Роль поліклінічних установ в медичній профілактиці

Вбиті вакцини діляться на корпускулярні та молекулярні. Корпускулярні вакцини отримують із культур мікроорганізмів, вбитих нагріванням, формаліном чи іншими хімічними речовинами. Відомі вбиті вакцини проти кашлюку, висипного тифу, лептоспірозу, шигельозу тощо. На відміну від живих вакцин, вони створюють короткочасний імунітет (до 6-12 міс), тому їх треба вводити повторно через певні проміжки часу, щоб підтримати несприйнятливість організму. Вбиті вакцини вводять підшкірно, вони стійкіші при зберіганні.

Молекулярні (хімічні) вакцини містять специфічні антигени, видобуті з бактерій та їх токсинів хімічними способами (екстрагуванням, гідролізом, ферментацією). Для імунізації запропоновано молекулярні вакцини проти черевного тифу, туляремії та ін. Вдалось отримати синтетичні та генно-інженерні вакцини, зокрема, проти гепатиту В, малярії, холери, герпесу, менінгококової хвороби. Вони добре очищені, практично не містять баластних речовин.

Анатоксини отримують шляхом знешкодження мікробних екзотоксинів за допомогою формаліну та тривалого витримування при 39-40 °С. З профілактичною ціллю застосовуються правцевий, дифтерійний, ботулінічний і стафілококовий анатоксини. У відповідь на їх введення організм виробляє антитоксичний імунітет.

Розрізняють вакцини, які містять антигени одного збудника (наприклад, холерна вакцина), та асоційовані, або комбіновані, вакцини, які складаються з антигенів декількох різних збудників (наприклад АКДП – адсорбована вакцина проти кашлюку, дифтерії і правця). Щоб продовжити дію вакцини на імунну систему, її вводять з депонуючими речовинами (фосфат кальцію, гідроокис алюмінію), які сповільнюють всмоктування антигенів.

Вакцини та анатоксини створюють активний штучний імунітет. Для його вироблення організму потрібно декілька тижнів. Поряд з цими засобами, у профілактиці інфекційних хвороб застосовують специфічні імуноглобуліни (гамма-глобуліни) та сироватки. Вони вносять в організм готові антитіла, а отже, створюють пасивний штучний імунітет. Ці препарати готують із крові гіперімунних тварин (коней, волів) або людей, які перехворіли чи були спеціально імунізовані.

Пасивну імунізацію здійснюють з метою термінової (негайної) профілактики, коли вже сталось зараження або виникло захворювання. Профілактичний ефект триває недовго – від 2-х до 4-х тижнів.

Імунізацію людей проводять у плановому порядку, згідно з календарем щеплення, який затверджений Міністерством охорони здоров’я, або за епідемічними показаннями при загрозі спалаху інфекційної хвороби і в разі виїзду в країну, де ця хвороба розповсюджена і велика вірогідність зараження. Планові щеплення роблять у дитячому віці проти туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, дифтерії, правця, кору, паротиту, червонички і гепатиту В. Більшість з них для створення постійного імунітету потребує ревакцинації в різному віці.

Усіх осіб, яких збираються імунізувати, ретельно обстежують з метою виявлення можливих протипоказань. Щеплення не роблять у таких випадках:

при злоякісних новоутвореннях, застосуванні імунодепресантів, променевої терапії, захворюваннях сполучної тканини, ураженнях центральної нервової системи, епілепсії з частими нападами;

при наявності гострих гарячкових захворювань, туберкульозу, вад серця, тяжких захворювань нирок, печінки та інших органів;

хворим з різними алергічними хворобами і станами (бронхіальна астма, харчова алергія тощо) ;

у другій половині вагітності та першому періоді годування грудьми.

Згідно з рекомендацією ВООЗ, ВІЛ-інфікованим не можна вводити живі вакцини. Для проведення щеплень при поліклініках створені спеціальні кабінети, які оснащені необхідними засобами (препарати для щеплень, холодильник, медична кушетка, шприци та голки одноразового використання, аптечка на випадок алергічної реакції тощо). Саме Щеплення робить медична сестра під наглядом лікаря.

 

 

Надзвичайно важливим розділом амбулаторноїдопомоги була і лишається профілактика захворювань. Активно-наступальна профілактика передбачає запобігання патологічним станам завдяки вивченню і активації адаптаційних механізмів регулювання життєдіяльності організмі, підвищення його стійкості до негативних впливів. Вона повинна прийти на зміну існуючій пасивно-оборонній профілактиці, заснованій, головним чином, на ранньому виявленні хвороб.

Розглянемо профілактичну роботу поліклініки паралельно з трьома основними напрямками її діяльності:

Профілактична робота: диспансеризація, санітарно-освітня робота, організація санітарного активу, вивчення умов праці і побуту, розробка заходів зі зниження захворюваності, інвалідності й смертності серед населення.

Лікувальна робота: надання медичної допомоги від першої кваліфікованої до вузькоспеціалізованої, раннє виявлення захворювань та попередження їх можливих ускладнень, обслуговування робітників промислових підприємств, госпіталізація у стаціонар, експертиза тимчасової непрацездатності, направлення хворих на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), медична реабілітація і динамічне спостереження за хворими.

Протиепідемічна робота: профілактичні щеплення, виявлення інфекційних хворих, спостереження за контактними особами.

Як бачимо, профілактика розглядається першим пунктому роботі поліклініки і окремим напрямком її діяльності.

Серед перерахованих підпунктів диспансеризація, безумовно, є основним із розділів профілактичної діяльності будь-якого лікаря поліклініки, насамперед дільничного терапевта.

