Роль кальцію та алюмінію в функціонуванні лучних біогеоценозів українських Карпат (на прикладі Воловецької Верховини)

 

Таблиця 1

Вплив доз і форм меліорантів на урожай і якість природної сіножаті

 

Досліджено вплив на фізико-хімічні властивості буроземів, які розміщені під лучними травостоями Карпат, внесення кальційвмістних матеріалів.

Дослідження проводились на злаково-різнотравному травостані гірсько-лісового поясу в районі Воловецької Верховини. Дія кальційвмістних матеріалів вивчалася під природним травостаном без внесення мінеральних і органічних добрив. Меліоранти вносилися 1 раз в 3 роки. Дослід закладений в травні 1997 року, коли були внесені відповідні дози меліорантів згідно схеми досліду (табл. 1). Результати досліду свідчать про залежність продуктивності природної луки від доз внесення кальційвмістних матеріалів, і характеризуються прямою залежністю величини приросту урожаю від дози меленого вапняку чи гашеного вапна. У варіантах із гіпсом більш висока його доза зумовила зниження врожаю в рік внесення в порівнянні з нижчою дозою. Це, очевидно, зумовлено різким підкисленням середовища, що зв’язане з утворенням сірчаної кислоти, яка утворюється при гідролітичному розщепленні гіпсу. Це зумовило низьке рН сольової витяжки в цьому варіанті – 3, 8 (табл. 2).

 

Таблиця 2

Вплив доз і форм меліорантів на зміну фізико-хімічних властивостей грунту

 

Визначення зміни фізико-хімічних показників грунту, на глибині 3-10 см показало відсутність нейтралізуючого впливу меленого вапняку і гашеного вапна в дозі 1-2 т/га. Часткова нейтралізація грунту спостерігалась у варіантах з підвищеною до 3-4-х тонн на 1 га дозою гашеного вапна, а також при змішуванні вапняку з гіпсом.

Значне зростання продуктивності природної луки без істотних змін у фізико-хімічних характеристиках грунту ймовірно зумовлено тим, що внесення кальційвмістних сполук значно поліпшило живлення рослин кальцієм.

Ботанічний склад травостану після внесення кальційвмістних сполук дещо змінився лише на варіантах із застосуванням гідроокису кальцію і дуже високих (10, 12 т/га) доз СаСО3. Лише в таких варіантах з’явилися бобові компоненти у травостані і знизилася доля різнотрав’я і осокових.

Таким чином, поверхневе внесення кальційвмістних сполук на сильнокислих сильноненасичених основами грунтах слід розглядати як захід, який покращує кальцієве живлення рослин, що і зумовлює зростання урожаю. Часткова зміна фізико-хімічних показників верхнього шару грунту в бік нейтралізації реакції грунтового розчину на 0, 3-0, 4 рН, зростання суми ввібраних основ і ступеня насичення можливе лише при застосуванні підвищених (3-4 т/га) доз гашеного вапна.

П’ятий розділ – Видовий склад травостану природних лук залежно від абсолютної висоти місцевості та властивостей грунтів. Одним з найважливіших чинників, що визначають формування природних лучних біогеоценозів в Українських Карпатах, є вертикальна кліматична

поясність: клімат з висотою стає більш холодним і вологим. Хімічне вилуговування на певних висотах не встигає компенсуватися біологічним підтягуванням біофілів і в першу чергу кальцію. Тому грунт тут більш кислий і рослини, для оптимального росту і розвитку яких потрібна нормальна і слабокисла реакція замінюються видами більше пристосованими до кислого середовища.

Характеристика особливостей поясності рослинності в Карпатах наведена в працях М. А. Голубця (1967, 1983, 1988), Ю. М. Чорнобая та І. В. Царика (1981). Характерною ознакою лук субальпійського і гірсько-лісового поясів Східних Бескидів є наявність суцільних територій, зайнятих біловусниками, походження і поширення яких вивчало багато вчених. Більшість з них (Брадіс, 1954; Білик, 1954; Козій, 1955; Малиновський, 1980; Комендар, 1981) підтримує вторинне походження біловусників, яке зумовлене переважно інтенсивним випасом худоби. О. П. Крись (1996) вважає, що їхнє поширення пов’язане не з інтенсивним випасом, а лише частковим, при цьому цінні кормові види рослин випасаються тваринами, а біловус залишається і розростається, витісняючи інші види. Але існує багато царинок, що займають десятки гектарів і не використовуються через їх значне віддалення від населених пунктів, бездоріжжя, проте і там біловус прогресує. Прискорений ріст дернини біловусників П. Д. Ярошенко (1961) пов’язує з безгосподарським використанням кормових угідь. В. І. Комендар (1981) вважає, що біловусники – завершальна клімаксна стадія розвитку лук на місці вирубаних лісів.

 

Таблиця 3

Фізико-хімічні властивості грунтів в місцях поширення деяких видів рослин

 

Результатами маршрутно-експедиційних досліджень встановлено, що біловус стиснутий, домінант субальпійських та деградованих лук гірсько-лісового поясу, приурочений лише до сильнокислих грунтів з рНKCl 3, 3-4, 0, де формує практично моновидні угруповання (табл. 3).

Ступінь насичення основами грунтів таких лук не перевищує 15-25%, вони слабо забезпечені фосфором і калієм, а забезпеченість їх азотом коливається в широких межах.

На сильнокислих, але більш зволожених місцях домінує щучник дернистий. рНKCl тут коливається від 3, 3 до 3, 8, а ступінь насичення основами нижчий ніж під біловусниками (8, 8 – 15, 8%). У місцях поширення біловусу стиснутого, де рН