартість33 803, 825, 2
акцизний збір з вироблених в Україні товарів7 346, 55, 5
акцизний збір із ввезених на територію України товарів598, 90, 4
Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції6 721, 95, 0
3 них:
ввізне мито6 006, 54, 5
Інші податки2 373, 51, 8
З них:
місцеві податки і збори598, 20, 4
Неподаткові надходження31 778, 023, 7
Доходи від власності та підприємницької діяльності10 868, 38, 1
Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу2 025, 01, 5
3 них:
державне мито426, 80, 3
митні збори877, 80, 7
Надходження від штрафів та фінансових санкцій454, 00, 3
Інші неподаткові надходження7 484, 85, 6
Власні надходження бюджетних установ10 945, 98, 2
Офіційні трансферти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій182, 50, 1
Фото Капча