Роль політичних сил словацької республіки в процесі інтеграції до європейського союзу

 

Є. О. Мухін

У статті розглядаються питання залежності євроінтеграційних процесів Словацької Республіки від сформованого балансу політичних сил країни в період 1993-2002 рр. та їх ставлення до вступу в ЄС.

Ключові слова: інтеграція, політичні партії, «мечьяризм», Європейський Союз, Словацька Республіка

Фактичний початок процесу інтеграції Словацької Республіки до Європейського Союзу, який розпочався 1993 р., співпав з процесом отримання незалежності країни та розбудовою її політичної системи. За таких умов істотний вплив на процес інтеграції країни до ЄС чинив існуючий баланс політичних сил Словаччини, формування яких відбувалося під впливом ряду особливостей. По-перше, слабкістю словацького громадянського суспільства та його політичної еліти, зумовленої тривалим перебуванням етнічних словацьких територій у складі Угорської та Чехословацької держав і обмеженою участю словаків у політичному житті країни [1, 24-26].

По-друге, відсутністю етапу поступової лібералізації політичної сфери Словаччини, що сприяло ключовій ролі у політичному житті громадських рухів та об’єднань, таких як «Суспільство проти насилля» (СПН), «Християнсько-демократичний рух» (ХДР), «Рух за демократичну Словаччину» (РЗДС) [2, 19-21]. По-третє, на початковому етапі існування незалежної Словаччини провідну роль у політичному житті країни відігравав РЗДС, що блокувався із Словацькою національною партією (СНП) і намагався проводити політику національної відокремленості.

Формування політичної системи країни відбувалося в два етапи. Перший – формування багатопарт- ійної політичної системи (1993-1998 рр.) – характеризувався наявністю глибоких демократичних дефіцитів, експлуатацією націонал-популістської ідеології, відсутністю чітких партійних програм та нелібераль- ними підходами до керівництва державою. Другий – становлення ліберально-демократичної політичної системи (1998-2004 рр.) – особливостями якого стали консолідація ліберально-демократичних сил країни, формування громадянського суспільства та панування політичних партій з чіткою програмною базою.

Процес здобуття незалежності Словацькою Республікою дозволив лідеру РЗДС, прем’єр-міністру В. Ме- чьяру посилити вплив на політичній арені, завдяки здобуттю незалежності, експлуатації націонал-популістської ідеології, а також встановленню особистого контролю над значною часткою словацьких засобів масової інформації [3, 56]. Проте, подальше зниження рейтингу В. Мечьяра призвело до зміщення його з поста прем’єр- міністра та формування 16 березня 1993 р. іншого коаліційного уряду, на чолі з лідером Демократичного союзу (ДС) Й. Моравчиком (березень 1993- вересень 1994 рр.) [4, 384-385]. До його складу увійшли ліберали – представники ДС, Партії лівих демократів (ПЛД) та правоцентристи – Християнсько-демократичного руху (ХДР), які визнавали необхідність вступу країни до ЄС [4, 388]. Посиленню позицій вказаних політичних сил сприяла підтримка першого президента Словаччини М. Ковача, обраного 15 лютого 1993 р., який був прибічником євроінтеграції молодої Словацької держави [4, 386-387]. Такий склад уряду сприяв підписанню 4 жовтня 1993 р. на саміті у м. Люксембург угоди про асоціацію між Словацькою Республікою та ЄС [5].

Наступна зміна балансу політичних сил країни відбулася після парламентських виборів 1 жовтня 1994 р. За їх результатами, найбільшу кількість голосів отримала коаліція РЗДС та Селянської партії Словаччини (СПС) – 34, 6%, коаліція «Загальний вибір» (ПЛД, Соціал-демократична партія Словаччини (СДПС), Партія зелених (ПЗ), Рух аграріїв (РА)) – 41%, Угорська коаліція (Угорський християнсько-демократичний рух (УХДР), Рух «Співіснування», Угорська громадянська партія (УГП)) – 10, 18%, ХДР – 10, 08%, ДС – 8, 57%, Об’єднання робітників Словаччини (ОРС) – 7, 34%, Словацька національна партія (СНП) – 5, 4%. Правляча коаліція була сформована 4 листопада 1994 р. із РЗДС, ОРС, СНП, СПС, які публічно декларували відданість ідеям євроінтеграції, але фактично її не підтримували [4, 389]. Водночас широкий спектр опозиційних політичних сил – правих (ХДР, ДС, Демократична партія (ДП)) та лівих (СДПС, ПЗ, ПЛД) підтримував ідею ліберальних демократичних реформ, побудови ринкової економіки й інтеграцію країни до ЄС [5].

12 грудня 1994 р. В. Мечьяр сформував третій уряд Словацької Республіки з представників РЗДС – 12 місць, ОРС – 4 і СНП – 3 [4, 390]. У період його перебування на посту прем’єр-міністра Словаччини (1994-1998 рр.) відбулося поступове формування режиму, заснованого на партійно-економічному клієн- тизмі, націоналістичній ідеології та неліберальних способах здійснення державної влади (недотримання положень Конституції, адміністративне обмеження діяльності політичних організацій, порушення політичних прав громадян, урядова політика проти нацменшин), який отримав назву «мечьяризм» [3, 58; 6, 77]. У вказаний період прагнення країни вступити до ЄС мало, переважно, декларативний характер. Формально були створені всі необхідні інструменти для реалізації курсу на євроінтеграцію: організовано роботу представництва Єврокомісії в Братиславі [7], створено Раду з асоціації Словаччини в ЄС [8], подано офіційну заяву на вступ до ЄС [7; 9], розроблено індивідуальну стратегію приєднання країни до ЄС, на базі існуючих Копенгагенських критеріїв [10; 11], створені механізми її виконання [12, 118] та моніторингу за їх виконанням з боку ЄС [7]. Уряд В. Мечьяра декларував повну згоду з курсом на євроінтеграцію та вимогами Єврокомісії, проте фактична діяльність правлячої коаліції була спрямована на уповільнення процесу інтеграції Словацької Республіки до ЄС [10]. Так, на думку Європейської Комісії, в Словаччині не проводилися реформи, необхідні для стабілізації демократичних інститутів, створення правової держави, дотримання прав людини і захисту національних меншин, тобто, для виконання одного з головних критеріїв вступу до ЄС – політичного. До перелічених серйозних недоліків також відносилися невиконання рішень Конституційного суду Словацької Республіки, стан парламентської опозиції, загальна інституціональна нестабільність, пов’язана