Рослинна символіка в контексті української календарної обрядовості: проблема семантико-функціонального аспекту

У зв*язку з цим закономірна, на нашу думку, поява в андріїввському “засіванні” лляного насіння як продукту з магічними властивостями. Наприклад, за польським звичаєм, при шлюбі наречена повинна була тримати за пазухою лляне насіння, оскільки вважалося, що це забезпечить їй легкі безболісні пологи. Таким чином, особливості семантики конопель і льону дозволяють цим рослинам виконувати під час андріївських ворожінь роль карпогонічних, мантичних і медіативних засобів.

У цьому ж розділі дисертації проаналізовано семантику і функції вишневої гілки у катерининських ворожіннях, різдвяного “дідуха”, зерна, яким “посівали” на Новий рік, деяких рослинних образів колядок, щедрівок, веснянок, гаївок, купальських і жниварських пісень, а також троїцького клечання, купальського деревця, “бороди” та багатьох інших вегетативних символів української календарної обрядовості.

Вагома роль рослинних символів у контексті календарної обрядовості українців зумовлена особливостями семантики і функцій семантичного рослинного коду – “зашифрованого” повідомлення, інформації, яка передається всією сукупністю календарно-обрядових рослинних символів на протязі господарського року. У структурі функцій рослинного коду можуть бути виокремлені такі типи:

1.Тип перший: “прагматичні” функції.

2.Тип другий: “естетичні” функції.

3.Тип третій: “магічні” функції:

1)карпогонічна (функція забезпечення врожайності, плідності, достатку) ;

2)апотропеїчна:

а) функція оберегу (відвертання шкідливих впливів з боку різних, здебільшого потойбічних, сил та істот) ;

б) катартична (усунення небажаних наслідків цих впливів, очищення від них) ;

3) мантична (функція носія магічної мудрості, здатності відкривати майбутнє під час ворожінь) ;

4)додаткові функції (утворені шляхом синтезу трьох попередніх “магічних” функцій; притаманні рослинним денотатам, які виступають у ролі символів істот, предметів, призначених для відправлення в “інший” світ) ;

а) функція рослини як знаку жертви, а також і того, хто приносить жертву (наприклад, це одна з функцій вінка у складі троїцької та купальської обрядовості) ;

б) “репрезентативна” – функція рослини як символу потойбічної істоти, котра тимчасово перебуває в “нашому” світі (наприклад, це одна з функцій снопа-“дідуха”).

Основною “магічною” функцією рослинного коду, яка ніби накладається на всі перераховані вище і є їх квінтесенцією, виступає метафункція медіації (“прогресивного посередництва”, за К. Леві-Строссом), з*єднування “нашого” та “іншого” світів. Її актуалізація спричинена уявленнями, що беруть початок у міфопоетичній епосі, згідно з якими рослина є земною еманацією універсальної світової рослини-медіатора (“світового дерева”).

Семантика рослинного коду, яка зумовлює саме такий набір його функцій, виглядає у загальних рисах наступним чином. Рослинні символи були для людей з міфопоетичним світоглядом “порубіжними” реаліями, “каналами” сакральної енергії, що з*єднували небо, землю і підземний світ. Прикметною з цього погляду є модель структури світового дерева: крона дерева знаходиться у небі, стовбур на землі, коріння у підземному царстві. У певні моменти “розрив” у буденному часі (ситуація свята) дозволяє потойбічним силам та істотам використовувати рослини як шлях переходу у “наш” світ і як тимчасовий притулок у ньому. Водночас і люди також використовують рослинні денотати як засоби зв*язку з потойбічним світом, як своєрідний “ключ” до “іншого” світу для того, щоб символічно відправляти туди умилостивлювальні дари (жертви), прохання послати щедрий урожай, добробут тощо.

Проте, рослини можуть бути не тільки “каналом зв*язку” з потойбічним світом, але й “даром” потойбіччя, оскільки істоти “іншого” світу здатні сприяти ростові збіжжя, садовини і т. ін.

Використавши послану надлюдськими істотами енергію для своїх потреб (для забезпечення врожаю, здоров*я людей та худоби, достатку, а також для того, щоб зазирнути у майбутнє, дізнатись про свою долю і долю врожаю), люди намагаються відправити потойбічних пришельців назад, знову ж таки використовуючи рослини як канал сполучення з “іншим” світом. Саме тому рослинні символи так чи інакше пов*язані у контексті календарної обрядовості з маністичним культом (культом мертвих).

Один з можливих варіантів взаємовідносин “того” та “цього” світів, у якому рослинні символи є водночас “ключем”, що відчиняє двері в “інший” світ, і породженням “іншого” світу, можна зобразити за допомогою схеми (див. схему).

Нам близька ідея, яку свого часу висловила Л. Виноградова, про те, що первісно обрядова семантика і, отже, обрядове використання зелені і “сухих” (сіно, солома) рослинних атрибутів були неоднаковими. “Зелені” рослини як носії буйної вегетативної сили могли колись співвідноситися з уявленнями про незжиту силу передчасно померлих людей, а сіно, солома, які здатні бути медіаторами, але позбавлені самостійної вегетативної енергії – з предками, котрі померли своєю смертю, повністю використавши призначену їм частину життєвої сили. Проте, оскільки і предки і душі передчасно померлих здатні були посилати або віддавати необхідну для живих людей і врожаю енергію родючості, основні “магічні” функції обох груп рослинних символів були тотожними (карпогонічна, апотропеїчна, мантична), що й призвело до поступового стирання відмінностей у їх обрядовій семантиці. Саме тому русалку, відьму у купальській та троїцько-русальній обрядовості почали зображувати у вигляді солом*яного опудала, а тимчасовий земний притулок душ предків під час святкування Трійці став ототожнюватися з клечанням.

Будучи частиною обрядового контексту, календарні символи вступають у синтагматичні зв*язки з іншими блоками календарно-обрядових символів. Найчастіше разом з рослинними образами у календарних обрядах з*являються символи “вогонь” та “вода”. Вони функціонально тотожні і семантично близькі до