Санітарно-освітню роботу проводять у вигляді лекцій, виступів по радіо і телебаченню працівників поліклінічної ланки щодо надання медичної допомоги, публікацій їхніх статей у газетах і журналах, а також під час індивідуальних бесід лікаря з пацієнтами. Суттєве значення має наглядна агітація – стенди, плакати, розміщені в коридорах поліклінік і кабінетах лікарів, на теми запобігання розвитку інфекційних та неінфекційних захворювань. Санітарна освіта є важливою складовою профілактичного напрямку роботи поліклініки, спрямованого на гігієнічне навчання та виховання населення з метою залучення його до активної участі в охороні здоров’я.

На сучасному етапі фактично втратив своє значення у зв’язку зі зміною способу життя в нашому суспільстві підпункт, що формулюється як організація санітарного активу кожної терапевтичної дільниці та району обслуговуванняполіклініки в цілому. За умов активної профілактики та широкої пропаганди здорового способу життя особливо мають цінуватися представники суспільства, які сприяють на різних рівнях охороні здоров’я.

Більшість питань, що стосуються вивчення умов праці й побуту, безумовно, перебувають у компетенції фахівця з гігієни та профпатолога. Поліклініка теж робить свій вагомий внесок у збереження здоров’я населення. Зокрема, лікар будь-якої спеціальності щодня вирішує питання експертизи працездатності.

А з метою її оцінки, як уже зазначалося, лікар повинен враховувати два чинники: медичний і соціальний. Медичний чинник – це точно встановлений діагноз із зазначенням стадії хвороби, характеру перебігу і функціональних порушень. Беруть до уваги також ускладнення основного захворювання і всі супутні патологічні стани, які істотно впливають на прогноз. Соціальний чинник – це характер професії хворого і умови його праці.

Таким чином, лікар має собі уявляти характер роботи пацієнта і після комплексноїоцінки медичного й соціального чинників може вирішити питання про видачу лікарняного листка й приблизний термін непрацездатності. Соціальний чинник має провідне значення при виписуванні на роботу, оскільки в цьому разі слід зважати на конкретні умови праці пацієнта. Направлення на МСЕК для встановлення групи інвалідності ґрунтуєтьсяна можливості хворого виконуватироботу по своїй професії.

 

 

Профілактика в медицині – це сукупність заходів по зміцненню здоров’я, запобіганню і усуненню причин захворювань людини. Розрізняють індивідуальну і суспільну профілактику, а також первинну і вторинну. Індівідуальна профілактика передбачає дотримання правил особистої гігієни в побуті і на виробництві, суспільна – включає систему заходів щодо охорони здоров’я колективів.

Первинна профілактика має на меті збереження здоров’я людей, убезпечення від впливу шкідливих чинників природного і соціального середовища, які можуть викликати патологічні процеси в організмі. Соціальні, гігієнічні та медичні заходи у цьому разі спрямовані на запобігання захворюванням шляхом ліквідації причин і умов їхнього виникнення, на підвищення стійкості організму до несприятливих чинників.

Вторинну профілактику розглядають як сукупність заходів з припинення або послаблення патологічних процесів, які вже виникли в організмі. Головне в цьому випадку – запобігти розвитку ускладнень, важким та прогностично несприятливим формам захворювання

Повнота проведення та ефективність заходів профілактики значною мірою залежить від сумлінного ставлення громадян до збереження свого здоров’я та здоров’я оточення, від активної участі населення в здійсненні профілактичних заходів, від того, наскільки повно громадянин використовує надані йому суспільством можливості для збереження і зміцнення здоров’я.

Впровадження і практичне виконання профілактичних заходів на державному рівні потребує законодавчихактів, постійних значних матеріальних витрат, а також зусиль усіх ланок державного апарату. Це пріоритетне завдання не тільки медичних закладів, а й промислових підприємств і сільсько-господарських комплексів.

 

 

Гжегоцький МР Концептуальна модель профiлактичної медицини з позицiй фiзiологiї людини // Науковий журнал Президiї АМН України. – Т. 9, № 3. – С. 312-324.

Концептуальні підходи до формування сучасної профілактичної стратегії в охороні здоров’я: від профілактики медичної до профілактики соціальної / В. Ф. Москаленко. – К. : Авіцена, 2009. – 238 с.

Культура здоров’я: зб. наук. пр. : V міжнар. наук. -метод. конф., 7 – 9 черв. 2006 р., Херсон / Ред. : С. В. Шмалей; Херсон. держ. ун-т. Ін-т природознавства. – Херсон: ПП Вишемирський В. С., 2006. – 274 с.

Медична профілактика: історичний розвиток, теоретична основа, види, сучасний термінологічний апарат як підгрунтя профілактичного напряму сімейної медицини / В. І. Чебан, Ж. А. Ревенко, Г. Д. Коваль // Буков. мед. вісн. – 2005. – 9, N 3. – С. 166-169.

Профілактична медицина дітей та підлітків: Навч. посіб. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації / М. П. Гребняк. – Донецьк: Норд-Прес, 2004. – 258 с.

Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології: Підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. ІІІ – ІV рівнів акредитації, лікарів-інтернів і курсантів / І. І. Даценко, Р. Д. Габович. – 2-е вид., переробл. та доповн: Здоров’я, 2004. – 790 с.

Ткачишин В. С. Диспансеризація – профілактичний метод медицини // Проблеми медицини. – 2000. – № 3. – С. 29-32.