Роль і місце державних фінансових органів у процесі економічного регулювання діяльності підприємств України

В Україні досі не прийнято законодавчого акта, яким було б окреслено дії, взаємозв'язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової, грошово-кредитної й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової, грошово-кредитної та валютної політики як окремо взятих підсистем, а не єдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які часто суперечать один одному, не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацією окремих підсистем фінансової політики здійснюють практично відособлені підрозділи та структури органів управління чинної фінансової системи.

Державна фінансова політика здійснюється за різними напрямками, поданими на схемі 5. До найважливіших з них, як правило, належить бюджетна, податкова, грошово-кредитна та фінансово-валютна політика.

 

Схема 5. Класифікація фінансової політики.

 

Основною мстою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності.

Зміст фінансової політики полягає в розробці основних напрямів використання фінансів, виходячи з необхідності вирішення економічних і соціальних завдань. За допомогою фінансової політики держава фінансує потреби розширеного відтворення, регулює масштаби і пропорції розвитку суспільного виробництва, вдосконалює його галузеву і територіальну структуру.

Головним завданням фінансової політики є пошук і запровадження оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення.

Завданнями фінансової політики також є:

розроблення науково-обґрунтованої концепції розвитку фінансів;

визначення основних шляхів використання фінансів на перспективу та на сучасному етапі;

здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Головними напрямками проведення фінансової політики є:

забезпечення сталого розвитку виробництва, стимулювання підприємницької та інноваційної діяльності й підвищення рівня зайнятості населення;

мобілізація і використання фінансових ресурсів, у тому числі для забезпечення соціальних гарантій.

За цілями, які має держава на певному етапі економічного розвитку, виділяють такі види фінансової політики. (сх. 6)

 

Схема 6. (Види фінансової політики)

 

У практиці державного регулювання економіки використовуються інструменти фінансової політики. Важливим елементом фінансової політики держави можна вважати бюджетне планування, результатом якого є розробка Державного бюджету України на рік. Державний бюджет є документом, що містить загальний обсяг фінансових ресурсів держави та напрямки їх використання. (Додаток 1)

 

 

До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система, тобто сукупність податків, що стягуються в державі, методів їхнього розрахунку і стягнення, а також сукупність відповідних державних органів, які практично здійснюють цю специфічну діяльність. За побудови податкової системи важливо дотримуватись певних принципів оподаткування. Такими принципами є: стабільність; обов'язковість; соціальна справедливість за визначення й стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів; передбачення відповідних пільг для окремих платників податків.

Згідно із законом «Про систему оподаткування» в Україні запроваджено низку податків, зборів та обов'язкових платежів. При цьому відповідні податки й платежі зараховуються частково або повністю до бюджетів різних рівнів.

З-поміж податкових надходжень та обов'язкових платежів у бюджет основними є податок на додану вартість (у середньому 50% цих надходжень), податок на прибуток (приблизно третина) та акцизний збір (решта). Податок на додану вартість (ПДВ) – це та частина новоствореної вартості, що сплачується у державний бюджет на кожному етапі виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг). Платники податку на додану вартість – це національні та іноземні суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на території України. Об'єктами оподаткування є:

• для вітчизняних товарів – обороти з їхньої реалізації (окрім обсягу продажу за іноземну валюту) ;

• для імпортних товарів – різниця між цінами їхньої реалізації за національну валюту України та їхньою митною (закупівельною) вартістю, перерахованою за курсом Національного банку України;

• для товарів (робіт, послуг), що їх реалізують посередники, – різниця між цінами продажу й цінами, за якими посередники розраховуються з постачальниками (включаючи суму податку на додану вартість).

Від податку на додану вартість звільняються:

1) науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, що проводяться за рахунок державного бюджету;

2) експорт товарів і зв'язаних з цим транспортних послуг, транзит іноземних вантажів через територію України;

3) вугілля та електроенергія;

4) вартість робіт з будівництва об'єктів соціальної сфери і житла;

5) театрально-видовищні, культурно-освітні та спортивні заходи.

Суб'єкти господарювання, які є юридичними особами та одержують доходи від комерційної діяльності, сплачують податки на прибуток (дохід). За об'єкт оподаткування береться валовий прибуток підприємства, зменшений на суму рентних платежів, доходів від продажу цінних паперів та пайової участі в діяльності інших суб'єктів господарювання або валовий дохід, тобто сума доходів від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і майна, нематеріальних активів і доходів від позареалізаційних операцій. Ставки податку на прибуток (дохід) підприємств та організацій коливаються в межах 15-30%, масових концертно-видовищних та спортивних заходів, відеосалонів,